Дідухи з добрим духом робить Ганна Возна з Тернопільщини

Різдвяною атмосферою оселя Ганни Возни з села Оришківці Гусятинського району наповнюється ще на початку зими. Саме в цей час жінка береться до свого улюбленого заняття – виготовлення дідухів. Солом’яні обереги Різдва, які прикрашають святкові домівки українських родин, жінка виготовляє вже тридцять років.

Дід, дідочок, колядник
– Ще з дитинства пам’ятаю, як моя бабця плела великий дідух, – ділиться спогадами пані Ганна. – Робила його з першого зажинкового чи останнього обжинкового снопа з колосків жита, пшениці, вівса та льону, які є символом роду. Дідух перев’язувала перевеслом і ставила на покутті. Бабуня розповідала, що сніп уособлює людину-сівача, а перевесло означає вічність. Коли вносила до оселі, то примовляла: «Дідух до хати – біда з хати». Моя 89-річна мама, яка живе у сусідньому селі Нижбірок, ще й досі сама робить «бабусин» дідух. У наших краях його ще називають «дід», «Василь», «колядник», «дідочок». Я спочатку вдома також такий ставила, а вже згодом почала виготовляти більш сучасні.

Аби зерно було повним
Пшеницю, овес, жито та льон для своїх дідухів Ганна Григорівна сіє на власному городі. Під ці культури спеціально виділила 15 сотих землі. Також тут вирощує васильок та різнобарвний сухоцвіт кермек, якими прикрашає хлібне дерево. Коли колосся наливається і набуває золотистого кольору, тоді починає його збирати. «Треба пильнувати, щоб зерно було повне, тому що воно символізує достаток, мир та злагоду в родині, – розповідає Ганна Возна. – Жну колоски серпом, підв’язую і зберігаю на горищі. Васильок та сухоцвіти також треба збирати у певну пору, бо якщо вони потемніють, то вже не будуть придатними. Підв’язую їх так, аби стебла були рівними, виношу на кілька днів на горище, щоб підсохли, а потім зберігаю у кладовці».

У сніп вплітає добрий настрій
Як тільки починається Пилипівка, Ганна Григорівна береться плести дідухи. За час Різдвяного посту жінка виготовляє півсотні Різдвяних снопів. «Бабуня завжди вчила, що дідух слід робити тільки з гарним настроєм і вплітати у нього лише добру енергію, – каже майстриня. – Тож перед роботою обов’язково помолюся, а коли плету снопи, то колядую, співаю релігійні пісні і думаю про Різдво, коли за щедрим святвечірнім столом збереться вся моя велика родина».
Колосся до колосся, пучок до пучка і ось уже готовий дідух. «Цей, – показує, – складається із трьох ярусів і має назву «Минуле, теперішнє і майбутнє». Він невисокий – 70-80 сантиметрів. За один вечір можна виготовити два-три таких солом’яних обереги. А ось дідух «Дванадцять апостолів», метр заввишки, треба плести вже три-чотири години. Спочатку в’яжу дванадцять снопів – символів року, відтак скріплюю їх перевеслом – завчасу підготовленою осокою». За такою ж схемою майстриня виготовляє дідух «Сім днів». Є в її колекції і «дідушок», який на Йордан використовують замість кропила. Для нього вистачить і двадцять колосків.

Дідуха молотить файний Василь
Різдвяного дідуха разом із оберемком сіна пані Ганна вносить до оселі на Святий вечір. Під образами на покуті він стоїть до Василя. «Рано-вранці на Старий новий рік чекаємо посівальника – файного хлопця, обов’язково Василя, – розповідає жінка. – Він і виносить дідуха на подвір’я і починає молотити. При цьому промовляє: «Багато є зерна, тож буде удома достаток, вродить щедрий урожай і процвітатиме наша ненька-Україна». Після цього зерно віддаємо курям, а солом’яні стебла – корові. Дехто тримає дідуха аж до Йордану. А одна жінка розповідала, що зберігала його цілий рік. Моя ж бабця казала, що кожного Різдва має бути новий дідух, аби поле щороку родило».

Марія БЕЗКОРОВАЙНА

Газета “Сільський господар плюс”