За що судили старих людей на Тернопільщині

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівно-кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

 

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

ГОГАЛЮК  ІВАН КУПРІЯНОВИЧ, 1874 року народження, село Залісці  Почаївського району Тернопільської області, українець, неосвідчений, одинокий, бідняк, похилого віку, не судимий, безпартійний, громадянин СРСР.

5 листопада 1944 року. Субота. В цей день, з обіду почав падати дрібний мокрий сніг,  було сиро і холодно. Почало вже темніти. Церковний дзвін кликав місцевих жителів до храму в селі Залісці. Семидесятирічний Іван в цей час почув шум у себе на дворі і повільно відкрив двері та вийшов з хати. А тут вже стояли озброєні Кременецькі енкаведисти. Один з них був коло хліва, другий від  хати за метрів сто, ще двоє коло хати і ще двоє коло самих дверей. І грізним голосом один з них різко запитав Івана: “А в доме єщо кто-нібудь єсть”. Купріянович не знав що їм відповісти, трішки подумав та тихо промовив: “До церкви йду. Богу молитись буду. А живу з невісткою, тільки вона пішла ще перед обідом до свого хворого батька. А мій син на фронті проти німців воює. І хату я зараз закривати буду. А в хаті нікого немає”. І він до дверей приклав великого вінника. Так це означало, що в хаті вже нікого не має, а господар десь вийшов. Я сам він тоді подумав, що буде коли енкаведисти зайдуть до хати? Адже там Василь, його похрестник, одного року з його сином народився. Прийшов бідолаха перепочити, щось поїсти, обсушитися, переодягнутися. А тут, на тобі облава, енкаведистів багато, не має як і куди втекти. Хтось добре вже за ним слідкував і доніс енкаведистам. А він такий бідовий, переховувся від совітів з весни 1944 року. Спочатку в себе в дома на горищі, потім в літку в лісі, а тепер осінню де зможе там і заночує. А хіба він такий один? А що, мав йти на війну? Та там за два тижні забилиб, або страшно покалічилиб чи засудили та в Сибір відправилиб на років двадцять. Тому вибрав він собі такий шлях. Ось і сьогодні навідався до свого хрестного, щоб поїсти і поспати на сухому місці. А на світанні мав йти до своїх аж у Олексенець. Але “добрі” люди вислідили і донесли енкаведистам. А ті вже в сільській раді день і ніч сидять, все вислідковують у селі і не одного кожен день ловлять Страшне життя настало, та надовго. Спокою для наших людей не було і не має.

В цей час один з енкаведистів сказав, що хочуть зайти і перевірити чи в хаті нікого не має. Тоді Іван забрав вінника і відкрив їм двері та зайшов у сіни першим. За ним відразу зайшли два енкаведисти. Тоді старий відкрив двері на кухню і підійшов до плити і за ним  переступивши поріг  зайшли енкаведисти. Вони повільно все оглянули і показали Іванові щоб він першим зайшов в спальню. Він, щоб у них не виникло ніяких підозр, швидко зайшов у спальню. А там в цей час коло шафи стояв Василь спиною до вікна. За Гогалюком, нічого не підозрюючи зайшов один з енкаведистів і в цей час відразу пролунав постріл. Енкаведист впав мертвим. І через короткий час пролунав постріл через вікно у спину Василеві. Іван побачив як його похрестник глянув на нього таким поглядом, наче хотів щось йому сказати, напевне попрощатися з ним. Він повільно почав сідати на коліна і потім упав на спину. Тут швидкео вбігли у спальню енкаведисти і сильно вдарили Івана та повалили на підлогу. Він швидко втратив свідомість. Прийшов до тями вже на дворі облитий холодною водою. А там поряд лежав вбитий енкаведист. Гогалюка після цих кривавих подій заарештували.

З свідчень ГОГАЛЮКА  ІВАНА КУПРІЯНОВИЧА слідчому РВ МВС Кременецького району Тернопільської області, старший лейтенант Міщенко. 6 листопада 1944 року. Місто Кременець.

 “Мій син проживав разом зі мною. Моя дружина померла рано. У квітні 1944 року мого сина совіти призвали на фронт. Він не тікав, не переховувся, а пішов на призивний пункт.  А невістка залишилась проживати у мене. Але у неї літом захворів батько, й нього були сильні приступи і вона часто ходила до дому провідувати його. Він слабував на ноги і коли були приступи він зовсім не міг ворохнутися і тоді треба було йому все подавати. А в цю криваву суботу, 5 листопада, я з самого ранку ходив по гриби аж в Духів, і там трохи назбирав.   Я вирішив принести їх додому і потім перебрати. Але у вечері я хотів піти в церку. Адже я знав, що невістка буде в батька ночувати. Вона, бідна розбивалася на два кінці, мене  доглядала і свого батька.  Я в цей час зайшов до хати, сам переодягнувся бо був дуже мокрий, і хотів вже йти, а тут якраз і шум, енкаведисти явились до мене. Я подумав що десь перебігав бандит. В свої хаті я нічого не перевіряв і не знав що хтось до мене забіжить. Хто це, я не знаю і перший раз бачу цю людину. Мій син Андрій народився у 1912 році. Моя жінка померла у 1937 році. Більше я не можу нічого сказати”.

18 листопада 1944 року. Слідчий РВ МВС Кременецького району Тернопільської області, старший лейтенант Орехов допитав Трохімова Петра Андрійовича, 1919 року народження, росіянин, безпартійний, водій автотранспортного відділу 229 РВ НКДБ по Тернопільській області.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

“ Я, Трохімов Петро Андрійович, 5 листопада 1944 року був свідком, як саме був вбитий з нашої військової частини молодий сержант Мозговий. Ми підійшли до хати Гогаляка. Нам було повідомлено, що у його хату зайшов озброєний бандит. Наші військові оперативники швидко оцепили будинок. В цей час почувши підозру, вийшов господар будинку. Ми запитали  його, чи є  ще хтось у хаті. Він нам відповів, що у хаті нікого не має і він йде до церкви, а хату закриває. Ми сказали що хочемо перевірити, чи правду він говорить нам і заставили його повернутися назад. На його подвірї нас було багато. Тоді Буянтокулов і Стахов стали коло дверей. Я і Мозговий пішли в хату разом з Гогаляком. Брагін і Котов стали коло вікон. Ми зайшли на кухню. Там на столі лежали свіжі гриби. Тоді двері на кухню відкрив Гогалюк і ми зайшли за ним. Там нікого не було і коли ми пильно придивились то не побачили ніяких слідів. Ми зайшли в другу кімната і там також нікого не було. Гогалюк зайшов у третю кімнату і швидко повернув в сторону. І тут прозвучав вистріл у Мозгового, який заходив відразу за Гогалюком. Після вистрілу Мозговий відразу був вбитий. Прозвучав другий вистріл і куля пройшла дуже близько коло мого вуха але нікуди не попала. Брагін, який стояв коло вікна відразу вистрілив в бандина і попав йому в голову. Той відразу був вбитий”.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

26 листопада 1944 року.  Слідчий РВ МВС Кременецького району Тернопільської області, старший лейтенант Орехов допитав Жук Теклю Мартинівну  1910 року народження, українку, жительку села Залісці Почаєвського району Тернопільської області.

“ Я добре знаю Гогалюка. Він дуже добра людина, жив бідно, але багато працював і був роботящим. Він був одруженим, але жінка в нього померла. Вона дуже хворіла. Має сина, який пішов на війну. Сина звіти Андрій. Син женився ще перед тим як померла його мама, в зимку 1937 року на Гані. Я нічого про свого сусіда поганого сказати не можу. Я ніколи не бачила його з зброєю. До нього ніхто не приходив з бандитів. Він не крав і нікого не обманював. Постійно ходив до церкви. Він часто помагав щось людям робити.”

2 грудня 1944 року в місті Кременець відбувся суд і старенького чоловіка, Гогалюка Івана Купріяновича за те що хотів поділитися крумкою хліба з своїм похрестником, засудили на 10 років позбавлення волі. У 1945 році він помер у тюрмі.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ

загрузка...

Comments are closed.