На Тернопіллі чоловікові за те, що не хотів доносити, дали двадцять років тюрми

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

“Вже декілька днів кати допитували мене у Вишнівецькій тюрмі. А привели мене з села Лози до костелу 22 квітня 1944 року. Забрали прямо з уроку при дітях, ще насміхалися при них з мене: “Тепер ваш вчитель все розкаже нам, як на уроці.” А що я мав розказувати? Хтось набрехав на мене з села і ті кагебісти хочуть щоб я дальше на других неправду говорив. А вели через усе село і так кепкували по дорозі з мене. А коли привели до тюрми, то через годину розпочали допитувати. О, мали вони добрий досвід роботи. Кожного затриманого намагалися зламати за декілька днів страшних тортур та залякування. І якщо людина витримувала ці страшні знущання, а вони тривали місяцями, а часом і до року, тоді судили. А судили по повному на двадцятку, здав своїх, половину – десятка. А вони так хочуть мати нові жертви для катування, і мордують людину, вибиваючи з неї нову жертву для чергових тортур. Мене тоді завели в кабінет, ще годину записували все про мене, про батьків і родичів, а потім розпочали питати чим займався до війни, під час війни, що робив і в якій банді перебував. А саме головне, щоб назвав з ким перебував. Так потримали декілька годин і розпочали мордувати. Страхали, били і постійно підсували мені листки з документами, щоб я їх підписав звинувачення на себе і на хлопців. А якщо заарештований не підписує протоколи на перший чи на другий день, то означало що слідчий погано працює. А начальство тоді може надити чортів слідчому. Можуть понизити у званні, премії не дати, керівництво буде кричати, що дармові гроші держава платить, а він прикриває ворогів. Тому вони намагалися у кожному українцеві знайти ворога, і щоб цей ворог визнав себе винним і ще здав свого знайомого. Щоб потім мати дальше роботу по постійних катуваннях наший людей. Так діяла ця страшна система по всій Україні. Головна мета винищити любим методом український народ. Не справляєшся, тоді тебе мордуватиме другий слідчий, ще жорстокіший. А катів багато, як тих бездомних собак. Аж черга стоїть, в них руки свердлять, щоб когось вдарити. І вся з великим досвідом роботи. Вони майстри своєї справи. А мене декілька днів весь час допитували, і в день і в ночі. Я майже не спав, весь побитий, почорнілий, голодний, немитий і сильно втомлений. Так хотілося випити чистої, прохолодної води і тої не давали. Прошу, а вони нагло кажуть, як підпишеш, то і відро води навіть дадуть випити. Ось так за зраду і брехню, відро води. Коли мене заводили в камеру на короткий час, я сідав і задумувався про прожите. Мене так тоді мучила втома, так хотілося заснути, але в голові було одне чому так сталося? Адже зараз після таких тортур я навіть на людину став не подібний, мене у Лозах напевне діти полякалися. А допитували мене як на конвеєрі, то закінчать на ранок і за годину знову женуть на муки. Питають, б’ють, мордують і заставляють підписати протокол, який вже написаний катом без мене. А що підписувати? Я навіть тих людей ніколи не бачив, я з ними ніколи не спілкувався, я навіть їх не знав. Мене тоді допитували у невеличкому кабінеті, а через стіну я чув жахливі крики жінки чи дівчини. Адже коли мене приводили з Лозів, то я бачив як у цей час пригнали, як стадо, коло десяти заарештованих чоловіків і три дівчини з Бутина. А за стіною замучений і хриплий голос просив: “Не бийте мене. Прошу вас, не бийте, Боже захисти мене.” І на другий день я чув ці страшні крики. Вони лунали по всіх кабінетах. А енкаведисти били їх, як мішки з тирсою. А до мене кричали: “ Слишіш, как оні поют? І ти будеш петь после мордобоя.” І знову вимагали, щоб я називав повстанців. Де захована зброя, куди я з ними ходив та де криївки. Також постійно вимагали, щоб я назвав Мухавецьких хлопців, Бодаківських, Котюжинських, з Кривчик. Так я у Вишнівецькій катівні перебував аж дві неділі і потім мене перевели у Крименецьку тюрму. І знову страшні муки і допити. Мені і там підставляли протоколи на підпис і я їх підписав би, то мене засудили б на десять років, а так дали двадцять і ще п’ять добавили.”

“Борейко Леонід Васильович 1921 року народження, походить з селянської бідної сім’ї з села Муховець, Вишнівецького району Тернопільської області, українець, освіта 7 класів, 17 серпня 1944 року засуджений Військовим Трибуналом військ НКВС Тернопільської області по ст. 54-1 -”в” і 51-ІІ Кримінального Кодексу УРСР і отримав 20 років висилки на каторжні роботи та обмеження в правах на 5 років з конфіскацією власного майна”.

Військовий Трибунал визнав його винним у тому, що він у січні 1944 року поступив в УПА, мав кличку “Круг” і до березня 1944 року виконував обов’язки станичного по селі лози Вишнівецького району Тернопільської області. Він постійно забезпечував ночівлею та харчуванням в селі Лози військових УПА. В судовому засіданні Борейко визнав що у 1944 році він дав згоду на кличку “Богдан”, поступив в УПА і був призначений станичним і виконував всі вказівки керівництва УПА. В його обов’язки було забезпечувати всіх прибулих вояків УПА місцем проживання, харчами. Коли став станичним, то змінив кличку на “Круг”. Всі обов’язки він виконував до приходу червоної армії. 22 квітня 1944 року він був заарештований радянською владою. Про його діяльність у повстанській армії підтвердили Брега А. і Горошко С.”.

З матеріалу протоколу допиту Борейка Леоніда Васильвича.

“В грудні 1943 року, коли я перебував у селі Лози, в ночі до хати прийшли радянські партизани і приказному порядку заставили мене показати їм коротку дорогу з села Лози до Великого Раківця. Я взнав що це радянські партизани по мові та по червоній матерії на шапках і розмовляли по російському. Коли я їх проводив то взнав що це загін “Калашнікова”, а керував ними капітан. Як його звати я знаю, цих солдат я також не знав і не знаю. Коли ми прибули до Нового Раківця, то вони заставили мене провести їх ще дальше. Коли ми дійшли до села Олексенець Почаївського району Тернопільської області то попали в німецьку засаду. По партизанах стріляли з кулемета. Їх там загинуло до 20 чоловік. Після цього я від партизанів втік і повернувся додому. В січні 1944 року занять в школі не проводилось. У лютому 1944 року в село прийшли радянські війська. На початку березня вже почали проводити мобілізацію. Мені радянська влада зобов’язала організувати в селі навчальний процес і я тому не підлягав мобілізації. Я організував навчання учнів був призначений завідуючим початкової школи і працював аж до 22 травня 1944 року, поки мене не заарештували органи Вишнівецького НКВС в школі під час уроків. За період німецької окупації я був вчителем з жовтня 1942 року аж до грудня 1943 року. Під час навчання вчителі використовували радянські підручники, які залишились після відступу червоної армії у 1941 році.
У липня 1944 року, коли я перебував у Кременецькій тюрмі, мене викликали на допит до слідчого з Почаївського району Тернопільської області. Він почав вимагати, щоб я підписав протокол допиту, де було неправдиво написано про мене. Я відмовився і мене повели у кабінет до старшого лейтенанта Позія. Там у кабінеті був майор якого я не знав. Коли доповіли що я не підписав протокол, то майор накинувся на мене з кулаками і почав сильно мене бити. Мене збив і наказав посадити на ніч побитого в холодний ізолятор. На другий день мене знову викликали на допит і я тоді підписав протокол. Я все підписав тільки на себе. Я на допитах постійно твердив слідчим, що до ОУН і УПА я не належав і не займався збором продуктів для повстанців. Мені постійно підсували провокаційні списки жителів села Лози, та Мухавця, щоб я вказав, що вони належали до УПА. Але я конкретно заявляв, що не був членом УПА-ОУН і не можу знати хто там перебував.”

ВИСНОВОК

1952 рік 18 червня. Місто Тернопіль

Помічник військового прокурора військ МВС УРСР майор юстиції Михайлов, розглянувши архівно-сдідчу справу №17909 Борейка Леоніда Васильвича по обвинуваченню

Було встановлено наступне:

Борейко Леонід Васильович належав до ОУН. Це підтвердили: Філик С. Г. Волохатий В.П. Брега А.П. Приналежність до УПА також підтвердив 22 червня 1945 року Харчук Є. П. Він заявив, що до нього на квартиру прийшли члени УПА, а саме Борейко Л.В., Горошко М., Гуменюк Я., Звеков Ф. та запропонували йому поступити в ОУН. Він дав згоду і йому надали кличку “Голуб”. Засуджений Зеленко на допиті 29 квітня 1944 року назвав Борейка Л. як члена УПА. Свідок Хмілевський Т.С. назвав Борейка Л. як члена УПА. По питанню примінення до Борейка Л.В. незаконних методів слідства під час допитів перевіркою не було підтверджено. Таким чином в процесі перевірки раніше засуджені Брега А., Харчук Є, Зеленко П. і свідки Брега С. та Хмілевський Т. підтвердили членства засудженого Борейка Л.В. в УПА. Одночасно Борейко Л.В. І сам підтвердив що брав участь в учительських зборах у 1943 році організованих керівництвом ОУН на Вишнівечинні.”

“Борейко Леонід Васильович 1921 року народження, житель села Лози Вишнівецького району Тернопільської області заарештований Вишнівецьким РВ НКВС Тернопільської області 22 квітня 1944 року та засуджений військовим трибуналом НКВС Тернопільської області на термін 20 років. Початок терміну судимості 22.04.1944 року і закінчення терміну 22.04.1964 року.

Заступник начальника спецвідулу управління Берегового лагеря МВС СРСР капітан Шитов.”

МАТЕРІАДИ ПІГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ