Олексій Волков: «Робота лікаря — це свого роду робота детектива»

Цими днями у тернопільській книгарні «Є» відбулась презентація нового видання роману нашого краянина Олексія Волкова «Амністія для хакера». Цей твір отримав гран-прі «Коронації слова» та став класикою вітчизняного детективу.

Але розмова, що її модератором був Юрій Вітяк, стосувалась не лише цієї книжки, а й попередніх, а, пріч того, особливостей творення детективів і того, як із письменництвом поєднується професійна діяльність пана Олексія.

«Амністію для хакера» перевидала тернопільська «Начальна книга — Богдан». Із нового у ній не тільки палітурка, а й редактура, котру здійснив Богдан Мельничук.

— Мені дуже імпонує редакторський стиль Богдана Івановича, — відзначає Олексій Волков. — Дуже часто редактор і письменник — протиборні сили. Але з Богданом Мельничуком було по-іншому, хоча він фактично відредагував книжку по-новому.

Олексій Волков — лікар Козівської районної лікарні, а ще затятий рибалка, тож для написання детективів залишається не так багато часу, але професійна діяльність в певний спосіб перегукується з літературною.

— Робота лікаря — це свого роду робота детектива. Є злочин, котрий відбувся в організмі, — і мусиш знайти винуватця, — розповідає письменник. — Пишу я найчастіше зранку, перед роботою. Написання детективів — більше хобі та розвага для мене. За браком часу, котрий можу віддавати цій справі, позбавлений можливості застосувати багато чого, чого би хотів. Але думаю, якби мав на писання більше часу, це зовсім не означало б, що написав би більше. Книжка повинна визріти, і тільки після того народжуватись. Ознака того, що книжка визріла — бажання оформити ідеї на папері. А також відчуття того, що зрісся з персонажами, розуміння кожного як людини, з якою дуже близький і маєш зв’язок. Я берусь за писання, коли твір в мені адаптувався, коли у сюжеті розставив, хай не всі крапки над І, але принаймні, для себе уяснив, хто з персонажів є хто, хто чого вартий, і хто ким є. Тексти визрівають по-різному. Були ті, котрі написав на одному диханні і для їхнього створення треба було пів року, хоч, як на мене, це надто швидко, щоправда, таких було не багато — один-два. Були романи, котрі писав кілька років. Я пишу детективи не зовсім правильно — починаю спочатку, а треба — з кінця, бо так легше і не виникає проблем, але так втрачається інтерес. Тоді читач буде читати детектив, але не автор.

Детективний жанр безмежний, як Усесвіт, — вважає пан Олексій. А навколо нас багато тем і сюжетів. Олексій Волков розповідає, що кожна його книжка в тій чи іншій мірі базується на реальних праобразах.

— Мої герої з натовпу, всі вони ходять по вулиці, всі вони різні. Стовідсотково позитивних персонажів у мене нема і з кожною книжкою у персонажів усе менше позитивних якостей — вони стають все реалістичнішими. Я почав дозволяти собі щораз менше ідеалізувати персонажів, а писати живих. З віком змінюється світогляд і розумієш суть життя. Тепер я дозволяю собі не завуальовувати свою позицію у тексті. Чим більше років проживає людина, тим більше розуміє, що їй лишається все менше. У час, який залишається, хочеться вистрілити, — продовжує письменник. — Література — єдине місце, де я можу зробити все так, як вважаю за потрібне, і нікого не питати.

Наш земляк розповідає, що кожного року отримує пропозиції екранізації своїх творів, але потім ці ініціативи заходять у глухий кут.

— Я би дуже хотів, аби мої романи екранізували. Але тут є ряд нюансів. Одне діло — продаж прав екранізації книжки, тоді фільм знімають за її мотивами. В іншому випадку письменник бере участь у написанні сценарію. Не впевнений, аби погодився на перший варіант, адже, якщо ти пишеш за покликом душі, то дорожиш кожною книжкою, це наче твоя дитина. А вам же не однаково, що з вашою дитиною, — пояснює пан Олексій.

Зараз романіст працює над новою книжкою. Проте детективом вона не буде.

— Мене зачислили до письменників, котрі спеціалізуються суто на детективах. Я не можу з цим погодитись. Згідний, що я письменник гостросюжетних романів, а більшість моїх гостросюжетних творів — детективи. Проте я ніколи не ставив собі обмеження творити тільки в детективному жанрі.

Під час заходу слово мовив тернопільський письменник Олександр Вільчинський. Він назвав колегу найбільш послідовним детективістом з-поміж інших у нашому краї.

— Детективи вам вдаються органічно. У цьому жанрі важливі стиль, динаміка, спалах, — а особливо — достовірність деталей. Вони мають бути життєвими — і вам вдається створити такі. Тому ваші детективи такі справжні та тримають у напрузі й цікавості. Я не маю часу багато читати і слідкую лише за кількома детективістами, і один серед них — це ви. Мені здається, що зараз в Україні ви перший детективіст. Кожен ваш детектив — це подія і я з нетерпінням чекаю наступного. Ви сказали, що зараз працюєте не над детективом, але я таки сподіваюсь, що то буде він, — усміхається Олександр Вільчинський.

Анна Золотнюк.

Фото зі сторінки книгарні «Є».