Мандрівки Тернопільщиною. Вікна у місто

(фото зверху з Бережан)

Із вікнами така річ, що їх дуже просто втратити і не можливо (ну гаразд, майже не можливо) повернути назад.

Чому зникає автентична столярка і їй на зміну приходить пластик — ну так тепліше, думають вони, і кому потрібні ці старі вікна. Проте потрібні. І то дуже. Вікно — невід’ємний елемент фасаду.

Ну ось приміром це неймовірної краси вікно сходового майданчику з Бережан. Яким буде будинок без нього? Уявіть, що стоїте біля цього вікна у сонячний день і промені прошивають скло. Це просто неймовірне відчуття (багато пафосних знаків оклику). І неймовірний візуальний образ. Побачила це вікно ще кілька років тому, під час однієї з перших мандрівок у місто і з того часу щоразу повертаються до нього. І це повернення ніколи не буває нудним. Щоразу побачене наповнює естетичним задоволенням. 

Бувають вікна «сліпі» — як антитеза попереднім. Сліпі це не значить замуровані, це значить, що вікно за логікою композиції фасаду повинне бути, але з певних причин його там бути не мало (приміром, тут воно було б не функціональне). Але трапляються і так, що поруч автентично «сліпих» з’являться й «ерзац сліпі». Так сталось тут, у синагозі в Заліщиках. Вікна на першому поверсі замуровані і це створює похмуре враження.  

Вікна ще однієї колишньої синагоги із Копичинців приклад, як вікна не/надаються до пластичної побутової хірургії. Мені це вікно цікаве тим, як поєднує автентичну вишукану форму із сучасним «наповненням» не важко розібратись, хто гарний, а хто — огидний поліцейський.

Ось це вікно з перехрещеними дерев’яними планками вгорі — з чортківського модерністичного будинку. Коли цього року приїжджала у місто, планок уже не було. Шкода, адже цей візерунок повторювався у інших елементах екстер’єру та інтер’єру — на сходах і вікні сходової клітки. Модерністичні вікна, як на мене, це окрема категорія вікон. Вони зазвичай мають оригінальну форму — ширші, ніж вищі, дуже часто у них оригінальна столярка, як ось у цьому випадку.

Буває, що вікно цілком занурюється в середовище, і ніби вростає в нього, стаючи органічною частиною не тільки будинку, а того, що навколо, так із цим вікном, побаченим у Кременці. То була осінь, поруч горіхове дерево рясно сіяло плоди, а у червоному дикому винограді замаскувалось вікно. Мені побачене тоді здалось ледь не казковим — гармонія кольорів і настрою.

Анна Золотнюк.