Петро Головатий з Борщівського району заради коханки пішов на співпрацю з НКДБ. Протокол допиту. Частина друга

Протокол допиту Петра Васильовича Головатого Р. 31 Справа ч.: …/ 48 р.

Головатий Петра Васильовича с/о МГБ Борщів, 4.2.1948 р. 

Протокол.

 Головатий Петро Васильович, ур. 22.9.1920 р. в с. Доброкут, р-н Борщів, українець, освіта 4 кл. нар. школи, жонатий, військовий. 

«По новім році прийшло двох солдатів до Килини і арештували її. Я довідавшись через Остафійчук Петра, що Килина арештована, пішов до с-ради. Тут застав я к-на Дригіна та деяких людей. Я запитав к-на за що арештовано Килину. Він відповів, що вона не є арештованою і в коротці буде вдома. Я з капітановими бійцями пішов до гарнізону. В гарнізоні застав я Килину Шологін і Маньку Рожицьку, заміжню за Горачук Василя. Я запитав Килини, що треба її принести. Вона відповіла, щоб я приніс її верету, щось убратися і дещо їсти. Я відійшов додому, взяв куртку, верету, хліб і молока, повернув до гарнізону та все передав Килині, Дригін сказав,щоб не набирати багато річей, бо вони будуть іти пішки і буде їм тяжко нести. Вже смеркалося, як к-н і около 10 бійців пішли в напрям с. Мушкарів, забираючи зі собою арештованих. Я повернувся додому. Третього дня я з братом Килини Герило Михайлом приготовив передачу, запряг коні та поїхав в Борщів. З нами їхала Левіцька Марія, везучи свому синові передачу, якого большевики взяли живого з церкви. Я пішов на МГБ і запитав дижурного, чи є тут Килина Шологін. Тоді дижурний переглянув арештованих і сказав мені, що такої тут нема. Одначе я йому не повірив і коли дижурний був викликаний по телефону, тоді я через дірку для ключа заглянув до арештованих і побачив лише кількох старих чоловіків. Питаючи їх півголосом, чи немає там Шологін Килини, почув відповідь, що нема. Переконавшись, що Килини на МГБ нема, пішов до коней, запряг і хотів їхати до с. Олексинці, бо думав, що там повинна бути Килина. Переїжджаючи через с. Глибочок, біля с-ради стрінули чоловіка, якого запитали чи є в цьому селі москалі. Він відповів, що є. Тоді я його запитав, чи є з ними арештовані жінки і де вони знаходяться. Він відповів, що є арештовані жінки і знає де знаходяться, бо сам є головою с-ради. Він повів нас до одної хати. В хаті ми застали к-на Дригіна, який сидів біля хворої Маньки Ружицької, яка лежала на бамбетлі. Побачивши нас к-н здивувався нашим приходом і запитав мене, як я тут попав. Я відповів, що де він мене не сподіється, я там можу бути. Зразу запитав я його, де є Килина. Він сказав, що зараз буде і рівночасно вийшов з хати. За кілька хвилин к-н повернув і сказав, що зараз Килина буде, але треба підождати.  При цім раз-у-раз поглядав на годинник. Опісля говорив, що коли ми повернем додому, то, щоб нікому не говорили, що Манька Ружицька хвора, бо вона звідси не піде, аж поки не виздоровіє. Ми ждали около 15 хвилин, а Килини не було. К-н відповів, що можемо їхати додому і Килину доженемо по дорозі, бо Килина вже пішла. Тоді Герило М. пішов приготовляти коні, а я остався говорити з к-ном на порозі. Він сказав мені, щоб я переказав Килині, щоб вона зо три дні не ночувала дома, а се тому, що можуть прийти “бандити” і її убити за це, що вона їздила з нами по селах: Олексинці, Пеньки і Глубічок та щоб з Килиною не сталося таке, як з Процишин Докією, бо Кінзуй убив Докію і може убити Килину. Нам треба зважати, бо за нашим кожним рухом слідять. Коли к-н мені таке розказав, ми розпрощались. По відході сказав, що за кілька днів буде в Більчу і привезе це, про що договорилися. Ми виїхали в напрям Більча. За Глубічком стрінули Килину, яку взяли на фіру. Тоді я запитав її де вона була. Вона розказала, що цього дня, коли її арештували, вечором большевики забрали її зі собою в село Олексинці. Подорозі не вільно було говорити, а як найтихіше йти. В Олексинцях заперли її до хати разом з Ружицькою М. В хаті перебули вони до ранку. Коло них не було нікого. Ранком, коли повставали, повиходили на двір та побачили, що находяться в багатого господаря. З большевиків не було нікого. Вона пішла до другої кімнати, де застала жінку і запитала її чи нема вже тих чортів. Жінка відповіла, що нема. В тім часі к-н Дригін підойнявся з ліжка і запитав: “чого треба”. Вона нічого не відповіла, пішла до кімнати, де вечором спала. Днем большевики, взявши зі села фіри, разом з ними ідуть на Пеньки. Перед вечором привезли їх до с. Глубічка. Ружицька захорувала. Їх тут розділили, її дали до одної жінки, якій сказали, щоб її давала їсти. Жінка не хотіла її дати нічого їсти. Коло неї не було жодної сторожі. Пополудні третього дня її арештування прийшов до неї к-н і сказав, щоб вона йшла додому, і щоб не ночувала вдома бодай три дні. Цілий час нічого її не питали. Так ми разом приїхали додому. Я прийшов до Килини, де вона мешкає, і в хаті з нею сидів майже до півночі. Вона дуже плакала, боячись, щоб за нею не прийшли повстанці та не вбили за це, що ходила з большевиками. Я її сказав, що не має чого боятися, бо тут нема за що карати, а коли вона дуже боїться, то нехай іде жити до брата. Вона мене послухала. З того часу ночувала у брата, Левіцької Марії, а також дома, коли я був в неї. Останньо вже ночувала тільки в брата, тому, що вже боялася не тільки партизан, але і большевиків. Большевиків боялася тому, що партприкріплений Андреєв хотів викинути її з хати і там зробити баню. Я вговорював її, що немає чого боятися повстанців, бо коли прийдуть до неї, то я сам потрафлю за неї відповісти. 

Дня 1.2.1948 року були в селі розкинуті протиколгоспні листівки. Дир. школи Скорик зі СУЗ (високий, стрункий, сухорлявий, обличчя подовгасте бліде, волос чорний, літ около 30, жонатий), завваживши на школі приліплену листівку, негайно повідомив до гарнізону (про це говорили люди), зараз бійці з гарнізону розбіглись по селі та почали зривати листівки. Рівночасно арештовували людей, допитували і відпускали домів. Другого дня прийшов до мене дижурний і сказав, щоб я з жінкою зараз був в с-раді. Мене в цей час вдома не було. Прийшовши додому, жінка сказала мені про це, що обоє маємо йти до с-ради. Я здивувався чому це обоє і сказав її, що це може помилка. Я сказав, що йду до сусіди Вославський Грицька лагодити клубну гармонію. По короткому часі прийшов до мене батько і сказав, щоб я йшов до с-ради, бо жінку забрали большевики. Я прийшов коло с-ради, то тут вже не було нікого. Звідси пішов я до гарнізону. Мене задержав стійковий. В цей час вийшов на двір сержант і сказав, щоб я йшов до середини. В кухні гарнізону застав я кухарку Кучір Марію, одну не знану мені жінку, к-на Дригіна і два бійці. Я прийшовши, запитав к-на, де є моя жінка. К-н відповів, що жінки ще немає, але вона вкоротці буде. За кілька хвилин жінку привели большевики. Я сказав, щоб брали на допит жінку, через те, що вдома осталася мала дитина без опіки. Зараз з канцелярії вийшов селянин Смик і жінку покликали до канцелярії. Її питали там чи вона бачила як чіпляли летючки, хто і кілько їх було, Жінка відповіла, що вона не бачила нікого і нікого не знає, опісля питали її за що я її бив. Вона відповіла, що я її взагалі не бив. Тоді запитали її, чи до мене приходять бандерівці, чи я – чоловік, не виходив до них. Вона на все давала заперечуючі відповіді. Жінку привели до другої кімнати, а мене покликали до канцелярії. В канцеларії сиділо двох мущин. Один л-нт високого росту, здоровий, на обличчі круглий, лицатий, очі сиві, волос русявий, убраний в шапці, а з під неї виставав кучер. Другий був без пагонів, середнього росту, сухорлявий, блідий, ніс тонкий острий, волос русявий – дуже кучерявий. Я сів собі на лавку, коло стола. К-н Дригін запитав мене, хто чіпляв листівки та чи ніччю видів я когонебудь на дорозі. Я сказав, що нікого не бачив. Тоді він запитав мене, чи до мене приходять повстанці. Я сказав, що приходили. К-н запитав, кілько їх було. Я сказав, що було їх двох, один стояв на дорозі, а другий був в хаті. В хаті був місцевий підпільник Костів. К-н запитав мене, як він був убраний. Я сказав, що був убраний в кітелі, військовій круглій шапці з автоматом. Тоді Дригін запитав мене, чи я довго буду його обманювати. Я сказав, що я взагалі не обманюю, бо вони дійсно приходили. Дригін сказав, що я брешу і що він дасть мені свідка, що в мене не було нікого. Я погодився, щоб дав мені свідка. Він привів з  другої кімнати жінку і запитав її, чи були повстанці. Вона відповіла, що не було нікого. Тоді Дригін сказав до мене і до жінки, чому ми обоє брешемо. Я сказав жінці, щоб вона сказала, що були, і, щоб не брехала. Жінка почервоніла і відповіла: “ну та були”. Дригін сказав жінці вийти. Тоді він повернув до цього, чи були повстанці, що мені говорили. Я сказав, що говорили, щоб не робити забави в клубі і хотіли визичити гармонію. Відтак я запитав, чого він покликає Килину. Дригін сказав, що він наб’є її ще в ж…, бо він її покликує, а вона не хоче приходити. Я сказав, що вона жалується на них, що большевики водили її по селах, про що довідалися люди та вже говорять в селі. Тоді він сказав, що він її по селах водив тому, що він мав деяких підозрілих людей і має їх допитувати, Якщо б було потрібно, то він мав цим людям сказати, що поставить їх доочно. Вразі потреби одна з жінок з закритим обличчям мала сказати “так”. В кінці запитав я про цю горілку, яку він обіцяв мені дати. Він сказав, що вкоротці привезе, і, щоб постарався їм дати випити, придержати їх поки вони не вснуть. Тоді дати знати на гарнізон, або по телефону повідомити в Борщів. На цім ми розмову закінчили і я сказав, що мушу йти додому, бо жінка жде на мене. Ми попрощались і я відійшов. Коли я вже був в дверях, він ще раз сказав: “Петро, уважай, будь обережним”. Я вийшов з канцелярії і пішов додому. Більше я з ним не стрічався.»

 

 Завваги слідчого: Об’єкт: високий, стрункий, волос чорний, очі чорні, ніс рівний. Протягом допиту (4-х днів) тип говорив дрібниці правду, а важніші справи маскував. Заломаний психічно при помочі горілки, яку любив, сказав все, що є в протоколі. На 4-ий день вжито фізичних засобів, щоб вияснити деяку його роботу, що не дає жодних результатів. При тім не сказав ні слова. Тип “безхребетний”, від першого дня погоджується на співпрацю з нами. Морально дуже низько стоїть. Це, що він мав жінку й дитину, а ходив до коханки, яка вже від нього вагітна – це цілком “законне і нічого для нього дивного”. Коханку дуже любив, бо і задля неї співпрацював з МГБ. В своїй роботі був активний, але дурний, бо не конспірувався. З компромітуючих матеріалів, про нього видно, що останнім часом з його донесень було арештовано багато людей. Від большевиків мав би одержати ППШ і гранати враз з директором школи Скориком, до цього об’єкт не признався. 

Постій, дня 9 лютого 1948 р.

СТАТТЮ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ  КРИВОКУЛЬСЬКИЙ