Олена ПІДГРУШНА: “Магдалена Нойнер вибачилася за те, що “вкрала” у нас золоту нагороду”

Одну срібну та дві бронзові нагороди вибороли українські біатлоністи на чемпіонаті світу, який закінчився у російському Ханти-Мансійську. Особливо потішили жінки, які в останній день турніру фінішували другими в естафеті.

Чи не найбільший внесок у цей успіх зробила капітан команди Олена Підгрушна з Тернополя. Вона бігла третьою (услід за сестрами Валею та Вітою Семеренко) і зуміла вивести в лідери Оксану Хвостенко. Щоправда, остання спромоглася лише на “срібло”. Одразу з Ханти-Мансійська Олена Підгрушна вирушила до Норвегії, де почався останній в цьому сезоні етап Кубка світу. Саме в Голменколлені кореспондент “Експресу” застав спортсменку.

— Олено, як краще сказати: наша збірна втратила “золото” чи виборола “срібло” світової першості?
— Звісно, другий варіант правильний. Ми перевершили всі сподівання. Перед чемпіонатом світу мріяли про те, щоби бодай хтось один зійшов на п’єдестал. А так вийшло, що аж восьмеро представників України потрапили на подіум — четверо жінок і четверо чоловіків. І всі в естафеті.

— Як ви заспокоювали Оксану Хвостенко, що на останніх метрах дистанції програла битву за золоті нагороди німкені Магдалені Нойнер?
— Оксану не треба було заспокоювати. Вона дуже щаслива, найщасливіша з-поміж нас усіх. Хвостенко закінчує кар’єру, кожен мріє піти зі спорту прямісінько з п’єдесталу світової першості. А щодо останньої гонки, то ніхто з нас не може дорікнути Оксані. Вона програла легендарній Нойнер! Такій спортсменці не соромно й поступитися. До речі, після забігу німкеня навіть вибачилася за те, що “вкрала” у нас золоту нагороду.

— Як ви відзначили успіх?
— Після змагання відбулося урочисте закриття турніру, концерт і дискотека. Деякі наші спортсмени пішли розважатися. Я б також це зробила, але не мала сили. Була настільки втомлена, що не хотіла нікого бачити й чути. А як ми змерзли! Холодно, вогко, сніг, вітер — сильний та поривчастий. У таких умовах був великий ризик застудитися. Ми одразу ж скидали мокрий одяг і вбиралися у сухий, випивали кілька горняток кави. Та все ж у Ханти-Мансійську я трохи занедужала, самопочуття покращилось перед самою гонкою в естафеті. Тож показала всім, як можна швидко повертатися до форми.

— Як справжній капітан!
— Я не почувалася лідером. Ми усі рівні. От коли виступала на чемпіонаті Європи з молодшими спортсменками, то довелося їх вчити. У Ханти-Мансійську ніхто мене не виділяв. Це ж не футбол, де роль капітана багато важить. Усі настанови нам дає лише головний тренер.

— То правда, що на успіх збірної України вплинула присутність психолога?
— Психолог побував у нашому таборі влітку під час тренувальних зборів. Також він був присутній на світовій першості. Чи вплинув на результат? Питання спірне. Кожен із нас має свою думку стосовно нього. Але я не вважаю, що психолог повинен обов’язково бути в команді. Не всі спортсмени його слухають.

— Олено, з Норвегії ви повернетеся до України. Вже спланували свою відпустку?
— Ще ні. Спершу треба достойно виступити на Кубку світу, щоби посісти третє місце в загальному заліку Кубка націй. А в Україні мені не конче щось планувати. Головне — відпочити емоційно, фізично, розслабитися і покращити здоров’я. А потім знову до роботи. Підозрюю, у наступному сезоні вона буде важчою. І навантажень побільшає. Якщо мріяти про олімпійську медаль, то треба з кожним роком збільшувати обсяг роботи.