Росла сиротою і, щоб прожити, стала співпрацювати з МДБ, – Марія Вівсяна. Протокол допиту. Частина друга

Протокол допиту Марії Семенівної Вівсяної

Р – 31 Справа ч.: …5/48 Вівсяна Марія Степанівна  С/о РО МГБ – Ліпа. Бірки Великі, дня 16.3.1948 р.

«Дня 7.7.1945 р. я пішла до Бірок Великих і зайшла до нач. РО НКГБ Паська. В канцелярії застала Паська (високий, стрункий, бльондин, зачіска набік, ніс довгий, рівний, обличчя овальне, бліде, літ около 30), Крилова та Андріянова (з РО НКВД). Як я прийшла до кімнати, Андріянов вийшов. Ми привиталися і Пасько запитав мене про прізвище. Тоді Крилов сказав йому, що “це та сама, про яку я вам говорив”. Крім того, я сказала своє прізвище та з якого села. Пасько попросив мене сідати. Я сіла на кріслі коло стола, напроти Паська, а Крилов сидів збоку і щось писав. Наша розмова з Паськом виглядала, приблизно, так:

– Чи погоджуєтесь співпрацювати з органами РО НКГБ?

– Не знаю яка буде робота, але, як не трудна, то погоджуюся.

– Як робити, ми навчимо, а не схочеш робити, то заставим.

Я нічого більше не говорила, а він взяв картку паперу й написав на ньому заяву, яка була приблизно такого змісту:

ЗАЯВА

Я, Вівсяна Марія Семенівна добровільно зобов’язуюсь спів працювати з органами РО НКГБ. Всі наложені на мене обов’язки буду виконувати.

Після написання заяви, він прочитав її мені, а відтак сказав підписатись. Я підписалась, він взяв від мене заяву і також на ній підписався та прибив печатку. Після підписання заяви говорив: В селі треба висліджувати де перебувають українсько-німецькі націоналісти. Вони своїми бандитськими вчинками шкодять українському народові. Ти мусиш довідуватись де вони заходять, куди ходять, де перебувають та хто їм допомагає. Також треба доносити про те, що між собою говорять люди і як хто ставиться до радянської влади. Якщо тобі прийдеться писати доноси, то будеш підписувати їх кличкою Ліпа. Якщо б доноси твої були підписані правдивим прізвищем, то це могло б тебе розконспірувати, бо хто-небудь міг би завважити його в наших документах. Все, що розвідаєш, будеш подавати мені. Мене все можна буде застати в канцелярії. Якщо б мене не було, то донос можеш подати Крилову, або розказати, а він запише це. Якщо б не було мене й Крилова, то можеш зайти до моєї другої канцелярії, що є за селом Бірками Великами, під цвинтарем. Про те, що з нами співпрацюєш, нікому не розказуй.

З а в в а г а 678: 

Під цвинтарем (за с. Бірки Великі) є приватна квартира нач. РО МГБ Паська.  – Сьогодні даю тобі такі завдання, а саме: я тобі дам картку до Хабзи Емілії в с. Чернилеві Руськім, що скривається перед нами. В селі Чернилеві Руськім ти відшукаєш її і скажеш, що ця картка є з пошти. Вона має зайти на пошту, бо там повинен бути для неї пакунок. Крім того, десь постарайся знимки Хабзи Емілії й принесеш її до мене. Завдання ці треба виконати якнайскоріше. Як виконаєш завдання, прийдеш до мене. Я взяла цю картку до Хабзи Емілі, попрощалася з ними обома й відійшла.

Ще того самого дня я зайшла до секретарки сільради в с. Чернилеві Руські – Синиці Євгенії. Її запитала, чи не знає вона, де перебуває Хабза Емілія, бо я маю для неї картку з пошти, щоб вона зголосилася по пакунок. Секретарка сказала, що Емілія перебуває в Козуба Івана в с. Чернилеві Руськім. Зараз я пішла до Козуба Івана і застала Емілію в хаті. Її подала картку та сказала, що ця картка є з пошти з Бірок Великих, бо для неї на пошті є пакунок, який вона має забрати. Вона цю картку прочитала й відповіла мені, що на пошту не піде, бо ця картка з РО НКВД. Більше з нею я нічого не говорила, а пішла додому.

Около 10.7.1945 р. до мене прийшов заступник секретаря Ярема Володимир. Ми обоє випили горілки й говорили на загальні теми. Вміжчасі йому висунувся з кишені портфель і впав на землю. Я підняла його та просила Володимира, щоб дозволив мені заглянути, що він має в портфелі. Він дозволив. В портфелю я побачила знимку Хабзи Емілії та просила, щоб він цю знимку мені подарив. Він дозволив взяти.

Дня 11.7.1945 р. я йшла зі звітами з клубу до райвідділу культосвітніх установ. З собою взяла рівнож знимку Хабзи Емілії. Звіти занесла, відтак пішла до канцелярії нач. РО НКГБ Паська. В канцелярії застала його й Крилова. Вони оба щось писали. Ми привиталися, Пасько попросив мене сідати та запитав, що нового в селі. Я відповіла – нічого. По такій моїй відповіді він запитав, як виконала попередні завдання. Я дала йому знимку Хабзи Емілії та сказала, що її відшукала в с. Чернилеві Руському в Козуба Івана. Про те, що вона там є, сказала мені секретарка сільради Синиця Євгенія. Як я пішла до Козуба, застала Емілію в хаті. Її дала картку й сказала, щоб вона пішла на пошту по пакунок для неї. Вона картку прочитала й відповіла, що на пошту не піде, бо це напевно картка з НКВД.

– Де вона зараз є? – дальше питав Пасько.

– Де вона зараз є – не знаю, а тоді була в Козуба Івана.

– А де зараз перебувають підпільниці: Синиця Марія, Синиця Анна й Синиця Катерина?

– Вони перебувають в с. Чернилеві Руському. Криються в ріжних людей. Часто заходять до своїх домів.

Це все, що я говорила, Пасько записував. Закінчивши писати, підійшов до шафи й забрав звідтам знимки. Ці знимки були гуртові (хор, самоосвітній гурток) з с. Чернилева Руського та Смиковець. На знимках пізнала я всіх людей з Чернилова Руського, а з Смиковець не знала нікого.

– Хто з тих людей, що є на знимках, належав до ОУН? – питав Пасько.

– З Смиковець не знаю нікого, а з Чернилева Руського до ОУН належать такі:

Синиця Степан Андрійович – провідник (згинув в бою з більшовиками на хуторах Ангелівка, Великобірківського р-ну);

Синиця Володимир Михайлович (був в ЧА, зараз демобілізований, інвалід, живе в с. Чернилеві Руськім);

Синиця Євген Михайлович (був в ЧА, демобілізований, працює шофером в Тернополі);

Шелепко Юліян Антонович (пішов до ЧА і пропав без вісті);

Шелепко Петро Андрійович (був в ЧА, ранений – демобілізований в 1944 р., з ЧА повернув комсомольцем, працював секретарем первинної комсомольської організації в с. Чернилеві Руськім від 1944-1946 рр.);

Пасєка Михайло (був в ЧА, повернув на відпустку в 1944 р. і пішов в підпілля);

Дячун Степан Андрійович (виїхав з німцями); 

(Я подала йому тільки прізвища, про місце перебування тих людей не питав). Провідницею ОУН в с.Чернилеві Руськім була Синиця Ольга (в 1944 р. скривалася перед більшовиками, зараз живе легально й вийшла заміж за Тлумацького Павла в с. Чернилеві Руськім);

Кунько Антонія (зараз живе в с. Ступках, Великобірківського р-ну, вийшла заміж за переселенця Братусь Івана, що працює в райземвідділі);

Синиця Євгенія (працювала секретарем сільради від 1944-1946 рр. В с. Чернилеві Руськім, в 1947 р вийшла заміж за переселенця Братусь Степана, що був головою сільради в с. Ступках, зараз живе в с. Чернилеві Руськім);

Чубко Анна Демківна (працює десятником в сільраді Чернилів Руський.);

Самбор Дарія (працює бухгалтером у Великобірківській райбазі і живе в с. Чернилеві Руськім);

Самбор Емілія (працює десятником в сільраді Чернилів Руський);

Чубко Анна Павлівна (була десятником в сільраді Чернилів Руський, а зараз вчиться в 10-му кл. СШ).

Я подала йому тих людей, він записав і про них більше не розпитував нічого.

– Хто брав участь в проголошенні самостійності в с. Чернилеві Руськім?

– Свято самостійності організовував Синиця Степан Андрійович, а самостійність проголошував Дячун Андрій (зараз мешкає в с. Чернилеві Руськім). Це моє зізнання Пасько записав, підписав кличкою Ліпа й заховав. Відтак говорив, що я повинна все точно доносити про “бандитів” та їхні сім’ї, бо вони перешкаджають в роботі й діють проти українського народу. Завдання наказував виконувати солідно, як приклад давав мені підпільну боротьбу Леніна – Сталіна. При відході дав мені завдання відшукати тих жінок, що скриваються та подати їхні квартири. Спеціально звертав увагу, щоб відшукати Хабзу Емілію. Емілію відшукати до двох днів, бо до мене прийде за два дні Крилов і я повинна йому сказати де вона є. Той раз в Паська я була около години. Приобіцяла, що завдання виконаю, попрощалася з ними та відійшла.

За два дні, вечером, до мойого дому зайшов Крилов ще з двома бійцями. Йому я сказала, що в селі Хабзи Емілії нема. Вона може бути на хуторах Ангелівка, або на присілку Замчисько (біля Чернилева Руського). На Замчиську вона може бути в свойого вуйка Цепляка Йосифа. Дала Крилову повечеряти й він відійшов. Чи був на Замчиську, не знаю. Тої самої ночі, надранком, знов прийшов до мене, збудив мене та сказав, що Хабзи Емілії не знайшов. При відході Крилов сказав мені, що до села Чернилева Руського буде приходити о/у РО НКГБ Коченєв. Йому про мене скажуть, і він мене буде розпитувати, що діється в селі. Я повинна йому про все розказувати. Як розвідаю щось важніше, то можу зайти до канцелярії нач. РО НКГБ Паська.

Дня 20.7.1945 р. я пішла на косомольські збори в с. Чернилеві Руськім. Секретар комсомолу Шелепко Петро наказав всім комсомольцям їхати до Шляхтинецького ліса по дрова для школи.

Другого дня, досвітком, ми виїхали. Вечером вернули до села. В селі довідалась я, що ніччю з 20/21.7.1945 р. хтось розкинув листівки на присілку Човганщина біля Чернилева Руського. Другого дня до мене прийшла Шампанюк Юлія і принесла з собою листівки. Ці листівки були писані рукою. В листівках зазначувалось, хто вступить до комсомолу – його розстріляють. Ще того самого дня ми обі з Шампанюк Юлією ходили до Бірок Великих і носили ці листівки. З листівками заходили до секретаря РК КП(б)У Ткача. Ткач відіслав нас до нач. РО НКГБ Паська. Обі ми зайшли до канцелярії Паська і застали його там. Пасько запитав чого ми прийшли. Юлія витягнула листівки і сказала, що ми обі принесли листівки, які хтось розкинув в селі. Пасько листівки забрав і запитав хто їх розкинув. Ми цього не знали. Тоді я звернулась до Паська, щоб він прислав до с. Чернилева Руського гарнізон, щоб “охороняти село перед бандитами”. Пасько відповів, що гарнізону до села не пришле, а нам треба дослідити де перебувають ті, що розкидають листівки, і донести йому. Більше про ніщо ми не говорили і відійшли. Зі мною Пасько не говорив нічогоДесь около три тижні після останньої стрічі з Паськом я була в сільраді. До сільради прийшов о/у РО НКГБ Коченєв. Він відкликав мене до другої кімнати, де не було нікого, й розпитував про село. Що тоді я йому розказувала – не пригадую собі. Як відходив, дав завдання ходити з головою сільради та десятниками за контінгентом і при цьому прислухуватись, що говорять люди про радвладу і як ставляться до неї.

Контінгент в селі я ходила збирати, одначе не розвідала нічого, бо всюди мене боялись тому, що я була комсомолкою. З Коченєвим я стрічалася часто. Стрічала його в селі, або в сільраді, До мене додому він не заходив. В селі не було нічого цікавого і я нічого в той час йому не доносила.

В місяці вересні 1945 р. я знала де перебуває Синиця Марія (жінка підпільника Синиці Мирослава з с. Чернилева Р.). Хат, що вона в них перебувала, я не всипала. Причиною цього було те, що я боялася, як більшовики зловлять її, Синиця прийде і застрілить мене. В тому ж місяці більшовики робили облаву на село. Другого дня по облаві я переходила попри хату Кузя Юстина в с. Чернилеві Руськім. Він покликав мене до хати. В хаті я застала Чубка Дмитра. По хвилині Чубко Дмитро вийшов, а Кузь сказав до мене так: “Слухай Вівсяна, більшовики роблять облаву і можуть зловити Синицю Марію. Як не буде її, то й не треба нас. Славко Синиця є, бо Чубко Юліян говорив мені, що бачив Славка, як він переходив через Чернилівські поля”. Тим Кузь хотів мені сказати, щоб я не всипала квартири Синиці Марії, бо Славко Синиця прийде і постріляє нас обох. Про Кузя Юстина й про мене люди в селі говорили, що ми доносимо більшовикам.

Дня 14.10.1945 р. в селі застрілив хтось голову сільради Шампанюк Анну. Я догадувалася, що її застрілили повстанці, одначе точно не знала. Другого дня після того до села приїжджали більшовики. В селі робили вони ревізії й розпитували людей хто вбив Шампанюк Анну. До мене приходив Коченєв і питав, що я знаю про цей випадок. Я нічого не знала. Від того дня я почала скриватися перед українськими повстанцями. Боялася, щоб мене не стрінула така доля, як Шампанюк Анну, бо повстанцям могли люди розказати про мою поведінку в селі. Після смерті Шампанюк Анни всі комсомольці нічого не робили. Я також нічого не робила. В тому місяці не було ні одних комсомольських зборів. В місяці листопаді 1945 р. (дня не пригадую) я йшла до села Жуково. Коло сільради стрінула о/у РО НКГБ Коченєва та ще якогось НКГБіста. Коченєв покликав мене до сільради. В сільраді в той час не було нікого. Тут Коченєв повідомив мене, що він з цього терену відходить, але на його місце залишається о/у РО НКГБ Арзютов (вказав на цього НКГБ-іста). Після того звернувся він до Арзютова, представив мене йому та сказав до нього, що я буду йому доносити. Арзютов звернувся до мене, щоб вичислити йому родини, які скриваються в с. Чернилеві Руськім та подати де вони перебувають. Йому я вичислила родини і сказала, що вони перебувають в селі. Квартир не знала. Може ще про щось говорив Арзютов, зараз не пригадую собі.

Від місяця грудня 1945 р. по лютий 1946 р. не відбулись в селі жодні події. Доносити не було про що. В селі скривалася Синиця Марія. Її я боялася сипати. Люди перед мною нічого не говорили, бо орієнтувались, що я доношу на НКГБ. Повстанців не бачила і про них ніхто в селі не говорив. В той час велась підготовка до виборів у Верховну Раду СРСР. Я проводила в селі збори і роз’яснювала на них положення про вибори. Підготовляла приміщення, де мало відбутись голосування та готовила виборчу урну. Вміжчасі в сільраді часто стрічалася з Арзютовим. Він, майже кожного дня, був в селі. До мене додому не заходив ніколи. На принагідних стрічах Арзютов звертав мені увагу, щоби ровідувати поміж населенням, чи всі люди підуть до виборів і, може, люди будуть щось говорити про повстанців, чи задуму ють вони робити щось в день виборів. Я впевняла його, що населення до виборів піде, бо боїться репресій зі сторони більшовиків. Що задумують зробити повстанці в день виборів, довідатись мені було тяжко.

З РК ЛКСМУ всі комсомольці дістали доручення, щоб вести агітаційну роботу між населенням. Добиватись того, щоб голосування в селі пройшло в 100%. Мене назначили членом виборчої комісії. На час виборів в селі була зорганізована станиця “істребків”, а також часто приходили бійці з гарнізону військ НКВД, що квартирував в селі Жуково.

Дня 9.2.1946 р. в годині 3-ій, я з Яремою Володимиром йшла до будинку, де мало відбутись голосування. Перед приміщенням, на стовпі, я завважила якусь картку, що була свіжо наліплена. Картку цю відчепила й принесла до будинку. Там був Арзютов і ще кількох бійців з військ НКВД. В приміщенні я цю картку прочитала. Це була листівка, яку наліпили повстанці. В листівці, між іншим, зазначувалось, щоб населення не йшло до виборів, а бойкотувало їх. Листівку я подала Арзютову. Він прочитав її та сховав. Розпитував де її взяла. Я розказала, що листівка була заліплена перед будинком, на стовпі. Арзютов дивувався, що вони всі цілу ніч сиділи в будинку і цього не чули.

Вибори пройшли спокійно. Пополудні я пішла додому. Від вуйка довідалась, що тої самої ночі через село переходили якісь військові люди, що були одягнені в білих халатах. Їх бачив мій вуйко, як вони йшли в напрямі присілка Човганщини. Була певна, що то повстанці.

Другого дня на стрічі з Арзютовим зголосила йому про те й розказала, як довідалась. Після виборів я дальше стрічалася з Арзютовим, як і попередньо, на принагідних стрічах. На стрічах розпитував про підпільників, чи не знаю де заходять, хто їм допомагає і т. п. Я не знала нічого, бо про них не могла нічого довідатись. Що більше говорив Арзютов на стрічах, не пригадую собі. Доносити в той час, не було про що.»

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ