У «ЛНР» – в розстрільні списки, в мирній Україні – до суду

Він покинув Луганщину, рятуючи від розстрілу свою сім’ю. У рідному Переможному залишив все – бізнес, будинок, справу всього життя, незібраний врожай.Про це пише Наш День.

За проукраїнську позицію йому оголосили смертний вирок в ЛНР, а у мирній Україні він залишився наодинці з власними проблемами та боргами.

У Петра Мадяка ціла папка різноманітних звернень до української влади, правоохоронців, СБУ, Міністерства аграрної політики, правозахисників, торгово-промислової палати. Всюди він отримував лише відписки і жодної допомоги.

– Так триває вже рік, – розповідає чоловік. – У мене залишилися борги перед державою (аграрні форвардні закупки зерна) і приватним банком. Як порядна людина я маю виплатити борги, але зараз не маю такої можливості. Я позичав кошти під посівну кампанію 2014 року. Ми засіяли велику кількість соняшника, пшениці. Та більшість врожаю мені зібрати не вдалося – його змолотили «ЛНРівці». Мої землі тепер обробляє так званий міністр сільського господарства «ЛНР» – відновлює ферму, склади, які були знищені під час обстрілів.

Петро Мадяк працював фермером 22 роки. На Луганщині обробляв майже дві тисячі гектарів землі, мав успішний бізнес. Все змінилося після приходу сепаратистів. Проукраїнський господар і активний підприємець не сподобався новому керівництву «ЛНР». У фермера забрали все, що він старанно наживав роками.

– Мене попереджали про ці розстрільні списки. Були надумані звинувачення, нам виносили цинічні, на мій погляд, вироки – за проукраїнську позицію, за допомогу Збройним Силам України. А яка ж в мене має бути позиція, якщо я живу в Україні, якій армії маю допомагати, як не своїй? За допомогу нашій армії вбили семеро людей у нашому селі – одну сім’ю і двох літніх людей. Бувало, карали навіть за те, що просто дали води напитися українським військовим. Різниця між мирною частиною України і окупованою у тому, що там необережне слово скажеш, то тебе можуть розстріляти або посадити в яму чи побити.

Родина виїхала з Луганщини 22 серпня. Втікали, у чому були, адже вдома їх вже чекала розстрільна бригада «ЛНРівців». Про те, що довелося пережити  дорогою на Західну Україну розповідають неохоче – важко згадувати всі ці жахіття. Нам, жителям мирної України, почуте здається нереальним, частиною якогось трилера. Але це реальність, жорстока і справжня…

За рік Мадяки вже звикли до життя на Тернопільщині, потроху влаштовують своє життя за тисячі кілометрів від рідного дому. От тільки пан Петро досі бореться за своє майбутнє і шукає допомоги у рідної держави, через вірність якій ледь не втратив життя.

– Згідно законодавства України про тероризм держава має компенсовувати збитки, принесені мирним жителям під час проведення АТО, – каже Петро Мадяк. – А от у своїй відповіді прем’єр-міністр радить звертатися мені за компенсацією до Російської Федерації… Але ж ми живемо у мирний час, у нас офіційно немає війни, тож і закони діють мирні. На жаль,  у законодавстві не прописаний порядок виплати цієї компенсації. У нашої влади очевидно немає на це часу. Але ж у таку ситуацію, як я, потрапив не один підприємець зі Сходу. Хоча значна частина залишилася на території «ЛНР», перереєструвалися, працюють…Я нарешті зміг добитися, щоб в реєстр досудового розслідування внесли факт крадіжки моєї техніки терористами.  Багато мого майна було застраховане. Через те, що це мало масовий характер, страхові компанії не виплачують компенсацію.

Петро Мадяк не планує здаватися. Чоловік вірить, що йому вдасться добитися справедливості і відновити свою справу. Головне, щоб на рідних землях нарешті настав такий довгоочікуваний мир.

– Я звик працювати на землі. Так хочеться повернутися до цієї роботи, – каже чоловік. – До закінчення судових розглядів я не можу звільнитися з попереднього місця роботи і працювати офіційно. Щоб все це вирішилося, мені потрібно повернути борги. Це замкнене коло. У всій цій ситуації страждають лише прості люди. Ця війна нікому не потрібна, але, очевидно, комусь вигідно її продовжувати. Треба закінчувати воєнні дії і повертатися до мирного життя.

«Наш ДЕНЬ» звернувся до обласної влади та спробував з’ясувати, чим можуть допомогти фермеру у цій непростій ситуації.

Директор департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Вадим Боярський запевняє, що обласна влада опікується переселенцями і намагається допомагати їм у вирішенні проблем. У випадку пана Петра обіцяють розібратися і зробити все, що у їх силах та компетенції.

– Це індивідуальне питання. Насамперед людина повинна звернутися до центру зайнятості і стати там на облік, – зазначає Вадим Боярський. – Проблема, з якою зіштовхнувся пан Петро, на даний час не є законодавчо врегульованою, але сподіваємось держава продумає певні механізми, як це можна зробити. У нашій області діють центри безоплатної юридичної допомоги, тож переселені особи можуть звернутися туди і отримати консультацію фахівців та безкоштовну вторинну юридичну допомогу.

У Тернопільській торгово-промисловій палаті також обіцяють допомогти фермеру.

– Згідно законодавства торгово-промислова палата видає довідки про форс-мажор, – розповідає президент Тернопільської торгово-промислової палати Валерій Писарик. – Щоб отримати таку довідку, потрібно підготувати відповідний пакет документів і здати їх за місцем проживання особи. Вони будуть направлені в торгово-промислову палату України, яка буде приймати рішення про те, видавати цю довідку чи відмовити з тих чи інших причин. У кожному конкретному випадку є свої особливості.  Зазвичай, остаточне рішення у таких справах вирішує суд. Петро Мадяк звертався до нас у травні. Торгово-промислова палата згідно діючих правил не знайшла можливості надати йому цю довідку. Тому що була така особливість – він звертався для отримання цієї довідки, щоб не платити проценти за банківським кредитом. Але в ході перемовин ми шукали варіанти і можливість видати інші документи, які палата може давати, окрім довідки про форс-мажор, з якими він міг би звертатися в суд і відстоювати свої права.

Юля ТОМЧИШИН.