Стріляли і гинули з словами «Слава Україні»

“Обійстя лісника служило станицею повстанців. Весною 1945 року, пізно вечором до нас завітали повстанці. Дідусь Антон запросив їх до хати. Повстанці розмістились за столом, розпитували про події в навколишніх селах, наявність військ і стрибків, відношення місцевих людей до повстанського руху. А моя бабуся тим часом готувала вечерю. Повечерявши та розставивши вартових, помолившись, хлопці вирішили відпочити, щоб на наступний день вирушити дальше. Здається все йшло благополучно. Та вони не знали, що неподалік, в старенькій хатині, жила жінка з дочкою, яка й дала знати Буданівським енкаведистам, що на лісництві є багато озброєних бандерівців. Червоні карателі не забарилися. І вже невдовзі відкрили нищівний вогонь по всіх будівлях лісничівки. Прошили автоматною чергою і вартового. У повстанців не було часу, і вони тут же відкрили відчайдушній вогонь у відповідь. Ратуючи своїх дітей, бабця власним тілом закрила їх. Брат батька, молодий, Броник (10 років) вирвався з рук бабці, кинувся через паркан на дорогу і обвис на огорожі. Побачивши малу дитину обвислу на паркані, енкаведисти на якусь мить призупинили стрілянину, схопили дитину і почали допитувати хто в дома, скільки людей, звідки і чого прийшли. На вимогу начальника гарнізону вийшов поранений дідусь, винісши свою поранену дружину, яка стікала кров’ю від пострілів і виявляла останні хвилини свого життя. В черговий раз енкаведисти звернулися до повстанців — здатися. Відповідь була одна.: “Боротимемось до останнього подиху! Україна або смерть — ось наше останнє слово”. А перед виходом дідуся Антона до енкаведистів, провідник прикликав його до себе і мовив: “ Прийміть моє і моїх побратимів вибачення за те, що наразили вашу сім’ю на біду. Рятуйте свою дружину і дітей, а червоним катам скажіть, що ми битимемось, поки битимуться наші серця”. Стікаючи кров’ю, обняв діда Антона і тихо прошепотів: “Вірте. Наступить цей день і ми запануємо на своїй землі, у сім’ї вільній” . А бій тривав, запеклий і невгамовний…, горіли всі будівлі, палала хата…, і навіть у пекучому вогні бандерівці не здавалися. Стріляли і гинули із словами: “Слава Україні!” На полі битви поклали свої голови дванадцять повстанців, дванадцять героїв. Вижив лише один один поранений боєць з дозору. Зв’язкова УПА Засадна Марія підібрала майже неживого повстанця, виходила його, і він потім пішов на Бережанщину, щоб там далі продовжувати боротьбу з запеклими загарбниками. А тіла повстанців лише на третій таки викрали з під пильного ока енкаведистів і похоронили в селі Тудорів, що на Гусятинщині, у братній могилі”.

Так ці події описав Петро Шмигель, внук лісника Антона Шмигеля, який проживав у 1945 році в урочищі Шваївки і був очевидцем жорстокого бою між повстанцям сотні “Коца” та військовими Буданівського РВ НКВС.

Також про цей бій розповідав енкаведист, що служив у РВ Буданвського НКВС і брав участь у бою.

“ У 1945 році я служив у Буданівському гарнізоні. Одного ранку до нас прийшла жінка і заявила , що в Кобиловолоках, на лісництві. Є повно бандерівців. І детально розповіла про місце їх перебування. На той час у нас в гарнізоні було мало бійців і ми змушені просити допомоги в Чорткові і Копичинцях. Ми під’їхали в Кобиловолоки і оточили лисничівку. В цей час почувся попереджувальний постріл вартового, але вже було пізно, ми прошили його автоматною чергою і він впав поранений. По рації ми передали команду, щоб бандерівці здалися. Та вони відповіли відмовою і заспівали свою пісню. “Ще не вмерла Україна”. Почався жорстокий, смертний бій. Строчили кулемети та автомати, розривалися гранати. Бандерівці були добре озброєні. Багато було вбитих наших солдат. Ми своїх погрузили на машини, прикрили брезентом і відправили в Буданів, а бандерівців залишили лежати”.

На другий день, за завданням проводу, Проник Михайло з Панірні з дівчиною, яку звали Михайлина з Сухоставу, пішли на місце бою. “Повстанці лежали на подвір’ї, в сінях, в хаті всюди в калюжах крові.”, розказувала дівчина своїм побратимам. Підходили вони до кожного і дивились їм в лице. В одному з них Михайлина впізнала сотника “Коца”, якого знала особисто.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ