Чому обирають зраду, – досвід з Тернопільщини

Справа ч.100/46 Голубович Ярослав Йосифович. Народився 28 січня 1926 року в селі Загіря, Залозецького району Тернопільської області.

Агент МДБ “Ніжний”, “Борис”, “Жайворонок”.

В перших днях березня 1944 року німці почали втікати. Люди в селі говорили що більшовики вже недалеко. А мене втягнув в ОУН у листопаді 1942 року “Морозенко” з хутора Ліщина. Я тоді носив записки від “Морозенка” до “Школяра” в Новий Олексенець. В другій половині 1943 року я майже на звязок не виходив. І ось одного дня до мене прийшла дівчина з Олексенця , яка принесла записку і сказала що за декілька кілометрів від нас вже є більшовики. В цей час ми почули кулеметні постріли. Записку я передав “Морозенку.” Цього вечора на наш хутір прибув сотник “Дуб” з повстанцями. А ці постріли які ми чули в день, то був бій повстанців з передовими групами більшовиків. Тієї самої ночі сотня “Дуба” пішла на захід. На другий день до нас прийшла санітарка зі своїм чоловіком чехом. Вона відстала від сотні “Дуба” і також тікала на захід. На другий день я з своїм братом Андрієм поїхали до Заложець і по дорозі в Гаях Розтоцьких побачили більшовиків. Вони нас завернули і наказали їхати до дому. За два дні пізніше до нас на хутір прибуло чотири більшовика з військової розвідки. Вони розпитали в людей чи десь близько є німці, куди вони відійшли і коли. Ще просили в людей щось поїсти. На вид були дуже обдерті і вбрані в маскіровки. А потім через декілька днів прибули більшовицькі війська. З людьми вони поводилися не тактовно і забирали все що попадало під руки.

Спочатку ми цілою родиною сиділи в дома та часто ставили собі питання, а що буде дальше, кого заберуть в армію і хто залишитьсчя в живих. Так протяглося до Великодних Свят. В цей час з села Загіря та з хуторів почали брати чоловіків на фронт. А мобілізація відбувалася так: більшовики ходили з хати в хату і питали хто скільки має років. До армії повинні були піти всі що народилися з 1893 року по 1926 рік. Якщо роки підпадали мобілізації то чаловіка відразу забирали в армію. Коли прийшли до нас то батько приписав собі декілька років, а мені записав з 1928 року. Старший брат Андрій був з 1922 року і тому не міг ніяк викрутитися від армії. По кількох днях після призову мій брат у ночі прийшов до хати і почав переховуватися. Потім він у полі зробив собі криївку і там ночував.

В кінці травня 1944 року до нас на хутір приїхала військова контрозвідка, яка заарештувала батька. Коли вели селом то всі люди почали кричати що він старий і куди йому в армію. Його коло сільської ради відпустили. Через годину прийшли знову і вже забрали мене до села Крутневе Почаївського району. Разом зі мною були забрані Олійник Василь, Олійник Дмитро, Олійник Сава, Малецький Іван та Горохівський Іван. В Крутневі нас закрили в хліві і так ми разом перебули ніч. Ранком нас почали по одному кликати на допити. Першим викликали  Олійника Василя. Мене покликали після Олійника Сави. Коли я зайшов у приміщення то застав молодшого лейтенанта, який щось писав, а в другій кімнаті грав патефон. Мене військовий запитав як я звуся і з якого року. Я відповів що з 1928 року. Мені молодший лейтенант сказав що я народився у 1924 році. Я відповів що мене червоноармійці застали в хаті сплячим і я не переховуюся. Мій старший брат пішов на фронт, а в дома є ще старий батько і мама. Він мені сказав що скоро точно все перевірять і тоді зі мною за брехню “Розчитаються”. Після допитів нас всіх відвели в село Дзвиняч. Нас там закрили знову у якомусь хліві де вже був заарештований якиїсь майор і сержант. У ранці мене знову повели на допити і там запитали де мій брат. Я відповів що в армії, на що вони почали кричати що він втік і я ношу йому їсти. Якщо я сам добровільно не піду в армію то мене розстріляють Вони почали на мене кричати і погрожувати але не били. Мене зробили допризовником і оформили що я народився у 1927 році. Мене відправили як допризовника на вишкіл. Через кілька днів мого перебування у вишколі наскочили у ночі повстанці і забрали майже всіх призовників з собою. Я в цей час ночував на квартирі у родича Івана, тому мене повстанці не забрали. А квартирувати дозволяли кожному хто мав таку можливість. Таких як я залишилось декілька хлопців. Через пару днів я знову прийшов на вишкіл то там вже була половина наших хлопців, які повтікали від повстанців. На вишколі я був цілий місяць і по закінчені повернувся до дому. У жовтні 1944 року до хати прийшов посильний і сказав щоб завтра я явився у воєнкомат. Коли на другий день я прибув у воєнкоман то мені сказали що мене викликають у РВ НКДБ. Я відразу пішов.

У РВ НКДБ мене прийняв сам начальник, високий, чорний, товстий, віком коло сорока років у зеленій уніформі. Він попросив мене сісти і запитав де я живу.  Потім запитав мене чи не хочу я йти в “стрибки”. Я відмовлявся, а він дуже довго зі мною говорив. Тоді він конкретно запитав мене чи згоден я співпрацювати з НКДБ. А як що ні то мене посадять у тюрму, а так буду спокійно жити в дома на хуторі коло батьків. І ще сказав що мені не треба боятися бандитів, бо скоро їх всіх винищать. Але якщо я розкрию таємницю свого перебування в агентурі, то всю родину виселять в Сибір.

Перед мною положив чистий аркуш паперу і продиктував.

ЗАЯВА

Я зобовязуюся виконувати всі накази НКДБ і буду слідити за кожним рухом немецько-українських націоналістів. Якщо не виконаю наказу або зраджу таємницю то мене чекає тюрма.

Голубович Ярослав 20 жовтня 1944 року.

Мені дали кличку “Ніжний” і провели інструктаж що я маю робити, як і за ким стежити. Мені сказали щоб я все писав і клав у відповідних місцях. Там хтось буде забирати.

В дома я своїм батькам сказав що мене викликали у воєнкоман і заставляли йти в “стрибки”, але я відмовився. На другий день я приступив до виконання своїх обовязків. Хотів взнати чи є повстанці і хто саме. Для цього я пішов на хутір Серетеччину до дівчини Насті. Я її запитав чи знає вона повстанці, бо хочу з ними поговорити. Вона відповіла що нікого не знає і зними не спілкується.

Через декілька днів я пішов до Волютинської Софії, чоловік якої в арміє. А розпитував що пише чоловік з фронту, а вона розплакалася, бо пару днів тому прийшли хлопці з лісу і забрали у неї свинку, яку хотіла продати щоб щось купити з одягу на зиму дітям. Я запитав хто саме приходив, але вона сказала що чужі, перший раз бачила, та напевно привів на двір свій з села. Через день я йшов у вечері і побачив три повстанці, вони мені сказали добрий вечір і пішли дальше. Через декілька днів повстанці самі прийшли до мене. Це були “Грізний”, “Сірко” і “Світ”. Вони спитали як мені живеться і краще мені не чекати коли заберуть на фронт, а йти до них. Повстанці почали говорити про Дудух Анну, що вона напевне працює на НКДБ. Бо хто не прийде в село з повстанців то на другий день енкаведисти все знають.

Через декілька днів я навідався до Анни і почав говорити про людей які видають наших повстанців. Між іншим вона сказала що багато випадків, що за те терплять невинні люди. На це я відповів, що часом наші покарають помилково. “Свої не помиляються, – сказала вона, – тільки слухають що говорять сусіди. Коли сусід з сусідом добре не живуть, то зараз наговорить що небудь, а вони йдуть тоді бити.” В той час я запитав а кого невинного вже покарали. Вона довго не хотіла відповідати, але потім призналася що її били за те що ніби багато ходит в район. Її дали 25 буків і сказали залишити ту роботу.

Через тиждень до нас у ночі прийшли “Світ”, “Яваренко” і “Грізний”. Вони сказали мені викопати в нас криївку два метри на два і висотою два. Вхід з хліва, але криївка щоб була за хлівом. Але до зими криївка була, а поможуть її копати “Некурящий” – Жимка Роман, Боярський Іван та Слабий Льонька. Але я відповів що криївку я буду копати з батьком. Ця криївка не для проживання, а як склад. Цілий місяць ми копали у ночі криївку, я як викопав то написав ще донос в РВ НКДБ.

Донос.

Доношу вам  начальнику, що бачив і що від кого довідався. В Табаки Теклі були якісь незнайомі мені бандити. Їх було трьох. Вони були гарно вбрані і обходилися поважно. В неї забрали три метри грубого білого полотна, хоча вона говорила до них що не дасть, бо не знає їх. По короткій суперечці вона витягнула зі скрині це полотно і дала його повстанцям.

29 листопада 1944 року.  “Ніжний”.

Записку я завязав в шматину і пізно у вечері заніс на пункт в Гуменного Ілька, та поклав в дуплі визначеного дерева.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Comments are closed.