00:13 | 23.11.2024
ШАНА ГЕРОЯМ:

ПОГЛЯД

Новини Тернополя. Тернопільські новини та події

Герої Тернопільського краю 

Страшні події на Вишнівеччині. Протоколи допитів, які зберігаються в СБУ

Redaktor 1135 Views

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Протягом тривалого часу історію нашого краю, а саме історію трагічних подій писали нам чужинці,  а це росіяни, поляки, німці, австряйці і навіть французи, які керували нами. Вони писали так, як це було вигідно їм у цей тяжкий для нас час. І при цьому події трактувалися так, як їм було вигідно окупантам нашої держави України. Вони постійно старалися принизити  нашу націю, наш народ. І тільки тепер, в період незалежності, повільно долаючи стереотипи, розпочалося поступове переосмислення того, що саме пережили наші  люди в минулому. Ми повинні відродити реальну картину пройденого, щоб виховати нову генерацію вільних українців на нашій українській землі.

У кожному населеному пункті нашої Тернопільської області відбувалися історичні події, які керуюча в цей час влада, трактувала на свій лад, подіям давала своє твердження, засуджувала і виносила свій вирок. Завжди патріоти нашого краю тоді були ворогами, бандитськими елементами, а чужинці «захисниками і визволителями».  А ці чужинці, що прийшли тоді до нас, навіть не знали нашої мови і не хотіли нею розмовляти, навіть не хотіли слухати нашої мови. І те що вони вбили, все було по закону. Чому так? Бо наш народ тоді був рабом. Стояв на колінах. А хто хотів стати з колін, піднятися вище — за вироком “визволителя” був ворогом і немав права на існування. Його оббріхували за вказівкою, а потім судили і відправляли в Сибір на каторжні роботи. А ті що стояли на колінах повинні бути послушними, щоб і їх не відправили ще дальше. А  ворожа влада завжди намагалася посіяти неправду і намагалася переконати місцеве населення у своїй правоті. І заставляла наш народ силовими методами, брехливими переконаннями, залякуванням вірити в ці неправдиві події.  А деякі місцеві жителі заставлені під страхом говорили і доносили видуманні факти на своїх сусідів, родичів, близких і навіть на брата чи сестру все, як задумав сам слідчий. А через десятки років і самі починали вірити в ці брехливі висказування. А що було насправді, самі вже позабували. І влада тоді досягла своєї мети,  і без суду вже заявила вбивці мирноного населення були оунівці.

Я дальше переглядаю протоколи допитів, що є в  архівно-кримінальних справах, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області. А саме, про події на хуторі Мацки, що коло села Поляни, тепер Збаразького району Тернопільської області.

Вовк Олександр Степанович 1902 року народженя, житель села Старий Вишнівець, українець, член КПРС, освіта 2 класи, громадянин СРСР, одружений.

“Це було на початку березня 1944 року. На дворі йшов дрібний сніг і вже починало темніти. Мені постукали у двері і я почув голос посильного.  Він сказав щоб я запряг свої коні і негайно приїхав у сільську управу. Посильний не повідомив мені чого мене визивають.  Я тепло одягнувся, запріг коні і поїхав. Коли я підїхав  до сільської управи, то там побачив чотири чи пять підвод. Мені в управі сказали їхати в село Федьківці. По команді ми всі рушили. Я їхав четвертим. У селі Федьківці ми зупинилися коло хати місцевого жителя Тетері. Він вже чекав нас на своєму дворі. Він сів на перший віз і ми знову поїхалив сторону села Кинахівці. У Федьківцях на другий віз сіло ще декілька людей, напевне чужі. Я їх впізнати не міг. Коли ми підїхали до села Мишківці то тут вже було коло десяти возів з озброєними чужими людьми. Там я побачив вози з Нового Вишнівця і на ньому сидів Серафин Олександр. У мене на возі нікого не було. Я їхав сам. Ми там простояли годину. Ніхто не знав чого ми стоїмо і куди будемо їхати далі. Потім поступила команда їхати на Кинахівці. Коли ми підїхали до села Кинахівці, то знову зупинилися. До мене підійшов  озброєний чоловік, якого я бачив вперше і сказав щоб я підїхав до слідуючої хати. Він сам пішов туди і через деякий час вивів двох старих людей, чоловіків і підвів до мого воза.  Вони не хотіли сідати, тоді він вдарив одного з них декілька раз прикладом гвинтівки і вони самі полізли до мене на віз. Мені він сказав їхати на хутір, що за селом в напрямку села Поляни. Я не міг не послухатись, бо він був озброєний і міг мене вдарити. Він сів на віз також. Ми виїхали з села у напрямку, де був хутір Мацки. Я доїхав до гори і зупинився за метрів двісті коло глибокої криниці, яка була на горі. Там вже стояло декілька возів на яких сиділи люди. Я побачив що з сторони села Поляни також підїхали вози з людьми. На возах я чув плачі і крики людей. Рядом коло мене був віз з Кинаховець з двома молодими дівчатами, які дуже голосно плакали і просилися щоб їх не вбивали. До них підійшов Дроботюк Олександр Гнатович, це був його віз і він ним управляв, і сказав щоб сиділи тихо і нікуди не йшли. Я підійшов до нього і попросив щоб він моїх двох старих забрав до себе на віз. Він не хотів, почав кричати до мене що він такий як і я, що його заставили везти, кричав щоб я забрав його дівчат до себе на віз, але потім пересадив цих старих до себе на віз. Я поїхав додому.

Вовк Стефанія Тимофіївна 1910 року народження, село Поляни, українка, неписьменна, безпартійна, громадянка СРСР, одружена.

 “Я працювала довгий час по людях в селі Поляни, бо своєї хати, не сімї не мала і мені не було де жити. У 1942 році мене направили у Німеччину. Звідти я повернулася в село у літку 1943 року. А заміж вийшла аж в 1948 році за Вовка Петра Прокоповича. Я добре знаю хто приймав участь у вбивстві мирного населення жителів сіл Поляни та Кинахівці. Це я можу заявити: Цимбровський Матвій Степанович, Беркета Петро Йосипович. Вони ряднами носили награбоване з хатів вбитих поляків речі, а саме: хустини, одежу, килими, подушки, перини, рядна. А Цимбровського Матвія енкаведисти вбили через місяць у Мишковецькому лісі.”

Дробик Ганна Федорівна 1901 року народження, село Поляни, українка, неписьменна, безпартійна, громадянка СРСР, одружена.

“Мене дуже сильно побив Беркета Петро, Він мене кинув на землю і бив тільки за те що я розмовляла з поляками. Після побиття моя нога так спухла, що мені ногу відрізали.  Я через Беркету Петра стала калікою. Я можу запевнити, що членами ОУН у нас в селі Поляни були: Соколовський Ілларіон, Дробик Іван, Соколовський Павло, Беркета Петро.”

 

Шуляка Йосип Степанович 1904 року народження, село Поляни, українець, освіта 2 класи, безпартійний, громадянин СРСР, одружений.

 У цю страшну ніч, а саме 13 березня 1944 року я добре все запамятав що відбувалося у нашому селі. До нас в хату увірвалися озброєні, невідомі мені люди. Вони повиводили людей польської національності з сіл Поляни і Кинахвці на хутір Мацки і покидали всіх у глибоку криницю. Вони тоді забрали мою маму Шуляк Антоніну і її рідну сестру Шуляк Марію. Мама тоді мала 68 роки, а її сестра Марія 52 роки. Я їх так і більше не бачив. А прийшли тоді до хати чужі люди, двоє озброєних гвінтівками чужих чоловіків. Коли мою маму вивели з хати то і я вибіг за ними. На дорозі коло хати стояв віз і на ньому сидів їздовий. Маму і її сестру бандити заставили сісти на віз. Коло вікна нашої хати стояв третій озброєний, невідомий мені чоловік, який сказав, щоб я йшов до хати, бо буде по мені стріляти. Я забрався в хату. Той озброєний чоловік ще стояв і після того, як забрали мою маму ще коло двох годин. Коли розвиднілось я взяв відро і пішов по воду. А жили ми на хуторі Дроби, що коло села Кинахівці. Я тоді побачив багато слідів що вели на хутір Мацки і все зрозумів куди саме повезли на возі мою маму і що з нею зробили. Тих  озброєних людей я не знав і вперше бачив.

Дармограй Марія Павлівна 1928 року народженя, родом з села Поляни Вишнівецького району, проживає в селі Ростоки Почаївського району. Українка,  освіта 5 класів, безпартійна, громадянка СРСР, одружена.

Мені про ці страшні події розповідав житель села Поляни Цимбалюк Демян, рідний брат Цимбалюка Володимира, у якого в березні 1944 року проживала моя рідна сестра Геля. Її в цю страшну ніч забирав з хати Беркета Петро з двома невідомими озброєними людьми. Цимбалюк Демян постійно проживав у селі Ростоки Почаївського району, але в цю ніч він був у свого рідного брата Цимбалюка Володимира. Демян у цю страшну ніч почув, що коло братової хати якиїсь шум і вийшов на двір та заховався за великою скирдою соломи, що була коло стодоли. Він побачив, що на двір зайшло двоє невідомих людей, щоб забрати з собою  мою сестру Гелю. Вони зайшли до хати і вийшли через декілька хвилин. До них підійшов Беркета Петро і вони сказали йому, що там її немає. Він їх завернув назад до хати і голосно промовив на весь двір, що у Цимбалюка троє дітей, а четверте то і є  дочка Савелії і її треба забрати. Через деякий час вони вивели дівчинку. Беркета весь час стояв коло вікна і дивився в хату. Коли дитину Савелії, тобто мою сестру вивели з двору то і Беркута тоді пішов за ними. Я знаю що тоді в УПА з села Поляни були такі люди:  Стецюк Олександр, який під час німецької окупації був в селі Залісці вчителем. В УПА були також Якубовський Григорій, Беркета Петро. Мені місцеві люди розказували, що Беркета виводив з своєї хати Стемплевського Юзика Матвійовича і посодив його на віз та відвіз на хутір Мацки. Цей Юзик жив в Беркети з 1943  року і у березні 1944 року Петро сам з зброєю в руках виводив з хати.

 

Цимбалюк Володимир Дмитрович  1918 року народження село Поляни. Українець, освіта 5 класів, безпартійний, громадянин СРСР, одружений.

 Очевидцем цих страшних подій я не був. На другий день я прийшов в село Поляни до себе додому і почув про цю страшну подяю і саме страшніше те що це відбувалося у моїй хаті. Я тоді швидко загрузив на фуру гній і поїхав на поле. Я направився на хутір Мацки і там по дорозі побачив багато слідів від коней та людські сліди. На цьому хуторі до літа 1943 року проживали люди польської національності. Їх попередили щоб забиралися і їм спалили хати, але нікого не вбивали. На хуторі була дуже глибока криниця і всі сліди вели до неї. Я підїхав близько до криниці і побачив там багато людських слідів. Потім люди казали що пострілів ніхто не чув. Напевне їх скидали туди живими. Я багато можу сказати про Форманчука Пилипа, який з зброєю в руках займався грабежами у селі Поляни. Він у громадянки Пянтковської Савелії  зняв з хати черепицю і дах. А у неї троє малих дітей і жила вона сама без чоловіка, який загинув трагічно у 1940 році. Місцеві жителі розповідали про злочини Форманчука в селі Поляни, де він людям постійно погрожував вбивством. Він погрожував Пянтковській  Марії Тимофіївні. І такі грабіжники та вбивці ходили по селі 13 березня 1944 року. Моя жінка тоді була в дома сама. У нас тоді була ще одна дитина Пянтковська Геля віком 12-ти років, коли до хати  зайшли невідомі озброєні люди і запитали у дружини чи є у хаті чужі діти. Вона так перелякалась і тоді навіть слова не могла промовити і їм нічого не відповіла. Вона тільки махала  головою що ні, а сама оніміла. Тоді один з них пішов до сусідньої хати і запитав скільки у нас своїх дітей. Коли прийшов, то почав рахувати і тоді знайшов Гелю яка дуже була перелякана. Вони силою схопили дитину і вивели з хати. Вона бідна дуже кричала коли її садили на віз. Ці невідомі її повезли. Потім моя дружина сказала, що хтось з сусідів  напевне побачив у нас дівчинку Гелю і доклав бандитам.

(Продовження буде)

 

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Коментарі вимкнені.