Мери, які кардинально змінили життя своїх міст

The Village розповів історії найвидатніших мерів, які кардинально змінили свої міста. Деякі з принципів, якими керувалися ці люди, можуть стати в нагоді й у Вашій управлінській практиці.

Мартін О’Меллі, Балтимор [автор електронної комп’ютерної системи контролю влади]

Вік: 47 років

До того, як стати мером: був музикантом, поліцейським

Період перебування на посаді мера: два терміни: 1997-2007 роки

Цитата: “Ми відмовилися від старої системи, яка опікувалася політикою, перейшовши до нової, яка показує реальні результати досягнень виконавчої влади”.

“Найкращий молодий мер країни” – так охарактеризував журнал Esquire нового мера Балтимора у 2002 році. Крім молодості, О’Меллі також мав бажання особисто втілити в життя ідею взаємодію влади і народу.

У перший рік роботи на посаді мера О’Меллі помітно вдосконалив систему збирання статистичних даних. Нова програма отримала назву CitiStat. Через неї можна було контролювати усі ключові інфраструктурні процеси в місті: роботу установ, виконання громадських робіт, питання оренди нерухомості, транспорт і поліцію. Завдяки CitiStatоцінювання роботи міської адміністрації відбувається кожні два тижні. Одна комп’ютерна програма заощадила для міста 100 мільйонів доларів і зробила життя містян щасливішим. За статистикою, за час використання програми рівень прогулів в адміністрації зменшився удвічі, а понаднормові міських службовців – істотно скоротилися. За свій винахід О’Меллі отримав винагороду від Гарвардського університету. Сьогодні О’Меллі працює на новій посаді – він губернатор штату Меріленд.

 

Жайме Лернер, Курітіба (Бразилія) [повністю переосмислив транспортні потоки міста]

Вік: 72 роки [став мером у 34 роки]

До того, як стати мером: був архітектором, інженером

Період перебування на посаді мера:обирався тричі поспіль, працював з 1971 до 1975, з 1979 до 1984, з 1989 до 1992 року.

Цитата: “Ти починаєш мислити творчо, коли закреслюєш нуль у бюджеті”.

Один з найвідоміших світових мерів – Жайме Лернер, до тридцяти трьох років був інженером і архітектором. У 1971 році Лернера призначили мером бразильського міста Курітіба, яке швидко розросталося. Курітіба зразка 1970 року мало багато проблем – бідність, бруд, вузенькі вулиці-нетрі. Після вступу на посаду Жайме Лернер розпочав програму очищення міських нетрів. Він обрав шлях обміну торбинок зі сміттям на пакети з їжею та проїзні на транспорт. Щоб очистити бухти, які теж були захаращені, й дати рибалкам постійну роботу незалежно від рибальського сезону, мер почав платити рибалкам за будь-яке зібране сміття.

Місто Курітіба було оточене заплавами – долинами, які раз на рік заливають води, що виходять з берегів. Щоб не будувати дорогих дамб, Жайме придбав заплави і зробив навколо них парки. Траву прибирали природним шляхом – туди виводити овець, вовну яких використовували для благодійних програм. Для дітей з бідних сімей, які не могли вчитися в школі, Лернер організував курси муніципальних працівників, щоб надати можливість займатися улюбленою справою.

Курітіба – це місто, в якому понад мільйона містян мають автомобілі. Рівень автомобілізації у Курітибі становить 625 автомобілів на 1 000 жителів, що майже удвічі більше, ніж у Москві. Кожен день в Москві виникають кілометрові корки, натомість у Курітібі немає системних заторів, а громадський транспорт працює, як годинник.

Фото Курітіби на початку 90-х років

Крім того, Жайме Лернер відкинув попередній генплан розвитку міста. План француза Альфреда Агаша припускав спорудження великого бульварного кільця, посилення радіальних магістралей та знесення історичного центру. Щоб місто не стало одним великим затором, Агаш заявив про необхідність будівництва метрополітену. Лернер відмовився від кільцевої системи автодоріг, розробивши свою систему розростання міста вздовж транспортних структурних осей. Одна така вісь – це центральна шестисмугова дорога зі смугами для громадського транспорту та місцем для паркування, а також дві бічні односторонні дороги з паркувальними смугами. Така система забезпечила саморегуляцію транспорту у Курітібі. Будівництво і продаж нерухомості також стали залежати від пропускної здатності доріг і наявності громадського транспорту. Для прикладу, зведення багатоповерхових забудов дозволялося лише у зоні пішохідної доступності ліній громадського транспорту.

Громадський транспорт в Курітібі до сьогоднішнього дня представлений тільки автобусами. Різняться вони лише кількістю місць – від 40-60 до 300. Коли Лернер отримав федеральні гроші на будівництво метро, зрозумів, що його будівництво коштуватиме в десять разів дорожче за створення трамвайної мережі, а це, у свою чергу удесятеро дорожче за облаштування шляхів для автобусів.

У 1994 році Жайме Лернер був обраний на посаду губернатора округу Парана, де він служив протягом одного терміну. У липні 2002 року Лернера обрали президентом Міжнародного союзу архітекторів.

 

Кен Лівінгстон, Лондон [ввів платню за в’їзд до центру міста]

Вік: 65 років

До того, як стати мером: був політичним діячем

Період перебування на посаді мера: два терміни поспіль – 2000-2008 роки

Цитата: “Я ненавиджу автомобілі!”.

За вісім років роботи Кен Лівінгстон повністю змінив Лондон. А розпочав він з найсимволічнішої на сьогодні ознаки міста – двоповерхових автобусів. Він замінив застарілі моделі п’ятдесятих років на автобуси Bendy, змінив систему оплати проїзду, впровадивши автоматизовану систему оплати (картки на проїзд можна купити навіть в Інтернеті, що звільнило водіїв від обов’язків касирів). Крім цього, на вулицях столиці з’явилися пріоритетні смуги для автобусів.

Для зменшення заторів у центрі міста Лівінгстон запропонував перекрити його і ввести плату за проїзд. Незважаючи на те, що подібна ідея викликала суперечки, закон прийняли. Плата за проїзд знизила кількість заторів на 20%, а кошти автомобілістів перерахували на розвиток громадського транспорту. Схема Лівінгстона була введена у дію у багатьох містах світу, наприклад, Нью-Йорку.

 

Майкл Блумберг, Нью-Йорк [мер, у якого немає власного кабінету]

Вік: 68 років

До того, як стати мером: заснував інформаційне агентство Bloomberg

Період перебування на посаді мера: три терміни – 2001-2009 роки

Цитата: “Мене обрали не для того, щоб я мав хороший вигляд в опитуваннях громадської думки. Мене обрали для того, щоб я добре робив свою справу”.

Успішний бізнесмен, засновник імперії “Блумберг” – одного з провідних постачальників фінансової інформації, Майкл Блумберг, обійнявши посаду мера, одразу пересилився з кабінету до величезного, розділеного перегородками офісу з підлеглими. ЗМІ часто називають його стиль поведінки “спартанським” – з цим можна погодитися лише з одним застереженням – Блумберг надто балує Нью-Йорк.

За час свого правління він скоротив дефіцит міського бюджету до 6 мільярдів доларів, ввів заборону на куріння в громадських місцях, реформував систему освіти і створив єдину телефонну лінію скарг та пропозицій, на яку можна зателефонувати за номером 311. Гаряча лінія – не єдиний спосіб налагодити комунікацію жителів міста і адміністрації. Головне, що ідеологія повної прозорості та чесності роботи мерії була ініційована саме Блумбергом. В інтерв’ю на питання про те, чи буде новий футбольний стадіон у західній частині Манхеттена приносити гроші, Блумберг сказав: “Це інвестиції в майбутнє, але без гарантованого доходу”.

З приходом Блумберга у місту було прокладено більше 250 кілометрів велосипедних доріжок, з’явилася велика кількість автобусних ліній. Головна вулиця Нью-Йорка Бродвей вже не асоціюється із звучанням тисяч автомобільних гудків: Блумберг заборонив на деяких ділянках Бродвею [наприклад, на знаменитій Таймс-Сквер] рух транспорту. Революційні зміни транспортної ситуації міста виявилися успішними – сьогодні населення користується переважно громадським транспортом, що робить Нью-Йорк найенергоефективнішим містом США.

Про роботу мера Блумберг говорить так: “Це найкраща робота на землі. Немає іншої посади в уряді, де причини і наслідки були б настільки тісно пов’язані. Я можу змінювати кожен день життя різних людей різними способами. Це справжній виклик”.

 

Ох Се-Хун, Сеул [молодий дизайнер міста]

Вік: 49 років

До того, як стати мером: був адвокатом

Період перебування на посаді мера: з 2006 року до сьогодні

Цитата: “Я намагаюся зробити так, щоб дизайн міста перш за все “думав” про людей, які ходять пішки або їздять на велосипеді”.

“Забудьте про Токіо, – пише The New York Times, – найпросунутішим і в технологічному, і в екологічному плані містом у 2010 році стає Сеул. І все завдяки молодому мерові Се-Хуну, який за чотири роки своєї роботи зробив з південнокорейського міста заторів, смогу і бюрократії – місто майбутнього”.

Насамперед Ох Се-Хун переконав міських службовців у важливості такого чинника, як дизайн міста. За період його управління мітом перебудовано аеропорт Інчеон, уведено нові, технологічні станції метро, закладено велодоріжки, переобладнано автобуси так, щоб вони працювали тільки на природному газі. Компанія HyundaiCard розробила автобусні зупинки, а бюро Woofer – нові вуличні вказівники. Все це мало свої позитивні результати: у 2010 році місто Сеул оголосили світовою столицею дизайну.

Навесні 2010 року почалася кампанія Seoul Human Town. Це проект перебудови сучасних районів. Старі будинки, а іноді й цілі райони, вирішено було реконструювати. У Сеулі придумали спосіб переобладнання громадських просторів. Спочатку визначилися з проблемами: старі будинки, вузькі вулиці, багатоповерхові забудови, недостатня кількість паркових зон. Далі було прийнято рішення розширити вузькі вулиці у старих районах за рахунок знесення першої лінії будинків. Решту будинку – реконструювати. Завдяки цьому в районах з’являється додаткове місце для зелені та тротуарів. Електричні дроти будуть сховані під землею. Також у передмісті Сеула з’являться абсолютно нові райони.

Monocle (видається у Британії) – журнал, що розповідає про міське життя, політику, культуру і дизайн; щоліта робить випуск, присвячений кращим містам і мерам. Випуск за липень-серпень 2010 року було присвячено Сеулу.

Як пише Monocle, “Сеул – це місто, що готує себе до майбутнього”. І здається, що це дійсно так. Тільки при такому мері, як Ох Се-Хуна, на сайті міста могла з’явитися сторінка “Сеул завтра”.

 

Хейзел Маккалліон, Міссіссога [безсмертний мер Міссіссоги з 1978 року]

Вік: 89 років

До того, як стати мером: була старостою села Стрітсвілль

Період перебування на посаді мера: 11 термінів: з 1978 року до сьогодні

Цитата: “Я сама прибираю дім і ходжу за покупками: мені подобається бути самодостатньою. Будинок і садівництво – найкращий спосіб тримати себе в тонусі й зберігати скромність”.

Хейзел Маккалліон 89 років. Її переобирали на посаду мера міста Міссіссога одинадцять разів, тож протягом 31 року вона носила почесне звання міського голови. На початку її кар’єри, у 1979 році, в Міссіссозі сталася катастрофа – на Канадській Тихоокеанській залізниці зійшов з рейок потяг з токсичними хімікатами. Концентрація отруйних речовин у повітрі досягла небезпечного рівня. Разом з поліцією та іншими державними органами Маккалліон домоглася евакуації усіх мешканців міста, причому все відбулося без паніки і тисняви в максимально короткі терміни. За збереження життя понад двохсот тисяч жителів Маккалліон отримала міжнародне визнання.

Збільшення міста і зростання кількості населення [у 2010 році ця цифра досягла 729 000 осіб] змусило Хейзел вирішувати інфраструктурні проблеми. У 80-ті роки вона ухвалила рішення про створення транзитних терміналів і торгових розважальних закладів на занедбаних фермерських землях. Нові дороги (зокрема, Шосе 403, що з’єднало Міссіссогу з маленькими містами і селами неподалік) дозволили розширити місто і обійтися без руйнувань.Основна ідея Хейзел полягає у тому, що місто має працювати, як бізнес. Тому Міссісога була врятована від міських боргів і дірок у бюджеті. Завдяки правильному розподілу грошей громадяни Міссіссогі протягом дванадцяти років [1990-2001] звільнялися від податку на майно. У місті активно розвиваються велосипедні шляхи, громадський транспорт, з 2003 року функціонує веб-портал eCity, через який можна влаштуватися на роботу, застрахувати майно, купити транспортні квитки і сплатити штрафи.

Маккалліон і досі залишається мером Міссісогі і однією з найпопулярніших жінок-політиків Канади і США.

Найвідомішими жінками-мерами були:
– мер Афін Дора Бакояніс (2003-2006 рік) , яка готувала місто до Олімпійських ігор;
– мер Х’юстона (США) Енніс Паркер – перший мер міста-мільйонника, що відкрито заявила про свої одностатеві уподобання;
– мер частини Амстердама (Зеебурга) Фатіма Елатік стала першим мером-мусульманкою в Європі;
– мер південноафриканського міста Кейптаун Хелен Зілле удостоїлася нагороди World Mayor.

 

Мохаммед Галібаф, Тегеран [в постійному протиріччі з президентом країни]

Вік: 49 років

До того, як стати мером: поліцейський, пілот

Період перебування на посаді мера: два терміни: з 2005 року по сьогодні

Цитата: “Я не вірю в популізм і обдурення народу – мій підхід завжди був логічним, науковим і систематичним”.

Незважаючи на постійні суперечки з президентом Ірану, тегеранський мер Мохаммед Бакер Галібаф, зміг збільшити податкові надходження до міської скарбниці, реформувати поліцію і модернізувати місто.

Майбутній мер починав з роботи в поліції у 1999 році. Під час студентських повстань, він був призначений начальником поліції і ввів новий, єдиний, номер екстреної допомоги 110, переекзаменував поліцію і звільнив некомпетентних. Багато у чому завдяки цьому повстання пройшли без жертв.

За кілька років правління, мер реформував державну службу, ввів 380 районних рад у місті і став залучати приватний капітал для розвитку інфраструктури. Він не боїться інвестувати бюджетні гроші в інновації у галузі громадського транспорту. Також його люблять за те, що на посаді мера він поєднує консерватизм і ісламський погляд на речі з розумінням необхідності реформ – Галібаф виступає проти суворої мусульманської форми одягу для жінок.

Починання Галібафа різко критикуються урядом під управлінням Ахмадінежада, в першу чергу, через особисті причини – вони були конкурентами під час президентських перегонів.

 

Джон Со, Мельбурн [кумир австалійської молоді]

Вік: 64 роки

До того, як стати мером: професор фізики, бізнесмен

Період перебування на посаді мера: два терміни: 2001-2008 роки

Цитата: “John So, he’s our bro” (“Джон Со – наш братан”) – напис на футболках під час змагань Commonwealth Games у 2006 році.

Місто Мельбурн може пишатися одним з найстаріших чайнатаунів Австралії. Китаєць Джон Со, який переїхав до Мельбурну у 17 років, почав свій бізнес саме у ресторанній сфері. Політичне життя Со почалася з налагодження торговельних відносин між Азією і Австралією, трохи пізніше він став першим обраним мером за всю історію Мельбурна.

Джон Со швидко завоював любов молодого населення Мельбурна. Справа не тількиу тому, що на публічних виступах він говорив серйозні і важливі речі зі смішним акцентом, але й у проведенні головних після Олімпійських ігор спортивних змагань – Commonwealth Games, які привернули увагу молоді.

На посаді мера Со вибрав відразу два напрямки розвитку міста: у його плани входило становлення Мельбурна як культурної і фінансової столиці країни. Мельбурн давно змагається з Сіднеєм за право вважатися фінансовим центром Австралії. Джон Со зайнявся реконструкцією ключових торговельних комплексів [Центральний торговий центр Мельбурну, молл Bourke і т. д.]. На 2 липня 2007 року зусиллями Со місто збільшилося майже у два рази, отримавши під свою юрисдикцію район Docklands. У той же час Со займався рекламною кампанією That’s Me! Bourne [кампанія була спрямована на залучення туристів до міста, тепер в Інтернеті створено сайт з детальним гідом міста] і розвитком культури – до кінця 2009 року в Мельбурні відкрито більше ста галерей: NGV International, Музей мистецтв Яна Поттера, Австралійський центр сучасного мистецтва, Центр сучасної фотографії, Музей сучасного мистецтва в Хайдельберге і багато інших.

World Mayor – щорічна премія мерам світу, що присуджується з 2004 року. На сайті докладно описана cхема, за якою оцінюють мерів.

Старання Джона Со були оцінені достойно: у 2002, 2004 і 2005 роках The Economist назвав Мельбурн одним з “найбільш придатних для життя” міст світу. У 2004 році Со був переобраний на другий термін. У 2006 році Джон Со виграв світовий конкурс World Mayor – звання кращого мера. Як писала преса, Со можна вважати одним з рідкісних випадків “культового” мера, якого обожнює молодь. У 2007 році Со заявив, що не буде балотуватися на третій термін. У 2008 році його змінив Роберт Дойл.

 

Альберто Руїс-Гальярдон, Мадрид [олімпійські ігри, як головна місія міста]

Вік: 51 рік

До того, як стати мером: адвокат

Період перебування на посаді мера: два терміни: з 2003 року до сьогодні

Цитата: “Ми працюємо над концентрацією і близькістю місць, а також покращуємо транспортну систему для Олімпійських ігор”.

У 2006 році телеканал ABC, на основі власних досліджень, назвав Альберто Руїса-Гальярдона одним з найпопулярніших політиків Іспанії. Гальярдон подобається людям за свою прогресивність (підтримує секс-меншини і виступає за постійне оновлення міста, іноді навіть на шкоду історичній спадщині) – за це ж його критикують члени його партії People’s Party.

Ставши мером у 2003 році, Гальярдон активно зайнявся реконструкцією і модернізацією міста та підготовкою Мадрида до літніх Олімпійських ігор 2012 року. Плани мера виявилися великими. За перший термін він доручив побудувати підземну, більш безпечну для автомобілістів, частину швидкісної кільцевої автомагістралі M30 у районі річки Мансанарес, створити проект збереження історичних районів і реформувати фінансову систему міста. Будівельні роботи на магістралі, яка є аналогом московського Садового кільця, тривали 22 місяці і були завершені на 2 місяці раніше запланованого терміну. На звільненому від машин березі річки Мансанарес була створена зелена зона з парками, велодоріжками і трамваями. За цей проект Гальярдон отримав міжнародні нагороди від Infrastructure Journal [“Найбільша операція року 2005”] і Euromoney [“Проектне фінансування”].

Реконструкція та модернізація міста не раз піддавалися критиці, головним чином через великі витрати: на проект створення шосе М30, наприклад, мер витратив близько чотирьох мільярдів євро. Тим не менш, мерія міста постаралася компенсувати витрати новими паркувальними автоматами в центрі міста. Критику на адресу мера не раз висловлювали і через інший привід: Руїс-Гальярдон іноді забував про збереження старовинної частини міста. Наприклад, він збирався вирубати дерева на бульварі проспекту Прадо, де знаходяться знамениті мадридські музеї: галерея Прадо, музей Тіссена-Борнемісси і Музей сучасного мистецтва королеви Софії. На захист старовинного бульвару виступила баронеса Тіта Сервера. Вона наказала своїм слугам прикувати себе до дерев і пообіцяла назавжди виїхати з Іспанії, якщо почнеться вирубка дерев.

Коли в конкурсі на проведення літніх Олімпійських ігор 2012 року виграв Лондон, Гальярдон не втратив надії. У 2007 році він був переобраний на другий термін, щоб все-таки підготувати місто до Олімпійських ігор 2016 року. У 2009 році стало відомо – столицею Олімпіади-2016 стане Ріо-де-Жайнеро.

за матеріалами “Крайние мэры: 10 мэров, кардинально изменивших свой город”