10 давніх тернопільських огорож (фото)

10:00 | 9.01.201822:17 | 8.01.2018 Redaktor 1121 Views

Дуже люблю розглядати давні металеві огорожі.

Прикметно, що, вподібнюючись рослинам, вони залежать від пір року, бо ж своїми візерунками приписані до царства органіки. Влітку втримують всі ті розпашілі від сонця стебла, листки й квіти, що готові виплеснутися на вулиці й захопити їх, оголосивши своє хлорофілове правління. Інакше восени, коли огорожі стають наче корсетом для змарнілих рослин – підтримують їх, майже зливаючись у кольорі. Стебла з висотаними силами в останній раз, міцно обійнявши залізо, синхронізуються з повільним відмиранням фарби, її відшаруванням.

Так само, як рослини, огорожі мають свої ареали існування. Їх концентрація сягає максимуму на вулиці Володимира Гнатюка — це Новий світ. А далі, розплескується в різні боки — свого часу відкриттям став будинок номер 11 на вулиці Бродівській, виявилося, що густі хабази навколо утримувала огорожа, схована від стороннього ока в літній час. Далі, шукаючи зразка для гербарію, тре пройти до Старого парку, а потім вийти до Центру та продовжувати розглядатися там. Але наразі я не веду екскурсію, а показую знайдене і зашореній алфавітом послідовності. На жаль, то вже більше уламки, розкидані тут і там, а не цілісне плетиво.

Але ще трохи прелімінарних зауваг. Кожна огорожа має щось своє. Приміром, можна захоплюватися маєстатичністю тої, що біля вілли на вулиці Франка, намагатися уявити огорожу біля Першої гімназії, спираючись на дірочки в її основі, розплітати стебла винограду, коли виглядаєш ту, що на Федьковича, чи розрізняти між хаотично переплетеними гілками залізо огорожі на Вагилевича; є такі, що зникають, як та, що на Парковій, тому тре скоріше хапати їх за руку.

Давайте піднімемося ще на один рівень узагальнення. Що робить ці огорожі привабливими? Справа, очевидно, не у функціональності, і, як не прикро, либонь, не тільки у тому який вигляд вони мають. Справа у тому відгукові з минулого, який за ними стоїть. Вони розповідають історію іншого укладу життя та розуміння простору — громадського та приватного. І ця історія концептуально відрізняється від сучасної — як відрізняються ті огорожі від двометрових парканів, за які годі зазирнути, і які наче створені для того, аби їх на свята прикрашати головами переможених. Ми говоримо про відкритий простір, де огорожа не була відлякувальним елементом, а позначником місця. Так воно мені, принаймні, уявляється.