І серед тернополян були люди, які досягли неймовірних висот по той бік Гринвіча, — як от Ольга Семака

З нагоди святкування 125-річчя перших українських поселень у Канаді та 150-річчя Незалежності Канади, канадська громадська організація O.W.L OpenWorldLearning оголошує конкурс для старшокласників, студентів коледжів та студентів 1-3 курсу вищих навчальних закладів України та Канади для того, аби молодь могла отримати великий досвід спілкування з різними людьми та взяти участь у культурному обміні.

Основною умовою конкурсу є вивчення видатного українця, що емігрував до Канади та зробив внесок в історію української діаспори. Мало хто знає, але й серед тернополян були люди, які досягли неймовірних висот по той бік Гринвіча. Однією з таких людей стала Ольга Семака.

Ольга Семака народжена 1905 року у с. Дичків на Тернопільщині. Росла вона у багатодітній сім’ї, їх було аж дев’ять. Проте, у ті жахливі часи лише четверо змогли подолати життєвий шлях до старості. Вона зі сльозами на очах бачила, як вмирають з голоду люди і поставила собі мету – вберегти свою родину від таких мук. Саме це наштовхнуло її на думку виїхати з України в Канаду. У 1921 році вона було зовсім юною, але через величезне бажання допомогти близьким, вона змогла підкорегувати свої документи, приписавши собі 2 роки життя. Тепер вона «народжена» у 1903 році  оселяється у канадському місті Вінніпег.

Спочатку вона працювала на фермі Гренькова в Рассел Ман, де доглядала та доїла 30 корів, піклуватись про дітей і займатись домашнім господарством. Так пройшли перші два роки Ольги в Канаді. Згодом, вечорами працювала у ресторані Бачинського на околиці Портредж і вулиці Форт.  Опісля, почала працювати у «Гармент фекторі» швачкою.

На початку 50-тих Ольга почала активно листуватись з своєю українською родиною. Лише в 1954 році вона змогла надіслати їм першу матеріальну допомогу.

Щодо особистого життя Ольги, то воно було надзвичайно контрастним: дитинство було дуже тяжким, адже через радянську систему, діти  не мали засобів до існування. Але за листами Ольги, можна зрозуміти, що вона була дуже прогресивною дівчиною. Вийшовши заміж за пана Пилипа, Ольга так і не змогла народити йому дітей, тому всю свою любов віддавали рідним в Україні.  А в Канаді вона повністю присвятила себе роботі. Пилип Семака був одним із засновників видавництва  The Winnipeg Tribune у Вінніпезі, а також керував першою жіночою газетою української діаспори в Канаді «Калина». Ольга Семака стала її журналістом. Вона легко поєднувала інформаційні, аналітичні та навіть провокаційні статті на одній шпальті, що показувало її високий професіоналізм та постійне бажання удосконалюватися. Коли чоловік захворів, Ольга працювала на власному підприємтсві «Терра Нова конфекчіонарі» на розі вулиць Мейн та Інкстер булевард. Варто зазначити, що Ольга Семака була однією з засновниць Організації Українок Канади ім. Ольги Басараб, та разом з своїми колегами мала вплив на те, яке ставлення канадський уряд мав до імігрантів з України.

Власними силами Ольга Семака почала створювати центри допомоги сиротам та дітям інвалідам під патронатом організації. Багато матеріалів передавала Українському музею Канади для підтримки національної свідомості наступних поколінь, що народяться від українських батьків уже в Канаді. Пересилала кошти на підтримку таких проектів як «Надія» та «Діти Чорнобиля».

Після ряду обстежень виявилось, що у Ольги Семаки – хвороба Альцгеймера. З її листів можна зрозуміти, що самопочуття було надзвичайно поганим: «На старість не стає ні фізичних й моральних сил. Я з Пилипом не моцні» – відверто, з останніх сил пише Ольга своїм сестрам в Україну.

На 90-тий День народження Ольги Семаки прийшло чимало видатних постатей: Ніна Лугова – голова ОУК у Вінніпезі та інші члени цієї організації;  журналісти видань українських емігрантів у Канаді «Фрі Прес», «Жіночий Світ» та «Новий Шлях». Вражає також кількість високопосадовців, з якими Ольга Семака була добрими друзями впродовж свого життя у Канаді, а саме: генеральний губернатор Канади Р. Гнатишин, прем’єр-міністр  Браян Мелруні, губернатор провінції Манітоба.

У спогадах ховається історія. Ми – українці, і  повинні зберігати нашу історію в пам’яті  молодого покоління, аби опираючись на досвід видатних людей  будувати нову Україну.

Валя Кузь, студентка 3 курсу факультету філології та журналістики кафедри журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.

Коментарі вимкнено.