Щоб вижити, вибрав шлях зради. Протокол допиту Ярослава Комара (частина одинадцята)

Протокол допиту Ярослава Васильовича Комара

 Р. 31 Справа ч.: 131/48

 Комар Ярослав. Боєць спецгрупи Тернопільського УМГБ. Кличка  «Роман». Почато 9.12.48 р. Закінчено. 19.12.48 року. 

ПРОТОКОЛ

Мовою оригіналу

«Три або чотири дні пізніше до села знову приїздив лт Абашов з Арсеном. Вони з собою брали Василя і кудись їздили, а за два дні повернули назад. На початку місяця листопада 1948 р., передвечером, одного дня, до села Конопківка автомашиною приїхали: Абашов, лт Ліщов та Арсен. Автомашина від’їхала, а вони всі три зайшли до мене на квартиру. В мене трохи посиділи, а відтак Абашов пішов на квартиру Юрка й прийшов з ним. Як добре смеркло, вони всі чотири (Абашов, Ліщов, Арсен і Юрко) пішли до села Буцнів, Микулинецького рну, арештувати якусь жінку. При відході Абашов дав мені завдання піти до Василя, привести його до себе на квартиру й ждати до їхнього приходу. Я покликав Василя і ми оба сиділи приблизно до години 24ої. В тому часі повернули Абашов, Ліщов, Арсен і Юрко та привели з собою якусь жінку. Її я не бачив. До хати увійшли Абашов і Ліщов, і Абашов сказав до Василя: “Ідіть, Василь, там ждуть на вас”. Василь пішов, але я не знав куди. Ліщов і Абашов лягли спати, а я вийшов надвір і завважив, що зі стодоли Віри вийшов Юрко. Я запитав його, чого він був там і він відповів, що вони привели до криївки арештовану жінку. Тоді я розпитував його, що це за криївка, бо про неї дотепер не знав, а він пояснював, що вони до тієї криївки деколи приводять ареш тованих. Більше про ніщо я його не питав, він пішов додому, а я повернув до хати й ліг спати. Другого дня, ранком, встав. Віра зварила снідання, а відтак налляла зупи в горщок і готовила кудись нести. Я питав її куди несе вона цю зупу й вона сказала, що до криївки. Передполуднем встали Абашов і Ліщов і до хати прийшов Юрко. Як господиня вийшла надвір, Абашов питав Юрка, як йде робота. Юрко відповів, що в криївці довго не був і не знає. Тоді Абашов звернувся до мене й сказав, що в стодолі у Віри є криївка й там вони привели арештовану. Наказував, щоб до криївки тепер не йти, бо та жінка вже бачила трьох і більше їй непотрібно бачити. Вполудне Абашов й Ліщов пішли до м. Микулинці. Передвечером того самого дня я ходив до стодоли, щоб подивитися на вхід до  криївки. Вхід завважив як тільки ввійшов до стодоли, бо був незамаскований. (Вхід до криївки зроблений в куті стодоли – як увій деться в двері, в першому куті направо, віддалений від бічних стін около 70 см). Коло входу стояла в’язка соломи й дошка, якою при кривали вхід до криївки. Того дня, передполуднем, до Віри повернули з Микулинець Ліщов та Абашов. Абашов сказав Вірі покликати Арсена. Вона вийшла до стодоли й за кілька хвилин до хати увійшов Арсен. Абашов відкликав його до другої кімнати й там вони оба про щось говорили. По хвилині Арсен знова пішов до криївки, а Ліщов і Абашов збирались від’їздити до Тернополя. При відході Абашов доручив мені, щоб вечером ми оба з Василем відпровадили цю жінку, що є арштована, під Мику линський ліс коло залізничної станції і там пустили. Вечером Василь виліз з криївки, прийшов до хати й сказав мені збиратися. Я зібрався і ми оба пішли до стодоли, там Арсен випро вадив з криївки цю жінку (мала зав’язані хустиною очі). Ми з Василем цю жінку відпровадили під Микулинський ліс. Василь вів її за руку, а я йшов збоку них. Подорозі вона питала Василя куди її ведемо й говорила, що вона нічого не винна (думала, що ми її застрілимо). Василь успокоював її і під лісом ми її пустили. Жінка ця, мабуть, зорієнтувалася, що допитували її неповстанці й про ніщо не хотіла сказати. Як ми вертали до села, Василь говорив до мене, що жінка та могла пізнати когось з них (тих, що допитували), бо с. Буцнів недалеко й вона могла бути колись в с. Конопківка. Як я повернув до Віри, Арсена вже не було. Віра питала мене, куди я ходив і що сказала ця жінка, що була арештована. Я говорив її, що відпроваджував арештовану й вона нічого не сказала. Віра була з того задоволена. Другого дня до мене на квартиру зайшов Юрко і я питав його, чому цю жінку пустили додому, та говорив, що вона могла зорієнтуватися про місце криївки. Юрко пояснював, що вона, напевно, нічого не призналася і її пустили, бо всіх таких, які до чогось признаються, заарештовують та засуджують. Як хтось признається про свою співпрацю з повстанцями, його заводять десь недалеко засідки, яку роблять большевики, і там пускають, вказуючи напрям, в якому псевдозвільнений має іти. Большевики, що є на засідці, ловлять його і вдруге допитують вже не як повстанці, а як большевики; питають, де був, звідки йде, а тому, що той не може дати якоїсь відповіді й крутить, його арештують і забирають десь до тюрми. Там знова він признається до співпраці з підпіллям, а тоді, на основі тих матеріялів, його засуджують.  Того самого дня я залазив до криївки у Віри, щоб подивитися, як вона виглядає. Криївка ця є величиною около 2х2х2 м[етри]. Стіни оббиті дошками, не білені. В криївці є одно ліжко збите з дошок, лавка й малий столик (рухомий). На столику машинка до писання (попсута), чистий папір і різного роду підпільна література та карикатури. Між літературою бачив журнал “Ідея і чин” № 10 і “Вістки з Тернопільщини”. Вхід до криївки ломаний, довжиною около 2 м. В половині місяця листопада 1948 р., одного дня передвечером, до села автомашиною приїхав Абашов з Арсеном. Абашов зайшов до мене на квартиру й сказав збиратися, бо поїдемо на 10 днів в Кременеччину на операцію. Я зібрався, він покликав ще Юрка і ми вчвірку автомашиною від’їхали до Тернополя. Василь і Старий залишились в селі. В м. Тернопіль заїхали ми на подвір’я приватної квартири Хорсуна (його квартира є – як іти від торговиці зпід Загребелля, що була на початку німецької окупації, гостинцем в північному напрямі догори, то його дім є другий на першому викруті вправо, по лівій стороні починаючоїся вулиці. Дім цей партеровий і ніхто більше в ньому не мешкає). Зпід шопи на автомашину забрали криївку (дошки, стовпи й речі – столик, баньки на воду, лавка) і від’їхали до гаражу. Там перебули через день і вечером вчвірку (Абашов, Арсен, Юрко і я) від’їхали до м. Кременець. Вже надранком під’їхали коло будинку РО МГБ. Нас три залишилися в автомашині, а Абашов пішов до будинку. По кількох хвилинах вийшов разом з о/у Кременецького РО МГБ Сурковим і 4ма бійцями. Вони сіли в автомашину й ми поїхали около 12ть кілометрів від м. Кременець гостинцем на північ, на участок Суркова. Там заїхали в ліс (мабуть 6 км від с. Стіжок – не тверджу, що це село називається Стіжок). Матеріял на криївку й речі до неї скинули в кущах, Абашов і[з] Сурковим автомашиною від’їхали до м. Кре менець, а нас 6ох залишились квартирувати в лісі в соснині. Ранком бійці, що були з нами, копали криївку, а ми з Юрком сиділи й палили. До вечера криївка була викопана й замаскована. Величина криївки була около 2х2х2 м[етри] (так приготовлений матеріял). В криївці ми з Юрком поставили столик, на ньому положили підпільну літературу й протибольшевицькі карикатури і на неї також положили кілька брошур та настелили на землю соломи, бо ліжка в цій криївці не було ( в тій криївці, що “їздить”[,] ліжок не ставлять ніколи). Передвечером до ліса автомашиною приїхали Абашов і Сурков (середнього росту, сильної будови, брунет, волосся посивіло, на обличчі має загоїни від віспи, років около 45, носить пістоль “Кольбенмавзер”, був убраний поцивільному). Вечером нас 5ть –  Абашов, Сурков, Юрко, я і один боєць – прийшли до край лісу. Там Абашов інструктував нас, як маємо проводити арештування в селі та як поводитись дальше: Ми з Юрком повинні зайти до хати і Юрко мав сказати “Здраствуйте”. Зараз після того я мав запитати: “Чи тут живе заступник голови сільради?” Дальше Юрко мав приказати господареві, щоб той пішов відчинити сільраду. Після того говорити так, як цього буде вимагати потреба, бо арештований може про щось питати. В хаті говорити поросійськи. Як господар буде йти відчиняти сільраду, вже в селі сказати йому, що його арештує СБ і бере на провірку. Як прийде арештований до криївки, тоді зголосити Арсенові: “Друже провідник, ми привели цього, що ви говорили”. Як Арсен запитає, де решта хлопці, то я повинен відповісти, що пішли до другої криївки. Ранком другого дня котрий небудь з нас повинен запитати Арсена в криївці, так, щоб чув арештований: “Друже провідник, чи можна нам піти трохи надвір?”. Відтак вилізти з криївки наверха. З ліса пішли ми до села, що було віддалене около 6 км від с. Стіжок. Йшли, мабуть, в східньому напрямі, – назви цього села не пригадую собі. В селі Сурков запровадив нас під хату заступника голови сільради й ми всі троє (Юрко, Абашов і я) зайшли в хату. В хаті застали господаря (високий, грубий, посивіле волосся, обличчя округле – червоне, літ около 45) і Юрко сказав “Здраствуйте”. Тоді я запитав, чи тут живе заступник голови сільради. Цей відповів, що так, і ми всі три в хаті посідали. Юрко сказав до господаря, щоб він пішов з нами до сільради й відчинив двері. (Абашов не говорив нічого, тому, що говорить твердо поросійськи й це могло вдаль шому пошкодити. Ми з Юрком також говорили поросійськи, але так, що можна було пізнати, що ми не москалі). Цей, нічого не розпитуючи, пішов з нами надвір і ми разом пішли в напрямі будинку сільради. Сурков з бійцем йшли позаду нас і не показувалися, бо цей міг їх пізнати. Недалеко будинку сільради ми звернули на другу дорогу, що до сільради не веде. Тоді цей господар запитав, куди ми йдемо і сказав, що ця дорога не веде до сільради. Юрко підійшов до нього, зловив за руку й говорив: “Вас арештувало СБ. Люди на вас наговорили, що ви співпрацюєте з большевиками й ми взяли вас провірити чи це правда. Ми заберемо вас з собою до криївки. Тому, що, може, треба буде вас звільнити додому, ми зав’яжемо вам очі, щоб ви нікому не сказали про криївку”. Тоді витягнув з торби рушник, зав’язав йому очі, обкрутив ним кілька разів на місці й ми пішли з ним в напрямку лісу. Абашов не інструктував нас обох з Юрком, як в деталях проводити арештування, але Юрко вже нераз був на такій роботі та знав, в який спосіб це робити. Абашов говорив до нас обох лише те, що було потрібно мені, бо я, не знаючи способу роботи, міг провалити цілу справу.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ  ПІДГОТУВАВ НА ОСНОВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ