А що, якби ГКЧП переміг, і при владі залишилися комуністи?

Двадцять років тому, 19 серпня 1991 року в Москві стався путч. Був оголошений надзвичайний стан. «Група консервативно налаштованих діячів з керівництва КПРС, уряду СРСР, армії і КДБ вирішила усунути Михайла Горбачова від влади». Проте державний переворот не вийшов, а перемога Єльцина, національних демократів-лібералів потягла розпад СРСР, усунення комуністів від влади.

Знаєте, читачу, є популярний художній прийом, коли в книжці або на екрані виникає фантасмагоричне химерне бачення, неймовірна подія або історія, непідвладна раціональним поясненням. Це як «слова, відпущені на волю», – писав французький поет Жан Рембо. Коротше, абсурд, безглуздість, нісенітниця.

Нумо уявімо, що, як і в повісті Василя Аксьонова «Острів Крим», у війні за півострів перемогли не червоні війська під керівництвом командарма Михайла Фрунзе, а білі армії… Тобто в нашому абсурді «про ГКЧП», гору узяли путчисти на чолі з віце-президентом Янаєвим, прем`єром Павловим, маршалом Язовим, очільником Лубянки Крючковим, головкомом Сухопутних військ генералом Варенниковим.

Отже, що б було, якщо Горбачова вбили?

Генерал армії Валентин Варенников за підтримки ГКЧП своїм наказом вводить в Україні Надзвичайний стан, який йому дає надзвичайні повноваження на застосування армії при наведенні ладу та знищенні супротивників Радянської влади в Україні.

(Хроніка подій. 19 серпня Варенников в кабінеті керівника України Кравчука обгрунтував перед місцевим керівництвом необхідність введення надзвичайного стану в Україні.

Борис Єльцин «Записки президента» М.: 1994. С.87.)

Ось що розповів в інтерв`ю авторові цих рядків генерал армії Валентин Варенников у 1998 році:

«Я приїхав до Києва разом з командувачем Київського військового округу генералом Чечеватовим, якого я викликав до Криму, як і інших командувачів, чиї війська дислокувалися на території України.

У Криму я їх поінформував, що якщо в Україні буде введено надзвичайний стан у деяких районах, то обов`язково буде оголошена підвищена бойова готовність збройних сил. Цей захід дуже серйозний і вимагав ретельного опрацювання.

У своєму кабінеті мені поставив питання Леонід Кравчук (тоді Голова Верховної Ради України).

– Ви самі вважаєте, чи треба вводити надзвичайний стан на території України?

Я відповів, що для західних областей, насамперед Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської – на мій погляд – це було б доцільно. Чому я так думав?! Я з 1 по 10 серпня 1991 року проводив на Львівському навчальному полігоні збори і військові навчання керівництва всіх військових округів радянської армії.

Туди приїжджав міністр оборони маршал Язов. Я бачив, що там коїться, радянської влади вже не було і у мене на душі була тривога, і я був упевнений, що на Західній Україні необхідно було вводити надзвичайний стан, щоб не допустити ніяких бід.

Введення надзвичайного стану де-юре було виправдане, в 1990 році Верховна Рада СРСР прийняла закон «Про надзвичайний стан», в якому регламентувалася боротьба з екстремістськими силами», – наголосив генерал, який ні в чому не сумнівався, оскільки був переконаним комуністом.

Війська, які були в розпорядженні генерала. Тільки на Західній Україні Прикарпатський військовий округ (був ще і Київський, і Одеський військовий округ) являв півмільйонне угруповання, яке включало, станом на кінець 80-х років:

8-у танкову армію (Житомир)

– 23-а танкова дивізія (Овруч)

– 30-а гвардійська танкова дивізія (Новоград-Волинський)

13-у армію (Рівне)

– 17-а гвардійська мотострілецька дивізія (Хмельницький)

– 51-а гвардійська мотострілецька дивізія

– 97-а гвардійська мотострілецька дивізія

– 161-а мотострілецька дивізія

38-у армію (Івано-Франківськ)

– 70-а гвардійська мотострілецька дивізія (Івано-Франківськ)

– 128-а гвардійська мотострілецька дивізія (Мукачів)

– 287-а навчальна мотострілецька дивізія (Ярмолинці)

66-й артилерійський корпус

– 26-а артилерійська дивізія (Тернопіль)

– 81-а артилерійська дивізія (Виноградов)

– 39-а окрема гвардійська десантно-штурмова бригада (Хирів) [1]

– 38-й окремий дисциплінарний батальйон, Львівська обл. (Яворів) в/ч 75139;

Не викликає сумніву, що ніякими демонстраціями, мітингами, пікетами і зборами встояти проти такої військової машини було б неможливо.

У країні (як не пригадати сталінський довоєнний указ про введення надзвичайного стану) військові суди забезпечили б правопорядок, влада відмінила громадянські свободи, закрили всі ЗМІ.

Далі фізично знищуються політичні лідери в Україні, які закликали до усунення КПРС від влади, знищення СРСР. Сотні тисяч відправляються до в`язниць, таборів.

На стадіонах замість футболу і глядачів сидять антикомуністи, національні демократи, відщепенці, вороги народу і їх діти. Починається громадянська війна.

Острови Зміїний і Тузла стали нашими українськими Гуантанамо. Є і великий Сибір.

Комуністи влаштовують демонстраційні страти, українські площі Тяньаньмень, де танками чавлять усіх, хто не згоден з генеральною лінією партії.

Продовжувати немає сенсу, оскільки ці «оздоровчі процедури» добре відпрацьовані в передвоєнні роки «керівною і спрямовуючою силою» радянського суспільства на чолі з «другом усіх радянських дітей».

Так було б. А ось сьогодні в московській «Независимой газете» голова ЦК КПРФ Геннадій Зюганов виступив з програмною статтею, де написав, що нам «бракувало вміння підняти маси. І від ліберальної контри залишилося б мокре місце». Комуністи та їх нинішні союзники і нині жадають реваншу, помсти.

Тоталітаризм будь-якого кольору коричневого чи червоного однаково безжальний. Люди! Будьте пильними!

Комуністи і сьогодні переконані, що «поширюється визнання величезних заслуг Леніна і Сталіна – засновників і творців першої в світі соціалістичної держави. Людське тяжіння до них величезне».

На щастя, історія, написав би поет, вибрала інший шлях.

А повеселити читача наприкінці хочу анекдотом, який має відношення до придуманого вище абсурду. Називається він «Життя навпаки». Сподіваюся, його прочитання оздоровить ваші думки і вчинки.

«Ваше життя в цьому світі починається з того, що Вас у великому чорному ящику вносять до кімнати, прикрашеної вінками і квітами, в якій плачуть і лементують Ваші численні родичі.

Потім Ви довго хворієте, ходите з правнуками й онуками на рибалку. Потім, Ваші урочисті проводи на пенсію, довге життя, в якому успіхи і горе, народження дітей і великі гонорари проходять рік за роком.

Потім Ви одружуєтеся, закінчуєте інститут, ходите до школи, безтурботне дитинство, немовля. Потім дев`ять місяців бовтаєтеся в теплій рідині в животі матері. Ну, а потім оргазм і настає смерть».

Віктор Тимошенко, УНІАН