Бойовий шлях: Юрій Бойчук з Тернопільщини в Українській Повстанській Армії. Частина одинадцята

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Початок червня 1945 року. На Вишнівеччині розгорнувся кривавий терор проти наших хлопців. Арешти, катування тюрма або розстріли. А тут мене чомусь почав переслідувати “Макар”. Я так і до самого кінця не зміг зрозуміти причини. Але напевне хтось з моїх ворогів доніс йому брехливу інформація, а другий обманщик підтвердив. Тому я у свого тесця перехавувся майже цілий рік. Мене також розшукували і Вишнівецьке РВ НКВС. А переховувся у  старій стодолі. Я там викопав і замаскував криївку. Там було тепло і сухо. Моя дружина з своїми батьками не жила на Мухавці. А криївку викопав тоді, коли у тесця вже була велика труска, де все поперекидали і нічого навіть близько підозрілого на знайшли. Мій тесць жив на Мухавці. З повинною я, до совітів йти не міг, бо боявся і вони мене засудили б до розстрілу, або сказали б підписати документ про сексотсво. Я не міг здати своїх побратимів, бо їх у мене було дуже багато. Ще коло 150 — ти моїх хлопців ходили з зброєю в руках і я знав де вони можуть перебувати. На страшний шлях зради я не пішов. Але я розумів що так довго сидіти я не можу і переховуватися роками не можу. Треба було шукати вихід. Їсти мені носили батьки моєї дружини. Моя рідко навідувалася до мене, щоб не виникло підозри у енкаведистів, а тим більше у тесцевих сусіді. Адже кругом на Мухавці розплодилися сексотські кубла, які за кусок хліба могли придумати все на невинну людину. Мою дружину почали енкаведисти сильно переслідувати. Її почали погрожувати висилкою в Сибір. Ми також почали шукати вихід. Це питання ми дуже довго обговорювали. Воно було дуже болісне, але щоб дружина і моя дитина не була виселена в страшну Сибір, ми домовилися, що вона вийде заміж за енкаведиста Кравченка. Вечоринка відбулася у січні 1946 року.  Вони разом дого не прожили через півтора року цей енкаведист був вбитий повстанцями. І вона стала вдовоє військового. Мене тоді стали вважати, як вбитого при перестрілці і більше не розшуковували. Весною 1946 року, я зустрівся з своїм однокласником Границьким і забрав у нього документи, які переоформив на себе у Львові. Адже він був учасником Великої Вітчизняної війни, мав медалі. Я у Львові почав займатися спекуляцією і трохи підзаробив. У 1947 році я переїхав у Дніпропетровськ до  своєї тітки Федоренко Ганни Іванівни. Вона мала у Дніпропетровську квартиру, але у ній не проживала. Чоловік її був в військовим високого рангу і загинув на фронті, а Ганна Іванівна проживала у своєї дочки і доглядала внуків. Так що квартира була пуста. Я там поселився і вже був Границьким. Там я по домовленості розписався офіційно з однією жінкою, але ми не проживали. Так її треба було і мені. Ми домовилися про все. Через рік я розвівся. На роботі я був у  будівельній організації прорабом. В 1948 році я сконтактівав з своєю першою дружиною і вона приїхала з нашою дочкою до мене. Ми розписалися і  у нас народився хлопчик. З цей час я поступив і закінчив хіміко-технологічний технікум. Коло Дніпропетровська побудував власний будинок. де проживали з сімєю. У будинку було шість кімнат. У 1967 році у Вікнинських полях знайшли документи  ОУН . Ці документи зберігалися у металічному бітоні. Там були мої звіти. Я не можу сказати, як саме знайшли, чи випадково, чи хтось здав. У 1970 році, а саме першого квітня мене заарештували. Після арешту я дуже захворів.

Юрія Петровича Бойчука засудили на 15 років позбавлення волі, але у тюрмі він перебував півтора року і помер.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

загрузка...

Comments are closed.