Проколи “сов’єцької” пропаганди у Тернополі

Наближається 15 квітня. Для тернополян – знаменний день заснування міста. На диво про це мало хто знає, і чомусь ніким не популяризується, але в цей день вийшла грамота короля Зігмунда –Августа ІІ про надання права заснування Тарнополя графу Тарнавському. Так сталось, що 15 квітня став подвійно знаменним. Це ще день визволення міста від фашистів!
Радісний і сумний день. Радісний, бо приніс людям чергову надію на краще життя. Сумний, бо за три роки війни населення міста зменшилось з 40 000 до 6 000, а міста в ході визволення фактично не стало!
Нас, школярів 50-х – 60-х року, вчили, що місто знищили фашисти. Історична правда в тому, що приклали руку до цього всього обидві воюючі сторони. Фашисти пройшлись в основному по єврейському населенню – розстріляно 16000 євреїв, а комуністи, не лише з 1939 по 1941 рік катували людей, а й вщент знищили саме місто, і після звільнення продовжували свою брудну справу.
На початках 60-х з метою комуністичного виховання молоді почалась організація в дні ювілеїв пропагандистських зустрічей піонерів і комсомольців з ветеранами-визволителями міста, де наші юні мозки скеровувались у потрібне для радянської влади русло.
Та, часом, у організаторів цих добровільно-примусових бесід виникали проколи. Пам’ятається анекдотичний випадок під час зустрічі комсомольців з одним з наших місцевих ветеранів. Шановний ветеран розповідав про бої під Тарнополем:
– Взвод червоних бійців оборонявся від наступу батальйону фашистів на Кутківецько – Почапинецькому напрямі. При першому наступі німці частково ввірвалися у нашу оборону. Один наш вояк був поранений у ногу. Німець підійшов і до пораненого і впритул вистрілив у нього з автомата! Боєць був поранений ще раз… в руку. Але атаку ми відбили.
Підкріплені двома танками німці знов кинулись на нас, та й цю атаку ми відбили… Тисячі трупів лишилися на полях!
Тяжко сказати, чи ця оповідь вийшла смішнуватою випадково, чи оповідач навмисне перетворив її на комедію, але так було!
Виноватцем другого казусного для влади випадку став Б.К. Кошечкін, що один з перших ввірвався у Тернопіль і був нагороджений 22.05.1944 р. золотою зіркою Героя Радянського Союзу (Ф.1) за геройство і мужність проявлених у визвольних боях за місто. Про його подвиги писалось: – Танковая рота гвардии лейтенанта Бориса Кошечкина, находившаяся в разведке, первой достигла шоссе Збараж – Тернополь и атаковала вражескую колонну. Танкисты Б.К. Кошечкина уничтожили 50 автомашин, 2 бронетранспортера с прицепленными орудиями и много солдат противника. В огневом поединке гвардейцы подбили 6 фашистских танков и 1 сожгли. Такий успіх був досягнутий завдяки смекалці червоноармійців, що підмітили зовнішню схожість німецьких танків з канадськими «Валентайнами», які були отримані на озброєння по ленд-лізу. На них солдатами були намальовані німецькі хрести і німці сприймали ці танки за свої.
А вже в самому Тарнополі Кошечкін перед штурмом «когда стемнело, поставил танки в укрытие, а сам, переодевшись в штатский костюм, пробрался к Тернополю и разведал подступы к городу. Отыскав слабо защищенное место в обороне противника, коммунист Б. К. Кошечкин возглавил ночную атаку танков и одним из первых ворвался в город».
Пропагандистський прокол стався у 1964 р. З трибуні урочистих зборів у драмтеатрі виступив Кошечкін і прилюдно чесно розповів про події під час першого наступу Червоної Армії, коли передові загони, вже ввійшовши в місто, перепились залишеним на складах у коло старої Ватри спиртним. Зараз все це повністю підтверджене розсекреченими документами з архівів.
По розповідях старожилів міста німці казали, що їм навіть стріляти не треба було, бо всі солдати і офіцери валялися в смерть п’яними. По Тернополю ходили до виступу Кошечкіна чутки, що визволителі перепились, бо знайшли цистерну спирту на стації.
Мені, як юному піонеру, довелось двічі зустрічатися з цією чесною і неординарною для тих радянських часів людиною. Перша зустріч проходила у будинку СШ№4 (тепер СШ№5), десь, у 1960 р. Про неї нічого не скажу, бо не запам’яталось. Під час другої зустрічі, яка проходила у нашому драмтеатрі, я, навіть, у групі піонерів зазнимкований разом з ним. У кінці 70-х випадково побачив це фото на стенді в редакції газети Вільне життя. Скоріш за все знімав тоді нас В. Бурма. Може, хтось зможе знайти ?
Про випадок з п’яними визволителями він дітлахам, звісно, не казав. З його розповіді мені запам’яталось, що трьома танками вони прорвались в місто і були зупинені у районі нинішньої п’ятої школи. Танк Кошечкіна в’їхав задом у перший поверх будинку, де була славнозвісна у місті вічна аптека №28, і там бійці тримались до повторного наступу радянських військ.
Після гучного оприлюднення факту масової попойки визволителів міста Б.К. Кошечкін був назавжди виключений з почесних рядів визволителів. Більше ніколи його – почесного громадянина Тернополя на урочистості до нас не запрошували.
Останній прокол пов’язаний з встановленням прапора визволення Тернополя. На святкуванні дня Перемоги у 1965 р., вже за святковим столом, йшлось про Єгорова і Кантарію, що підняли прапор перемоги над самим рейхстагом. Не буду відволікатися, на те, що там теж не все було гладесенько.

Казус почався з того, що один з захмелілих гостей-визволителів – Г.П. Хілько (Ф.2) раптом вигукнув: – А я водрузил флаг освобождения Тернополя! До цього моменту ніхто не чув, не писав, не знав про такий подвиг. Навіть у документальному фільмі «Битва за Тернопіль» про прапор визволення міста не згадувалось. Сенсація! Журналісти, звичайно, її підхопили і розповсюдили. А через пару днів вирішили з’ясувати – на якому ж то будинку був піднятий прапор.
Протверезвілий «герой» довго водив «пресу» і партійних представників містом, аж потім тикнув пальцем на явно не найвищий, лише одноповерховий будинок – колишній польський Сокіл (зараз перебудований, і в ньому кінопалац). Може, доблесні «водрузители флага» хотіли вилазити вище, щоб німці часом не підстрелили?
Тодішні правителі міста зрозуміли, брехню, але сказавши «А» треба і «Б» казати. І пішла байка гуляти по всіх засобах масової інформації! Для підтвердження цього факту замовлений малюнок (Ф.3). Та знов вийшов ляпсус. На малюнку видно, що прапор встановлюють на даху високої будові, (дійсно на найвищому колишнє КДБ, бо, жартували, навіть з його підвалів видно було Сибір.) .
Цей ляпсус про прапор був опублікований, навіть, у «Енциклопедії міст і сіл України. Тернопільщина», а на кінотеатрі Франка була встановлена пам’ятна мраморна дошка з написом: – На этом доме 15 апреля 1944г. был поднят флаг освобождения Тернополя от фашистских оккупантов. Через де-який час її тихенько зняли, і більш ні про «героя», ні про прапор ніколи і ні де не згадували.
Ясно, що приведені факти не дуже красять свято, але, як казав бравий солдат Швейк: – Хай було, як було, адже якось воно було! Ніколи так не було, щоб ніяк воно не було.
На останок мусимо згадати добрим словом і сумною пам’ятю більш як 8000 полеглих при визволенні міста солдат і офіцерів, що по наказу Жукова штурмували оточений німецький гарнізон і помислимо: – Чи можна було звільнити Тарнопіль якось інакше?!

Олександр Столяров