Василь Щиренко: “Рідна держава поступає з «Ватрою» не зовсім чесно»
Василь Щиренко хоча й народився на Хмельниччині, водночас цьогоріч виповнюється вже 45 років, як він перебрався на Тернопілля. Тут навчався, познайомився з дружиною-тернополянкою, в Тернополі у нього народилися двоє синів, на тернопільській «Ватрі» він себе зарекомендував як фахівець-професіонал.
Колеги по цеху називають Василя Васильовича здібним організатором, висококваліфікованим фахівець, наділеним якостями аналітика і стратега-менеджера. За безпосереднього керівництва В. Щиренка за рахунок реалізації ефективної системи маркетингу і продажу вдалося зупинити спад виробництва на одному з найбільших підприємств Тернопільщини – «Ватрі» (1200 працівників). Про особисте життя пана Василя, його успіхи як керівника «Ватри» поведемо розмову в сьогоднішньому числі «Номер один».
«На перші зароблені гроші придбав велосипед»
– Народився я, – бере слово Василь Васильович, – на Хмельниччині в сім’ї залізничника. В селі була невеличка залізнична станція, де начальником працював мій батько. Мати певний час працювала в колгоспі. У батьків було четверо дітей, я – старші брат і сестра та молодша сестра.
– Як давалася шкільна наука?
– Закінчив школу добре, зі «срібною» медаллю, маючи лише дві четвірки – з креслення і німецької мови. Полюбляв точні науки – фізику, математику, хімію, астрономію, менше подобалася історія.
– Чи мали після занять у школі певне коло обов’язків?
– 8 класів закінчував у рідному селі, а 11-річку – за 8 км від села. І так щодня пішки ходив туди і назад. Водночас це не знімало з мене робіт по господарству. Коли потрібно було, то й дрова колов, поїв та давав їсти корові, працював на городі тощо.
– Пригадайте, як заробили перші гроші власними руками?
– Було це під час літніх канікул. До нашого села з райцентру тягнули електричні проводи. Я напросився на роботу монтажником-висотником. Під час інших канікул працював на будівництві шосейної дороги. Отримав за місяць 80 карбованців. Це були великі гроші, зважаючи, що пенсія в матері тоді складала 27 крб. 50 коп. За зароблені гроші придбав велосипеда та щось з одягу.
– Ви були спортивним хлопцем?
– Виборов звання кандидата у майстри спорту з важкої атлетики (категорія до 67 кг). І досі пам’ятаю свої рекорди: ривок – 105 кг, жим – 112,5 кг, поштовх – 145 кг. А ще мав перший розряд з легкої атлетики (біг на спринтерські дистанції та стрибки у довжину), грав у футбол, волейбол, займався гімнастикою. Вже у більш старшому віці полюбив водний туризм. Сплавлявся по гірських річках Карпат, а також по тернопільських річках Дністер та Серет.
– Хто повпливав на вибір вашої майбутньої професії?
– Батьки дуже хотіли, щоб їхні діти здобули освіту. За рекомендацією брата, який закінчив Тернопільський філіал Львівської політехніки, туди подав документи і я. Щоправда, через юнацьку забавку з першої спроби не вдалося поступити. На останньому екзамені з колегою помінялися письмовими творами з української мови. Це побачив екзаменатор і нас двох вигнали з іспиту. Друга спроба після служби у війську виявилася вдалою. Навчався на вечірній формі, адже паралельно працював, позаяк батько помер, коли мені ще не було й 16 років, а матері потрібно було ставити на ноги інших своїх дітей. З тих пір на кусок хліба заробляв сам, та ще й допомагав молодшій на 10 років сестрі.
– Де «скуштували» армійського чобота?
– Служив два з половиною роки в Росії, у м. Смоленську у військах ПВО. Був радистом радіостанції малої потужності. Що характерно, в нашій частині дідівщини не було, позаяк тільки з Тернопільщини туди приїхав взвод з 58 чоловік. Після курсів молодого бійця я здобув 2-й клас радиста і керівництво залишило мене працювати в частині інструктором для молодого поповнення. Пригадую, тоді до нас приїхала команда із Сумщини з колоритними прізвищами Сірокінь, Рябокінь, Білокінь, Нетудиворота, Опара, Бездітько. На перекличці багато жартували з цих хлопців, але ніхто до них прискіпливо не ставився. Посміялися та й усе…
З 2012 року «Ватра» планує вийти і на ринки Західної Європи
– З чого розпочався ваш трудовий шлях?
– Ще до війська влаштувався слюсарем на завод “Електроарматура». Згодом туди й повернувся. З того часу і практично до сьогодні вся моя трудова діяльність нерозривно пов’язана з цим підприємством. Може хтось не знає, але саме на базі заводу “Електроарматура» запрацювала «Ватра». Працював на різних посадах, аж поки 1 січня 2004 року мене не обрали гендиректором корпорації «Ватра».
– Як «Ватра» пережила економічну кризу 2008-2009 рр.?
– Більшість нашої продукції поставляється металургійним комбінатам, заводам нафтової, газової та хімічної промисловості, які найбільше потерпіли впливу кризи. 2009 рік був для «Ватри» дуже важким. Ми змушені були на 40% згорнути свої обсяги, але, разом з тим, нам вдалося зберегти кадри і в 2010 році розпочався невеликий підйом, який у 2011 році вдається утримувати. Чомусь так сталося, що нам легше продати свою продукцію за кордон, аніж в Україні. На сьогодні близько 75% товарів «Ватри» йде на експорт! Працюємо з країнами колишнього СРСР, азійськими державами і трішки з європейськими. На сьогодні ми сертифікували свою продукцію за міжнародним стандартом ISO 9001 і думаю, що з 2012 року нам вдасться вийти і на ринки Західної Європи.
– Багато говорилося, що «Ватру» залучатимуть у проекти до Євро-2012. Чи справдилися сподівання?
– Якщо у 1980 році практично чужа держава віддала «Ватрі» освітлення олімпійських об’єктів, то, на жаль, рідна держава з нами поступає не зовсім чесно. У свій час високопосадовці Оргкомітету з підготовки до Євро-2012 пояснили нам, що Україна має певні зобов’язання перед фірмою «Філіпс», яка є офіційним постачальником світлотехнічного обладнання на об’єкти Євро. Водночас нас запевнили, що замовлення «Ватрі» обов’язково будуть. Наразі нашими фахівцями виконано чимало проектів щодо освітлення об’єктів, які в тій чи іншій мірі стосуються Євро-2012, деякі з них вже прийняті державними комісіями, але на сьогодні угод з нами ще ніхто не підписував (це стосується в тому числі і тернопільського стадіону). І це в той час, коли якість нашої продукції не нижча за аналоги будь-якої західноєвропейської фірми. А тому дуже сподіваюся, що ситуація зміниться на краще.
– Зважаючи на тісні ділові стосунки з Росією, чи сподівається керівництво «Ватри» отримати замовлення на олімпійські об’єкти в Сочі (ОІ-2014) та на об’єкти чемпіонату світу з футболу 2018 року?
– Не тільки сподіваємося, а певен, що такі замовлення обов’язково у “Ватри» будуть. Наші фахівці вже працюють у даному напрямку.
«Закохався в майбутню дружину з першого погляду»
– Хто для вас є прикладом у роботі і житті?
– На моїй життєвій стежці зустрілися двоє людей, завдяки яким я багато речей переосмислив. Найперше – це відомий український громадсько-політичний діяч Петро Тимочко. Цікавою була історія нашого знайомства. Виявилось, що сестра моєї бабці свого часу у Забайкаллі приймала пологи в однієї сибірячки. Остання там познайомилася й одружилася з чоловіком, який служив у німецькій дивізії. Саме сестра бабці попросила мене відшукати цю жінку, бо дізналася, що вона переїхала в Тернопіль. Так я її відшукав, а заодно познайомився з її чоловіком, яким виявився П. Тимочко. Він мені пояснив, хто такі були бандерівці, оунівці, за що вони воювали… А другий чоловік, який серйозно вплинув на мене, – це багаторічний керівник «Ватри» Роман Яремчук. Людина, яка щедро ділилася своїм багатогранним талантом. Він розумівся навіть на несумісних сферах діяльності, як-то інженерії, де потрібно було мати математичний склад розуму, так і на філософії, класичній музиці тощо. Біля нього не можна було залишатися холодним та байдужим.
– Пане Василю, розкажіть трішки про свою сім’ю.
– З дружиною Надією зналися як співробітники «Ватри», а на одній з вечірок ближче познайомилися. Закохалися один в одного з першого погляду, щоправда, весілля справили аж через два роки, бо я поставив умову: закінчу III-й курс – тоді одружимося. Весілля справили в Тернополі.
– Вихованням синів, як це зазвичай буває, займалася дружина…
– Це справді так. Щоб чогось досягти, потрібно було багато працювати, багато часу проводив у відрядженнях. Нині спілкування з онуками, а їх у мене аж шість, є однією з небагатьох віддушин.
Віталій Попович
БЛІЦ-ОПИТУВАННЯ
– Де зазвичай відпочиваєте?
– Мене менше вабить море, а більше – гори та ліс. Що ж до відпусток, то років 10-12-ть не брав їх. З плином часу можу сказати, що так робити не потрібно – відпочивати варто, бо інакше це відбивається на працездатності. Останнім часом відпочивав у санаторіях Трускавця, Моршина…
– Ви себе вважаєте багатою людиною?
– Ні. Я не є власником «Ватри», а найманий працівник. Разом з тим, не можу сказати, що я людина, яка бідує. За життя себе достатньо забезпечив, але до багатства мені далеко.
– Де мешкає гендиректор «Ватри»?
– У приватному будинку в Петрикові.
– На якій автівці їздите?
– Маю власну автівку «Мітсубіші Аутлендер» та службові «Тойота Камбрі» і «Мітсубіші Паджеро».
– Яким є ваше хобі?
– Люблю походити по лісі у пошуках грибів. Коли буваю на батьківщині, можу порибалити. А так полюбляю книгу. Читаю спеціальну літературу, люблю класику…
– Чи маєте шкідливі звички?
– Десь 4 роки тому кинув палити, в колі друзів можу випити чарку горілки.
– В одязі вибагливі?
– Важко сказати. Люблю класичний одяг, зазвичай це костюми, в тому числі і від ТМ «Міхаїл Воронін», натомість у неробочий час – прихильник вільного одягу.
– Якою є ваша улюблена страва і чи щось самі готуєте?
– У їжі не вибагливий. Найбільше люблю страви з картоплі, особливо смажену картоплю. Сам же, окрім яєчні, нічого не готую.
БІОГРАФІЯ
Василь Щиренко народився 30 жовтня 1947 року в селі Жижниківці Білогірського району Хмельницької області. У 1974 році закінчив філіал Львівського політехнічного інституту, за фахом – інженер-механік. В 1992 р. закінчив курси менеджерів при Баварській академії менеджменту. Трудову діяльність розпочав у 1965 році робітником на тернопільському заводі “Електроарматура». З 1971 р. – на інженерних і керівних посадах технічної служби НВО «Ватра» (інженер-технолог, начальник бюро нової техніки, головний технолог, заступник головного інженера). У 1983 році призначений на посаду заступника гендиректора з якості, з 1990 по 1994 рр. – заступник гендиректора з управління персоналом. З утворенням в 1994 році акціонерного товариства обіймав посади директора з персоналу, комерційного директора, заступника голови правління, а з 1996 року – гендиректора ВАТ «Ватра». Після реструктуризації ВАТ й утворення об’єднання світлотехнічних підприємств «Корпорація «Ватра» з 1 січня 2004 року обраний гендиректором цього об’єднання.
Неодноразово обирався депутатом Тернопільської міської ради. Має 12 публікацій у науково-технічних виданнях, автор 8 винаходів.
Разом з дружиною Надією виховали двох синів – Віктора (39 років) та Василя (36 р.). Має пан Василь вже й шість онуків.
Коментарі вимкнені.