Тернопіль родом “зо села”

Коли над містом стоїть холодна зима, а з вулиць втікають люди…то саме в цей час наступає така ж сама добра пора як кінець серпня чи 1 січня, час, коли ніхто не мішає спостерігати за тим як сплять старі будинки. Тернопіль дивна і незрозуміла істота, яка сама собі не належить. Тернопіль – це прохідний двір із великим ринком і кількома старими вулицями, на яких не живе жоден із людей, що її будували. Тут багато “окупантів”, перші із яких то є жителі “зо села”, такі як я, тільки фатально недовчені. Вони хочуть взяти від маленького міста все і не дати йому нічого натомість. Споживацький менталітет тутешніх обивателів часто неприємно вражає мою уяву. 

Недавно я переглянув кілька дорогих відео роликів про Тернопіль і зробив для себе висновок, що автори то такі самі бурякові селяни, які не мають жодного відношення до місця в якому мешкають. Вони не розуміють його і не знають, «що» та «як» показати. У мене було пару знайомих, які зараз труть мешти в Чікаго, Лондоні та московському метро, всіх їх об’єднувало бажання – добре жити і нічого не робити. Але так сталося, що місця їхнього нового перебування не звикли до трутнів, а тому через велике “не хочу” трудяться на благо чужої і вже рідної країни. Чому світ може змушувати їх щось робити, а наші тернопільські вулиці ні… ?!

Я мав щасливу нагоду приймати туристів із Польщі, Німеччини та Ізраїля. Я мав нагоду бачити небанальний патріотизм людей, які приїхали на землю своїх батьків. Також бачив лиця наших місцевих, які вирізнялися дибілкуватими рисами, рисами які притаманні дикарям із печер, кому завгодно, лише не “людині-мудрій” із вищою освітою. Іноземні туристи дуже вирізняються від наших людей, вони вміють розповідати і слухати, їхній світогляд наповнений небанальним змістом. В тому всьому нема дурного побуту, немає дорогущих речей і одягу, вони дуже доступні і “прості” та водночас незрозумілі і недосяжні у цій самій простоті. Якби серед наших був хочаб один такий на тисячу, то рівень загальної культури би страшенно виріс..а так, ти шукаєш приклад для доброго наслідування у книжках і снах…

Чи буде тут колись Європа? Думаю то станеться не скоро, бо хвороби наших вулиць не лікуються за рік чи два. Як казав мій знайомий Олег: “Європа вже тут, але вона своєрідна, не така як там”.

Сьогодні на вулиці Шептицького стояло двоє людей. Легендарна тернопільська пані та якийсь худий чоловік середніх років. Обоє голосно хрестилися. Обоє в сторону костелу (цум). Їхні рухи нагадували тихе божевілля. Може то через погоду? Мабуть персональний вакуум спасає їхні світи від остаточного краху.

А потім на бульварі хлюпала вода, до неї прилітали налякані голуби, гралися діти і на ловочках сиділи літні люди. Все знову і знову повторюється. Скільки поколінь, скільки часу прийшло на бульварі, скільки всього змінилося і буде мінятися ще сотні років.

Я частенько буваю на цвинтарі. Інколи мені здається, що це місце є останнім де щось збереглося в первинному вигляді. Хоча й там багато руйнує час та нові люди зі своїми порядками. Я стояв перед могилами парохів, бургомістрів, викладачів гімназій, лікарів, музикантів..і розумів, що до більшості із них ніхто не приходить. Вони, люди, які будували давній Тернопіль – нікому непотрібні. Хоча про їхні справи стільки написано… А потім зловив якусь пташку, вона також мовчала і дивилася на мене такими самими очима, які ті світлини із могильних плит. А ти як хочеш..так це і розумій..

Ну що, ж будемо облікувати і надалі, жеби світ знав, що ми були є і будем) Скоро оновлю карту і додам старих забутих тернополян.

Ваш Тадеуш Райтман