«Майбутнє Європи на десятиліття вперед залежить від результату війни в Україні», — Йонас Охман, засновник Blue / Yellow
Він побачив загрозу російської агресії ще у 2014 році, коли російські військові без розпізнавальних знаків з’явилися у Криму. Тоді Йонас Охман зрозумів: якщо Росію не зупинити в Україні, наступними під загрозою можуть опинитися країни Балтії. Так почалася його історія допомоги українцям.
Йонас Охман — шведський документаліст, журналіст і громадський діяч, засновник та керівник міжнародного благодійного фонду Blue / Yellow for Ukraine, який базується у Литві. З 2014 року організація підтримує українських військових, забезпечуючи їх необхідним обладнанням і технікою. Серед партнерів фонду — волонтерські спільноти Тернопільщини, зокрема громадська організація «Країна рівності та правди» Юлії Мачак.
За понад десять років роботи фонд став одним із найбільших європейських недержавних постачальників військової допомоги Україні. «Погляд» поговорив з Йонасом Охманом про те, чому він не залишився осторонь війни, як змінилися потреби українського війська, чому дрони визначають майбутнє бойових дій, що його вражає в українцях та чи відчуває Європа втому від війни.
- Ви почали допомагати Україні ще у 2014 році. Що тоді переконало вас у тому, що ви не можете залишатися осторонь?
Для мене все було дуже просто. Наприкінці холодної війни я служив у шведській розвідці, тому добре розумію, що бачу, коли дивлюся на радянського чи російського солдата. «Зелені чоловічки» в Криму стали для мене чітким сигналом: Путін прагне війни. А для нас, у країнах Балтії, це означало, що після України наступною ціллю станемо ми.
- Чи пам’ятаєте ви той момент, коли усвідомили, що ця війна стосується не лише України, а й майбутнього всієї Європи?
Так. Проте найбільше тоді лякала не сама Росія, а байдужа реакція Заходу. Фраза «ми глибоко стурбовані» дала мені зрозуміти: Захід не готовий воювати. І Росія, звісно, це чудово розуміла. Певною мірою те саме стосується й 2022 року: Росія знову розрахувала, що Захід не вступатиме в бій. І хоча ми почали допомагати Україні в обороні, досі немає чіткого розуміння того, як саме ми самі можемо протистояти Росії. Більше того, я вже переконаний, що війна в Україні та її результат визначатимуть майбутнє Європи та всього регіону на десятиліття, а то й на століття вперед.
- Як невелика волонтерська ініціатива «Blue / Yellow» перетворилася на один із найбільших європейських фондів, що підтримують Україну?
Усе дуже просто: ми базуємося в Литві. Литва — безперечно, найбільш проукраїнська країна в Європі. Це зумовлено багатьма чинниками: історичними, культурними та геополітичними. Литва — одна з найменших країн Європи, проте «Blue / Yellow» — найбільша європейська неурядова організація, що надає військову допомогу. Це багато говорить про саму країну.
- За понад десять років війни ви багато разів відвідували Україну. Що вас найбільше вразило в стійкості українців?
Є багато речей. Якби мені довелося виділити кілька моментів, я б сказав таке:
- Хоча Україна як держава, безумовно, має свої проблеми, як нація вона демонструє один із найсильніших прикладів національної ідентичності, які мені доводилося бачити — ідентичності, що має безліч граней. Візьмімо, наприклад, Львів і Харків: вони розташовані далеко одне від одного, дуже відрізняються, але водночас є виразно українськими. Гасло «Слава Україні!», яке вже добре відоме в усьому світі, чудово це відображає.
- Здатність до адаптації. Я бачив безліч прикладів того, як українці пристосовувалися до майже неможливих умов. Війна дронів — це лише один аспект; є ще мінна війна, а також створення бойових підрозділів, які є справді унікальними за своїм характером і можливостями. Третій армійський корпус — лише один із прикладів, але є й інші.
- Розуміння Росії. Зрештою, українці в багатьох сенсах близькі до росіян. Звісно, не в усьому (і слава Богу!), але в тому, що стосується розуміння ворога та використання цих знань у боротьбі проти нього, українці не мають собі рівних. Можна було б провести паралелі з іншими народами — наприклад, із чеченцями, — проте Україна є, безумовно, найгрізнішим (або, якщо хочете, найгіршим) ворогом, якого тільки могла собі уявити Росія.
- З початку повномасштабного вторгнення обсяги допомоги значно зросли. Які запити від військових є найнагальнішими сьогодні?
На думку спадає таке:
- Повітря, повітря, повітря. Це питання, над яким ми працювали багато років — ще до 2022-го. Той, хто контролює повітряний простір, володіє полем бою. Це стосується не лише безпілотників, а й засобів радіоелектронної боротьби, протиповітряної оборони і навіть підземної війни (яка зараз ведеться саме через ситуацію в повітрі).
- Люди. Відчувається брак особового складу, здатного воювати. Хоча ситуація не настільки критична, якою вона була б без дронів та інших технічних засобів, це все одно серйозна проблема, над якою варто замислитися. Я цілком підтримую зусилля із залучення іноземців до участі в бойових діях. І, звісно, про зусилля, спрямовані на покращення підготовки.
- Можливості для завдання ударів на середню дальність. Такі засоби виявилися надзвичайно корисними для довгострокового ослаблення Росії. Ми працюємо з ними й бачимо їхню користь та потенціал. Це, безумовно, пов’язано з багатьма іншими аспектами, як-от розвідка, доступ до даних тощо.
- Іноземна підтримка в усіх її проявах. Я бачу, як допомога з-за кордону — особливо коли вона своєчасна, точна й надається в достатніх обсягах — справді здатна змінити ситуацію на полі бою. Крім того, опосередковано вона є одним із найпотужніших чинників мотивації. Час для порожніх балачок минув; настав час виснажувати ворога.
- Безпілотники стали одним із символів сучасної війни. Як змінювалися потреби українських військових протягом останніх кількох років?
Це надзвичайно складне питання, і формат цього інтерв’ю навряд чи дозволяє розкрити його повною мірою. Але, якщо коротко: завдяки українцям безпілотники — у всіх їхніх різновидах — набули величезного значення; ми вже не уявляємо війни без них. А можливості їхнього застосування… що ж, тут усе обмежується лише нашою уявою. Мабуть, можна сказати, що ми перебуваємо лише на початку «ери дронів». У майбутньому вони стануть ще різноманітнішими — меншими, більшими, швидшими, багатофункціональнішими й значно смертоноснішими, ніж ті, що ми бачимо сьогодні.
Чудово знати, що Україна перебуває в авангарді цього розвитку. Можу сказати навіть більше: без «українського дрона» світ був би значно похмурішим місцем, ніж є сьогодні. І для нас, організації Blue/Yellow, велика честь бути бодай маленькою частиною цього процесу.
