Страшні події на Вишнівеччині. Протоколи допитів, які зберігаються в СБУ. Частина шоста

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Протокол допиту. 26 листопада 1959 року. Село Вишнівець. Старший слідчий слідчого відділу УКДБ по Тернопільській області капітан Дехтяренко допитав в якісті свідка ЖУКА КІНДРАТА ГРИГОРОВИЧА,  1887 року народження,  народився в селі Федьківці,  з 1911 року проживає в селі Старий Вишнівець, Вишнівецького району Тернопілської області, українець, громадянин СРСР, безпартійний, не судимий, освіта 2 класи.

“Під час німецької окупації я проживав в селі Старий Вишнівець і працював на своєму господарстві. А у березні місяці 1944 року, коли німецькі війська під тискам радянської армії відступили на захід і залишили Вишнівецький район, а радянська  армія ще не вступила в наш район, в ночі до мене у хату постукав озброєний Масловський Федір Ілліч, який раніше проживав у Новому Вишнівці і сказав мені запрягти коні до саней і їхати з ним, куди він мені скаже. Я повинен був його послухатись бо він мав зброю і я злякався, запріг коні і виїхав з ним на вулицю. Там вже було чотири пари запряжених коней і на одній  з них я побачив свого сусіда Борисюка Кіндрата Микитовича. Хто був на інших підводах я не зміг впізнати. Всім сказали їхати у Новий Вишнівець. Крім озброєного Масловського Федора було ще двох мені незнайомих. Коли ми заїхали в Новий Вишнівець, то мені сказали зупинитися коло одного з будинків, де зараз знаходиться майстерня для ремонту взуття. Всі троє озброєних пішли в хату і через десять хвилин вийшли і з собою вивели цілу сімю яка складалася з чотирьох людей. Це чоловік, його дружина та дві дівчини коло 13-ти і 15-ти років. Вони їх посадили на сані і заставили мене їхати. Один з них йшов попереду а два по заду саней. Ми проїхали весь Новий Вишнівець і підїхали до місця, де зараз приймають худобу (заготконтора). Дальше догога вела до Румальового яру. Мені сказали зупинитися і висадили ту сімю, а мені повертати і їхати назад додому. А троє озброєних залишилось з цією сімєю. Куди їх повели, що з ними зробили і де їх лишили, я не знаю. А ці інші підводи, коли ми приїхали у Новий Вишнівець, повернули в інші вулиці і куди вони поїхали я не знаю. Я також не бачив більше озброєних людей, крім тих трьох. А про події на хуторі Мацки я нічого не чув і нічого не знаю. Я не питав Борисюка Кіндрата куди він їздив і хто з ним тоді був”.

Протокол допиту. 26 листопада 1959 року. Село Вишнівець. Старший слідчий слідчого відділу УКДБ по Тернопільській області капітан Дехтяренко допитав в якісті свідка БОРИСЮКА КІНДРАТА МИКИТОВИЧА,  1894 року народження,  народився і проживає в селі Старий Вишнівець, Вишнівецького району Тернопілської області, українець, громадянин СРСР, безпартійний, з селян-середняків, не судимий, освіта 5 класів.

“ На початку березня 1944 року коли у Вишнівецькому районі було безвладдя, німці відійшли на захід, а радянська армія ще не прийшла, то по селах була ряд вбиств людей польської національності. Так у селі Мухавець Вишнівецького району була бандитами забрана сімя мого родича Свінтковського Володимира Івановича, а саме він, його дружина і 16-ти річна дочка. Вони пропали невідомо де. Хто їх забрав, і куди, невідомо.  В цю страшну ніч, коли  по селах Вишнівецького району було здійснено ряд вбивств, то в пізно вечером в хату зайшов Масловський Федір і сказав мені, щоб я кіньми підїхав до площі у Новому Вишнівці, де зараз знаходиться районний воєнкомат. Коли я підїхав, то там я застав багато підвод. Ніч була темна і до мене відразу підійшло двої невідомих мені озброєних людей та сказали мені їхати з ними в село Залісці. Вони приказали мені їхати швидко, щоб догнати підводу, яка поїхала раніше. Я почав добре гнати коней і швидко догнали цю підводу. Ми зупинились на відстанні 20-ти метрів від них. Ці два невідомі сказали мені сидіти, а самі пішли до тих, що їхали попереду. Розмовляли десь до 20-ти хвилин і повернулися назад. Мені була дана команда їхати з ними в село Мухавець Вишнівецького району. Я розвернув коні і вже так швидко не гнав, а помало добрався до села. За метрів 100 до хати Свінтковського, а це  мій родич, сказали що дальше мені не їхати, і чекати їх тут.  Через пів години один з них вернувся і сказав  не чекати їх та повертатися додому. І ще сказали,, щоб я нікому нічого не говорив куди їздив і кого возив в цю ніч. Я тоді швидко поїхав додому. Тих кого я бачив то мені знайомі з їздових це Жук Кіндрат а інших я не знаю. Це все що я можу сказати.”

Так півроку слідчі допитували і допитували свідків цих трагічних подій і 17 лютого 1960 року готують постанову про призупинення слідчих дій по даній справі.

“Старший слідчий слідчого відділу УКДБ по Тернопільській області капітан Дехтяренко розглянувши матеріали справи №10664 по факту знайдених в криниці на хуторі Мацки Вишнівецького району останків людських трупів, взнав: що у Збаразький  райапарат УКДБ  при СМ УРСР по Тернопільській області поступили матеріали, які свідчать про те, що у березні 1944 року бандами УПА в селі Поляни Вишнівецького району була здійснена звіряча розправа над громадянами польської нацональності, яких бандити вивели з села, вбили і трупи кинули в криницю на хуторі Мацки Вишнівецького району. На основі отриманих матеріалів була проведена очистка  вказаної криниці і на глибині 26-ти метрів від поверхності землі знайдено і піднято на поверхність останки людських трупів. По висновках судмедекспертизи кількість вбитих приблизно складає 49 людей. По даному факту була відкрита кримінальна справа.

Допитаний в якості свідка житель села Поляни Ткачук Н. А. сказав, що у ніч вбивства бандитами ОУН радянських громадян до нього в нічний час два рази приходив учасник банди ОУН Беркета Петро, який перший раз сказав йому погасити лампу, а другий раз сказав йому поїхати на возі до будинку учасника банди ОУН Цимбровського Матвія, де вже у нього було четверо невідомих озброєних бандити. Двох він з награбованими речами відвіз, одного в село Звиняча а другого в село Ридомель Почаївського району. Бувша жителька села Поляни  Вовк С.Т. на допиті сказала що у ніч вбивства бандитами радянських громадян вона проживала на квартирі своєї родички Цимбровської Олени, син якої Цимбровський Матвій був учасником озброєної банди ОУН і вона бачила як у ночі туди прийшли  Цимбровський Матвій і  Беркета Петро та мали коло себе багато жіночих хусток.

 Беркета Петро, як учасник банди ОУН у 1944 році був  заарештований та засуджений на 10 років позбавлення волі.

Під час слідства у 1944 році  Беркета Петро підтвердив, що у ніч вбивства бандитами ОУН радянських громадян, він по завданню бандита Ткачука Олександра їздив з трьома невідомими озброїними бандитами до свого односельчанина Цибалюка Володимира, де бандити забрали 13-ти річну дівчинку по національності полячка і вбили її на хуторі Мацки. Даний злочин був внесений тоді у винну Беркеті Петру. Будучи  допитаним знову по відкритаму слідстві, Беркета показав, що він до 1944 року перебував в ОУН і мав кличку “Шпак” і виконував обовязки есбіста ОУН в селі Поляни Вищнівецького району, відвідував військові заняття і займався заготівлею продуктів для УПА. Свою участь у вбивствах радянських громадян в березні 1944 року не визнав, і від раніше данних показів по цьому питані відмовився, заявивши що у момент вбивства бандитами мирних громадян він був у дома і нікуди не виходив. А про вбивство він взнав аж на слідуючий день. До Цимбалюка з бандитами він не їздив і раніше на допитах про це не говорив. Покази свідків Вовка і Ткачука не підтвердив і казав що в день вбивства радянських громадян до Ткачука не приходив і в будинку Цимровського тоді з бандитами він не був.

Цимбровський Іван, Чимирис Карпо і Школяр Павло у 1944 році як учасники банди ОУН були заарештовані та засуджені. Цимровський до ВМС, Чимирис до 20 років каторжних робіт а Школяр до 15 років, але він помер у 1945 році. Факти вбивстватоді під час слідчих дій не перевірялися.

Гушпет Данило був вбитий у 1944 році перебуваючи в банді ОУН.

Сенкевич, Волохатий Володимир, Савчук і  Прошак у 1944 році служили в радянській армії. У 1950 році  Волохатий Володимир за звязок з бандитами ОУН був засуджений на 25 років, а в 1956 році був звільнений.

 Сенкевич за звязок з ОУН був виселений  у 1950 році у віддалені місця Радянського Союзу.

Допитаний  тепер по нових відкритих обставинах Чимирис К.Т.  сказав що під час німецької окупації він був в селі Бодаки старостою села. Коли німців вигнали він пішов в банду УПА, де перебував до 26 травня 1944 року. Після цього він був затриманий і засуджений. Свою причетність до вбивства радянських громадян в селі Поляни Вишнівецького району не визнав і ніяких показів по цьому питані не дав.

Сінкевич С.Г. Будучи допитаним в якості свідка, сказав що у 1941 році після окупації Тернопільської області  німцями, він був у українській поліції протягом двох неділь. Під час служби у поліції патрулював по селі і ніс караульну службу. Коли вигнали німців, то поступив в банду ОУН і пять місяців переховувся від радянської влади. Потім він легалізувався і  був призваний в радянську армію. Сінкевич розказав що після демобілізації з радянської армії до нього приходили бандити ОУН і він їм віддав свою військову шинель і часто давав гроші, але в міліцію не заявляв. Свою участь разом з бандитами ОУН у вбивстві мирних громадян на хуторі Мацки Вишнівецького району не підтвердив і сказав що там не був та звязків з бандитами в цей час не мав. А Волохатий А.С. все це видумав і його слів не підтвердив.

 Савчук К.Д. на допиті покази свідка Волохатого А.С. не підтвердив і сказав, що ніякого  та ніколи звязку з бандою ОУН не мав. В момент вбивства мирних громадян польської націнальності в селі Поляни він не був і туди не їздив і про такі події не чув. Волохатий А.С. все видумав.

 Волохатий А.С. потім відказався від попередніх свідчень щодо Савчука К.Д. І сказав що сідчий його на так зрозумів і вписав в протокол Савчука. Серед тих бандитів яких він возив у Поляни в 1944 році Савчука він не бачив.

Допитаний Волохатий В.П. за нових виявлених обставин, сказав що у 1949 році встановив звязок з озброєним бандитом з ОУН Дячиною і помагав їм. Він поширював у селі листівки, які були направлені проти колективізації. Він не причетний до вбивства мирного населення у селі Поляни Вишнівецького району і Волохатий А.С. все видумав і не підтвердив його показів.

Кроме того, в ході слідства був допитаний в якості свідка Жураківський П.Я. який сказав що у березні 1944 року бандитами були вбиті мирні громадяни польської національності в селі Мухавець Вишнівецького району. У ніч вбивства до нього в хату приходили Лукащук Микита та Волохатий Володимир і шукали поляків, які переховувалися. Жураківський сказав що в цей час в хаті разом з ним були батько, мама, брат і сестра які також бачили і чули  та можуть все підтвердити що бачили Волохатого і Лукащука. Але допитані Жураківський Я.К., Жураківська А.Ф., Жураківський А.Я. та Головатюк Л.Я. не підтвердили показів Жураківського П.Я. Та сказали що їх в цей час вдома не було і вони не можуть сказати хто до них приходив шукати поляків.

 Волохатий В.П. на допиті сказав, що він не знає учасника банди ОУН Лукащука, також не знає Жураківського і не знає де він живе і ніколи його не бачив та в хаті його з бандитами не був.

Лукащук М.Д. У 1945 році помер.

(Продовження статті буде)

 МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

Comments are closed.