Спалах «Жовтого Пса»: тернопільський Nameless записав альбом на вірші Василя Махна

«У поезії Василя Махна нас приваблює метафорика та природна образність, в першу чергу. Те, як ми намагаємось змалювати яскравість цього світу акордами, він силою свого таланту показує словом», — кажуть учасники тернопільського рок-гурту Nameless.

Цими днями вони виклали на Саундклауді пісню «Жовтий Пес» із однойменного альбому, створеного на вірші колишнього тернополянина, нині — ньюйоркця Василя Махна. Тож я вирішила розпитати музикантів про новий альбом. А послухати його у Тернополі можна буде вже майже незабаром — у вересні, коли гурт презентуватиме платівку разом із паном Василем. На запитання відповідали Зорян Безкоровайний та Світлана Фролова.

— Це ваша не перша колаборація з Василем Махном. Нагадайте, з чого все почалось?  Яка була пісня, що з неї ви розпочали свою  співпрацю?

— З творчістю Василя Івановича Махна ми знайомі з дев’яностих років, коли він ще був викладачем Тернопільського педінституту. Зараз, звісно, він більш відомий та проживає в Нью-Йорку. В дев’яносто четвертому році, коли ми записували свій перший альбом у Тернопільському драмтеатрі, серед інших була пісня на слова Махна «Кульбаби», яка в тендітній поетичній формі малює наше місто Тернопіль. Пізніше ми її перезаписали вже в двотисячних спільно з Олександром Крєтовим з канадсько-українського гурту Ummagma на його домашній студії. Саме цей варіант  можна буде почути на диску «Жовтий Пес» в якості бонус-треку.

— Як з’явилась ідея створити альбом на вірші Василя Махна?

— Наприкінці вісімнадцятого року. Василь Іванович надіслав нам нові свої вірші з пропозицією обрати кілька для написання пісень. Це не вперше, бо була уже пісня «Гертруда Стейн» на його слова, було кілька спільних виступів із Махном на творчих вечорах. Зрештою, був вірш Василя Івановича у його збірці «Ровер», присвячений «Неймлес» безпосередньо. І ми не могли відмовити собі у задоволенні зробити що-небудь разом. Хоч спочатку було нелегко уявити собі концепцію альбому, відібрати необхідні тексти й написати на них музику, врешті-решт у березні ми сіли за роботу в тернопільській студії «Шпиталь-Рекордз». 

— Скільки часу працювали над ним?

— Ну, якщо вважати пропозицію Василя Івановича відправною точкою, то восени, на момент презентації альбому, буде рівно дев’ять місяців. Природній час для народження немовляти (сміються — А. З.)

— Які були труднощі під час створення?

— Найбільші з них були зовсім не творчого характеру — пісні здебільшого писались легко, як кажуть, на одному диханні. Труднощі були швидше технічні, бо альбом записувався дистанційно. Тобто ми зі Світланою Фроловою записали на студії лише акустичні гітари, губну гармоніку, перкусію та вокал. Решту ж інструментальних партій записували наші друзі-музиканти з різних міст України та навіть інших країн. Скажімо, партії віолончелі ми чекали від Володі Бедзвіна аж з Канадійщини, флейту — від Євгена Манка з Харкова, слайд-гітару — від Анджа з Києва, треки бас-гітари подорожували до нас інтернетом від Ярослава Дроздовського з польського Бидгоща та від Ігора Дуганця з Києва. У створенні брали участь наші тернопільські друзі-музиканти — Роман Божко, Вадим Возняк і Лесик Драчук, обкладинку альбому створив Андрій Меренко. Всі ці окремі струмки звідусіль на студії зводив у єдину музичну ріку Лесик Омодада. Останній і став продюсером альбому, зробивши велику роботу.

— Цікаво було б дізнатися про з’яву звучання поезії: як саме до вас приходить ідея, що таким словам пасуватиме така мелодія та ритм, таке інтонування?

— Коли ми читали Махнові вірші, намагалися повністю перейнятися їхнім емоційним настроєм. І тоді якось самі собою приходили необхідні акорди. Часом використовували щось написане раніше та шукали текст, який би до цього пасував. Але в більшості випадків — це написання музики наживо, відштовхуючись від першого акорду та рядка, першої асоціації та емоції.

— Якими рисами має володіти вірш, аби стати піснею?

— У будь-якому випадку, пісня передбачає історію, яку розповідає виконавець. Незалежно від метафор і аллюзій, вона має бути зрозумілою слухачеві від початку до кінця. Вірш, як і картина, можуть просто зафіксувати конкретну благодатну мить, пісня ж повинна розказати ціле закінчене оповідання зі зрозумілою фабулою і мораллю (усміхаються — А. З.)

— Що об’єднує твори «Жовтого пса»?

— Думки та сумніви зі світу дорослих людей: про кохання, про еміграцію зовнішню та внутрішню, гостре відчуття кожного моменту буття…

— До речі, як мені здається, пес взагалі частий персонаж віршів пана Василя. А обираючи назву цього треку за назву альбому, чим ви керувались?

— Для нас «Жовтий Пес» — як символ спалаху ідеї чи того дивовижного випадку, коли раптово кардинально змінюється твоє і моє життя. Тепер куди не приїдемо, всюди нас супроводжують жовто-вогняні собаки і ми їх із задоволенням підгодовуємо сардельками (сміються — А.З.). Так і ідеї — вони бігають поруч, а ми можемо їх не помічати. І ось раптом, вигулькне жовтий пес, який змінить всю ситуацію і вона перестане бути безвихідною.

— Пригадую, що минулі рази, коли ви виконували пісні на слова Василя Махна на концертах за його присутності, то пан Василь вам підспівував, чи плануєте таке ж у вересні, коли презентуватимете альбом?

— Це за бажанням автора, він, звісно, всі нові пісні вже чув, тому будемо раді виконати щось разом.

Василь Махно:

— До ідеї видати альбом на мої вірші ми з «Неймлесами» йшли приблизно двадцять років. Минулого року, під час зустрічі в Тернополі, вирішили, що було б не зле видати альбом, додавши до існуючих пісень нові. Вірші «Неймлеси» добирали самі, тобто я тут був виключно пасивним споглядачем.

Коли група переслала мені звуковий файл з піснею «Жовтий Пес», то ми одностайно вирішили, що такою ж буде й назва альбому.

Протягом процесу запису альбому всі пісні я прослуховував першим, вони, звісно, мені подобаються. До запису було залучено немалу кількість музик.

Якщо поділитися загальним враженням — то «переродження» твоїх віршів у пісні надзвичайно цікавий процес, бо даються нові смисли до слів, змінюється їхнє звучання і, можливо, сприйняття. Мабуть, це світова тенденція, коли поезія шукає додаткових засобів для завоювання свого читача чи слухача.

Запитувала Анна Золотнюк

Терен