Тернопільський слід у житті одіозного екс-нардепа, а нині державного злочинця Олега Царьова

“Мені не хочеться вірити, що він така ж скотина, як всі решта, хто зрадив Україну. Я з ним вчилася п’ять років і ніколи не могла б подумати про нього таке, — зізнається пані Оксана. — Не знаю,
як життя повернулося і ким він став, та, вочевидь, вчинки говорять про людину найкрасномовніше…”

У 1987 році тернополянка Оксана Даниленко (для публікації жінка вирішила змінити своє ім’я, — авт.) закінчила Тернопільську середню школу № 10. Їхній клас, як згадує, був дуже дружним. Його осердям стала компанія із 11-ти учнів, як кажуть, найлегших на підйом: саме вони з подання класного керівника Римми Іванівни Протасевич захищали честь класу та школи на олімпіадах, спортивних, військових та туристичних змаганнях, а поза школою разом не раз їздили за місто на відпочинок та у мандрівки з ночівлею у наметах і піснями з гітарою довкола вогнища. Тоді ніхто навіть подумати не міг, що серед їхньої шкільної “банди”, як жартома вони називали себе, є той, хто згодом стане одним із найбільших розкольників сучасної України — одіозний екс-нардеп, який нині перебуває у розшуку, активний “діяч” заколотів на Сході Олег Царьов.
— Олег прийшов до нас у шостому класі, — пригадує пані Оксана. — Вони з мамою приїхали сюди з Дніпропетровської області, жили на вулиці Черняховського в однокімнатній квартирці. Його мама Ніна Василівна була викладачкою нашого педагогічного університету, працювала на кафедрі неорганічної хімії. Така малесенька, худенька, балакуча. Олег зовсім не схожий на неї, певно, вдався в батька. Про його тата ми нічого не знали, тільки те, що вони не живуть з ним. Сам Олег про тата ніколи не розказував. А ми тоді були так виховані, що якщо людина сама нічого не каже, то й не пхалися. Тож чи батьки були розлучені, чи щось сталося, поняття не маю, але вони сюди приїхали з мамою лише вдвох. Ні брата, ні сестри у нього теж не було. Чому переїхали до Тернополя? Родичів у них тут не було. Швидше за все, що завдяки радянській системі професійного розподілу кадрів мамі знайшлося місце роботи в нашому інституті, так Царьови й опинилися в нашому місті.
— Мама, пам’ятаю, була у нього дуже хороша. Вона про сина дбала, до школи він завжди приходив дуже охайним. Ми дуже боялися нашої шкільної хімічки, причому весь клас, — розповідає пані Оксана. — Тож Ніна Василівна якось нам запропонувала, щоб, коли в неї нема пар в інституті, ми приїжджали всім класом до неї на кафедру. І ми справді приїжджали, вона пояснювала нам теми, досліди показувала. Дуже добра людина. А коли ми з Олегом інколи сварилися, всяке ж у дітей буває, тим паче, що й жили по сусідству, то вона мені казала: “Ксюша, ну, что ты обижаешь моего Олежку?!” Смішно так: вона така малюсінька, а він такий здоровезний і рухи в нього тоді такі ж незграбні були, як і тепер — то там щось зачепить, то там щось ногою копне. “Царьов, — не раз казала я йому, — ти трошки зберися!” — сміється жінка.
У комсомол
з першого разу не прийняли
У шостому класі пані Оксана навіть сиділа з Олегом Царьовим за третьою партою у ряді біля вікна.
— Ми з ним постійно сварилися, хто буде саме біля вікна сидіти, бо довкола десятої школи ялинки і там дуже багато білочок живе, тож ми хотіли за білочками дивитися, — усміхається, згадуючи шкільні роки, пані Оксана. — Як про однокласника нічого поганого не можу про Царьова сказати. У школі він нікого не підставляв, не був підлизою чи “стукачем”, навпаки, зневажав таких. Добре ставився до дівчат, не ображав. Мене часто нині запитують: “Що він, справді такий дебіл?” Та ні, він зовсім не дебіл. Медалістом не став, але вчився добре, особливо з математики, інформатики, фізики, хімії, брав участь у різних олімпіадах. Можу сказати, що був дуже толковий пацан. А ще завжди стосовно всього мав свою власну думку. Іноді це виглядало навіть нахабно, коли посеред уроку починав перечити вчителям і сперечатися з ними. Через ту “свою точку зору”, коли вступали в комсомол, його з першого разу навіть не прийняли. Він цікавився такими авторами, як, скажімо, Ернест Хемінгуей. Це тепер його у школі вивчають, а тоді справжні піонери та комсомольці й думати про таке не мали права. Де б ми таке щось ляпнули при вступі в комсомол? Всі казали те, що треба було казати, — Павка Морозов, діти-герої і т.д. А в нього хтось при вступі запитав, якою він літературою цікавиться. І Олег відразу пальнув про того Хемінгуея. Як його тоді пісочили! Порадили, щоб він ще трошки повчився, й після того приймуть. Пригадую, я тоді йому сказала: “Царьов, ти ідіот? Навіщо ти то ляпнув?”
Втім, про свою поведінку учень Тернопільської середньої школи №10 Олег Царьов ніколи не шкодував. До слова, коли затівалися бійки, не втікав. Щоправда, пані Оксана не пригадує, з якої саме причини, але бійки за участю Царьова у школі траплялися.
У шкільні роки Олег Царьов також страшенно захоплювався творчістю Володимира Висоцького. У пані Оксани були листівки із зображенням співака, а також його пам’ятника на могилі.
— Бачили б ви, як Царьов тішився, коли я подарувала йому ті фотокартки! — каже пані Оксана. — Судячи з того, що йому подобалося і як він поводився, можна сказати, що від природи він бунтівник, ось тільки не в те русло спрямував він свою енергію…
Без московських покровителів не обійшлося
Після закінчення школи Олег Царьов на зустріч випускників до Тернополя приїжджав тільки раз — через рік, у 1988-ому.
— Приїжджав з якоюсь дівчинкою, казав, з майбутньою дружиною, — пригадує пані Оксана. — А ще похвалився, що вступив до Московського інженерно-фізичного інституту. Він без зайвих зусиль вступив би до нашого педінституту, хіба мама не могла трішки “пошелестіти” при вступі? Могла. Але він обрав Москву. Це дуже велика рідкість, щоб хтось з провінції вступав до московських вузів. Це могло статися або завдяки дуже великому блату, або завдяки великому розуму. Думаю, він спочатку тягнув розумом, а потім з’явилися й зв’язки. Очевидно, під час навчання у Москві у нього все й закрутилося. Після закінчення інституту він повернувся до Дніпропетровська і розпочав там власний бізнес, пов’язаний з комп’ютерною технікою, який все збільшувався. Знаємо, яка була бідося і як вели бізнес на початку 90-их… Охопити все хлібобулочне виробництво Дніпропетровської області і не одне підприємство інших галузей, як це згодом вдалося Царьову, і розвернутися на 8-ми гектарах маєтку після однокімнатної хрущовки зможе далеко не кожен. Словом, на мою думку, без московських покровителів не обійшлося. А гроші треба відпрацьовувати, ось він тепер і відпрацьовує.
— Певно і в депутати він проліз, щоб лобіювати свої інтереси, бізнес, — вважає пані Оксана. — Ще коли був депутатом, бачила, як сидів у Верховній Раді, кілька разів виступав на трибуні, але щоб якісь законопроекти втілював у життя, не чула. До речі, він ніколи не був оратором. І нині, як послухаю, що він там клепає, то за голову хапаюся. Не думаю, що все те йде у нього від серця. Мені здається, що це вимушено: або гроші відпрацьовує, або зобов’язання. Часом помічаю, що під “кайфом”, коли виступає. Може, тверезим не може тієї всієї дурні сказати?.. Поки було тихо-мирно, сидів, а заворушився і популярним став саме під час подій Майдану. Видно, його “попросили” так відпрацювати. Ну, знав, на що йшов. Якщо ж не знав, то дурень, бо “за так” гроші не дістаються. А тепер його затягло, як у болото, і як він думає виборсатися звідти?.. Певно, хоче бути президентом Новоросії… Важко уявити, що в нього нині твориться в голові.
“Не розумію, чому його не арештують”
— Знаєте, у мене є далекі родичі на Луганщині, тож можу сказати, що у людини, яка живе на Сході, відповідні мізки, — ділиться пані Оксана своїми міркуваннями. — Царьов приїхав до нас з Дніпропетровська, потім була Росія. І знову Дніпропетровськ. У нього не залишилося нашого західного нічого. Він тут був транзитом. Якось на передачі “Свобода слова” йому дорікнули: “Ви не були на Заході України, не знаєте, що це таке”. “Я был на Западе, я там учился”, — відповів тоді Царьов. Так, «на Западє” він був, він просто не приїжджав сюди після того, як розвалився Союз, і не знає, як і чим тут люди живуть. Відверто кажучи, не знаю, чи ми зможемо знайти спільну мову зі Сходом… Ми усю ту кризу, головне — психологічну, пережили ще на початку 90-их, а у них законсервувався Радянський Союз у найгірших його проявах і якого вони не хочуть полишати…
Цікаво, що сказала б Оксана Даниленко своєму колишньому однокласнику, якби раптом зустріла його нині?
— Запитала би, як він докотився до такого життя, що його так ненавидять усі довкола? — каже вона. — Та навряд, чи колись побачу його, бо вже роками з ним не спілкуюся, нема зв’язків. Йому давно уже не до нас, не до однокласників, у нього своє життя. Знаєте, незважаючи на гарні шкільні спогади про нього, я би його таки посадила. Раніше, не дай, Боже, якби прапор Радянського Союзу, за яким він так ностальгує, зняли, то уявляєте, що було б з тією людиною? А Царьова за всі ті його фрази давно можна посадити. Я розумію, що свобода слова, але у жодному випадку не можна сіяти ні паніку, ні розбрат, ні розкол. Ну, один раз виступив, другий… Але бачиш, що назрів конфлікт, що почалася війна, — зупинися. Аж ні! А він ще їздить по Луганській області “з гуманітарною місією”. Нахабний, звичайно, як трактор! Його хочуть засудити, подали в розшук, а він ходить і роздає «допомогу», проводить якісь незрозумілі переговори… Не можу збагнути, що в нас коїться: він же тут, в Україні, постійно виставляє у соцмережах звіти про свої “діяння” на Сході, чому ж його не хапають, не арештують? Повторюся: була б моя воля, я би давно уже його посадила, бо розцінюю його дії не інакше, як зраду на війні.

Вікторія Іванчук, Нова Тернопільська газета