Кількість відвіданих країн вже не рахую: тернопільська журналістка Діана Гоголь розповіла про роботу на круїзному лайнері (інтерв’ю)

Працювати на круїзному лайнері, який курсує по світу – мрія в чистому вигляді чи важкі будні? Це вирішила перевірити тернополянка Діана Гоголь. Раніше дівчина працювала журналісткою і в один момент кардинально змінила життя. Зараз вона відпрацьовує другий контракт на лайнері і відвідала більше 35-ти країн світу. Своїм досвідом поділилася з читачами «Погляду».

Діано, розкажи, від кого ти дізналася про можливість такої роботи і чи пам’ятаєш момент, коли наважилась?

Про можливість роботи на кораблі я чула вже доволі давно. Але ніколи особливо цим не цікавилась. Все вирішив випадок. Дві моїх хороших знайомих відпрацювали на кораблі три контракти. А коли повернулись я зустріла їх випадково на вулиці і почала запитувати про нюанси такої роботи. Через декілька хвилин розмови дівчата сказали «Діана, ми відкриваємо свою рекрутингову агенцію, давай і ти спробуєш попрацювати на кораблику, ми тобі допоможемо». І зовсім неочікувано для себе я відповіла: «А чому б і ні».

В Тернополі в тебе була гарна робота – не важко було все покинути?

Так звісно, кожен хто працює чи працював в журналістиці, знає, що це не просто робота, це свого роду стиль життя. Я дуже любила свою роботу, дійсно тим жила, в мене був найкращий в світі колектив, я дуже за цим всім сумую. Але іноді щоб щось отримати, потрібно чимось пожертвувати. Тому я змінила мрію, яка вже здійснилась (робота в ЗМІ) на мрію, яка лише чекає на здійснення (об’їхати весь світ).

Розкажи про те, як відбувався відбір і що ти відчувала, коли пройшла його?

Було три етапи відбору. Перший по скайпу з литовською агенцією. Другий з компанією, яка є прямим постачальником працівників на деякі лінії круїзних лайнерів, теж до речі по скайпу. І третій – з представником цієї ж компанії, але при зустрічі. Це відбувалось в Одесі. Пам’ятаю, було дуже багато бажаючих отримати таку роботу. Я розмовляла з чоловіком, греком за національністю. Це був мій, можна сказати, перший досвід розмови з іноземцем англійською мовою. Чесно кажучи, я взагалі не знаю, як я пройшла цих три етапи, адже ні досвіду роботи в барі, ані знання англійської мови в мене не було. Я просто вивчила всі можливі питання і відповіді на них, які мене могли запитати під час співбесіди.

Не було моментів, ще до першого від’їзду, коли хотілося все залишити як є і нікуди не їхати?

Звісно було. Останній тиждень перед від’їздом я різко захотіла залишитись вдома. Просто було дуже страшно їхати в невідомість на 8 місяців. Перед змінами завжди страшно. Але я розуміла, що якщо не спробую, то це може стати дуже великою помилкою в житті.

Розкажи про перші дні роботи на лайнері. Чим ти займалася, які були враження? Чи були мовні бар’єри і як їх долала?

Це дуже складне запитання. Я пам’ятаю, як вперше ступила на корабель і подумала «що я взагалі тут роблю?». Перший місяць був як в тумані. Пам’ятаю, що було дуже-дуже складно. Просто уявіть собі: невідоме середовище, на іншому кінці світу, без знання англійської, і без будь-якого досвіду в сфері обслуговування. Я не те що не знала, як піднос правильно тримати, я навіть ігристе вино нормально відкрити не могла. Але, на щастя, я зустріла на кораблі хороших російськомовних людей, які допомагали. Плюс один їх моїх супервайзорів був російськомовним. Найбільшою проблемою залишалася мовна – з гостями, які були британцями за національністю і їх акцент, це просто жах. Але мовне середовище і необхідність вчити англійську зробили своє. Заговорила я, як то кажуть в народі, «так-сяк» через місяць, через три місяці проблеми залишались тільки з словниковим запасом, і то лише в деяких випадках. За будь-яку мрію доводиться платити. Але все залежить від того, як ти це сприймаєш. Я працюю кожного дня без вихідних 7-8 місяців по 7-10 годин. Але в мене є можливість побачити місця, які я б собі навряд дозволила б відвідати. Маю на увазі в фінансовому плані. Наприклад, за останній місяці я побувала в США, Мексиці, Панамі, Коста Ріці. Тут, як на мене головне, щоб робота приносила задоволення, тоді дійсно простіше. Плюс, багато залежить від менеджменту. Цього разу мені пощастило, він дуже лояльний. Буває, що я приходжу і прошу відкоригувати мій графік, щоб я змогла вийти на довго і побачити щось дійсно цікаве. Минулого разу мені пощастило менше. Ну і ще одна важлива складова – це соціальне життя. Тобто ми доволі часто збираємось після зміни посидіти в барі, подивитись фільм, просто поговорити. Адже якщо лише працювати, виходити в аутсайд і спати, то можна з’їхати з глузду. Тому відповідь тут не може бути однозначна, все залежить від кожного особисто.

Чи бувають курйозні ситуації?

Звичайно бувають. З гостями, з друзями, з сусідами по кімнаті, з колегами, як і всюди, на лайнері без них ніяк.

Не сумуєш за рідними, друзями, роботою в журналістиці?

 Сумую звісно. Але це фактично те ж саме, коли школяр вступив до університету в інше місто. Ти скучаєш за всім і всіма, але з іншої сторони у тебе розпочався новий етап в житті, кардинально інший, де ти заводиш нові знайомства, нових друзів. Це не означає, що ти обриваєш зв’язки зі всім старим. Наприклад мої відносини з батьками стали набагато ближчими ніж були до того, хоча вони і так були доволі близькі. А ще в мене є дві найкращі подруги, які мені як сестри. І ні відстань ні час цього не змінили.

Чи можна на лайнері знайти друзів, другу половинку?

Життя на кораблі (якщо це звісно не перших три місяці) нічим не відрізняється від життя вдома. Ти так само ходиш на роботу, ти так само відпочиваєш після неї, ти так само проводиш час з колегами і знайомими. І ти так само заводиш друзів. Шанси знайти тут другу половинку такі самі як і в тебе вдома. Тут, я навіть скажу більше, все це відбувається набагато швидше, тому що ти знаходишся в замкнутому середовищі. Тобто, наприклад, якщо вдома потрібно два-три місяці і більше, щоб хтось став тобі дійсно близьким другом, то на кораблі на це піде два-три тижні.

Є ймовірність потрапити на один лайнер зі своїми знайомими, коханими?

На жаль це дуже важко. Зі знайомими фактично не реально, з коханим при умові якщо ви одружені, або маєте спільне майно.

Коли повернулася з першого круїзу – що відчувала і чому наважилась ще раз?

Відчула ніби нікуди і не їздила. Все залишилось так як і було до від’їзду. Але щось змінилось в мені. З деякими людьми зникли спільні теми для розмов, ми більше не розуміли один одного, з деякими навпаки стали ще ближчими. Відчула гордість за себе, що я все витримала і змогла в багатьох ситуаціях переступити через «не можу». Чому наважилась ще – питання складніше. Я ще коли на перший контракт їхала, то вже знала, що одним не обмежиться. Напевне тому, що жага пригод і подорожей в крові.

Що найважче в житті на кораблі і чого це вчить? Чи змінює світогляд?

Як я вже казала все залежить від прийняття. Але в будь-кому випадку на кораблі важливо бути менеджером свого часу. Тут це просто питання життя і смерті, адже поєднувати щоденну роботу без вихідних, відпочинок, здоровий сон, виходи в місто і соціальне життя. Щодо світогляду, то однозначно. На кораблі ти отримуєш неоціненний досвід. Ти спілкуєшся з людьми зі всього світу, ти пізнаєш різні культури, ти відвідуєш місця, в які б своїм ходом ніколи б не поїхав. Твій світ і погляди на життя і особливо труднощі дуже міняються.

Розкажи про мандрівки під час роботи. Скільки країн відвідала? Чи є якісь обов’язкові традиційні ритуали чи покупки в кожній країні?

Ну назвати це мандрівками доволі важко. Ти маєш декілька годин в кожному місті. На щастя, в ці міста ти повертаєшся по декілька разів. Тому, якщо планувати, то можна встигнути побачити багато. Деякі місця можуть реально змінити світогляд. Побачивши вперше країни третього світу, я зрозуміла, що щаслива людина. Щодо кількості країн, то я вже перестала рахувати, знаю, що їх більше 35-ти.