Відома волонтерка Лілія Мусіхіна розповіла все про війну

Війна – це коли нема вихідних.
Війна – коли рідна дочка цілий день сидить сама вдома або збирає продукти під магазином, а названий син розповідає про те, що дивом залишився живим. І ти дякуєш всьому світу за те. що він – поруч, хоч завтра буде вже далеко.
Війна – це коли цілий день шукаєш спальники, берци 49 розміру та консерви в нелюдських кількостях для одного з рідних батальйонів. І знаходиш.
Війна – це коли упродовж цілого дня з жахом чекаєш, чи підтвердиться дзвінок про загибель…. Стається найгірше і ти шепочеш собі як мантру: “Сьогодні – ти, а завтра – я…”
Війна – це коли розумієш, що тобі насправді потрібно так мало, але для всіх разом потрібно стільки, що ти в житті не заробиш. Але ти знаходиш.
Війна – це коли розумієш, що найрідніший, найближчий, це той, до кого можеш стати в бою спиною. І ти, доавірившись, повертаєшся. І дозволяєшг йому стати за своєю спиною.
Війна – це коли розумієш, що не відступиш, не зважаючи на накази і погрози. Коли стаєш твердішим за сталь і непохитним як сама смерть.
Війна – це коли і любов і ненависть настільки великі, що їм нема місця в світі, але вони поміщаються в твоєму серці.
Війна – це коли дякуєш за коже прожитий день, бо він – як бронусний. За себе, і за кожного з братиків.
Війна, коли чоловік, одягнувши новий розвантажувальний жилет, читає новини і півночі говорить про те, де він буде корисніший. І ти розумієш, що він вже не просто чоловік. Він – брат. По крові. По смерті. По боротьбі.
Війна – коли радієш тому, коли ввечері бачиш дитину. Бо завтра вже можеш не побачити….
Війна – це коли щовечора лягаєш спати з думкою про те. що Україна є.
І надією: завтра буде…
Вгризаєшся зубами в цю віру. І вчишся прокинутися вранці ще сильнішою, ніж заснула звечора.