Весільний церемоніймейстер Валерія Климчук пише неповторні тексти для найщасливіших моментів життя

Від її слів бігають по шкірі мурашки. Правильний підхід до написання і вливання всієї душі у кожен рядок. Так працюють професіонали. Написання індивідуального і неповторного тексту для найщасливіших моментів життя. Словом можна окрилити, саме так думає жінка, на очах у якої плаче не одна сотня мужніх чоловіків, а наречені немовби тануть від сказаного. Ведуча весільних церемоній Валерія Климчук розповіла нам про специфіку своєї роботи.

«Роботи ніколи не шукала, вона сама мене знаходила»

– Валеріє, наскільки я чула, Ви народилися в Росії?

– Я – українка, хоч і народилася в м. Омськ Російської Федерації. Дитинство моє пройшло там. Пам’ятаю прогулянки Тайгою і неймовірно високі кедрові ліси. Коли почалися політичні перебудови, наша сім’я переїхала на батьківщину тата. Мову вивчала по книгах, тому коли пішла у школу, дуже важко розуміла діалекти дітей. Усі звертали увагу на мою літературну мову. Але згодом це дуже допомогло. Закінчила 13-ту школу, поступила у Тернопільський експериментальний інститут педагогічної освіти. Це був дійсно експериментальний заклад, який заснував відомий педагог, метою якого було створити дружній, міцний колектив, який буде нести інформацію дітям виважено та правильно, без психологічного тиску. Але його методика, на жаль, не прожила довго. Навчання було дуже цікавим,  різнилося відношенням до абітурієнтів. Лояльне ставлення та гармонія царювали в цьому навчальному закладі, його закінчив Андрій Підлужний, Владзьо (із «Вар’ятів»). Здобула освіту психолога в ньому і я.

– Коли розпочалася Ваша трудова діяльність?

– Працювати почала, ще коли навчалася. Займалася громадською молодіжною організацією, організовувала багато заходів, писала статті про різноманітні заходи. Журналістом була і літредактором, працювала в газетах. Старалася не стояти на місці, всіляко себе розвивати. Роботи ніколи не шукала, вона сама мене знаходила.

– Психологію залишили?

– Ні, спеціальність моя мені дуже допомагала завжди і досі супроводжує мене. Психологом працювала перед декретною відпусткою у школі села Товстолуг. Її я ніколи не забуду. Це був цікавий досвід. Там зрозуміла, що наша освіта потребує максимальних капіталовкладень та цінування праці вчителів. Але я мала віддачу від дітей, бо вони потребували певних душевних розмов, приходили до мене на індивідуальні заняття. Із початковими класами старалася довго працювати, за цей час бачила, що насправді відчувають діти, виховання яких поклали на бабусь, поки батьки за кордоном. Дуже багато було болю та образи в дітей. Не вистачало тепла та розуміння. Діти сковані були. Тому якщо плануєте десь виїжджати, двічі подумайте.

«Вирішила не просто писати душею, а й говорити нею»

– Як потрапили у весільну сферу?

– Коли працювала в одній туристичній газеті, писала публікації для весільного журналу. Згодом цей журнал втратив свою популярність, але матеріал у мене залишився, і я запропонувала його журналу «Наречена». Взявши до рук мій матеріал, мені запропонували ще одну роботу, яка полягала у написанні деяких статей та текстів. І згодом…

Детальніше читайте у свіжому випуску газети “Номер Один” від 5 червня 2019р.

Газета «Номер один» щосереди – у всіх точках продажу преси Тернопільської області!

Джерело: Тижневик “Номер один”