Збараж у 60-ті роки: Щоб не жити у рабстві, а у вільній Україні, молоді хлопці розпочали боротьбу проти комуністичного режиму

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

1964 рік. Місто Збараж Тернопільської області. У цей час окупаційна комуністична влада та районний комітет комуністичної партії навіть на думці на мали,  що серед однієї ночі районний центр буде обвішаний антирадянськими, націоналістичними листівками, написаними від руки. Адже на цей час вже всі бандерівці засуджені і пересаджені або розстріляні. Районне КДБ організувало широку сітку сексотів, вся місцева молодь у комсомолі або в комуністичні партії. Ніяких антирадянських організацій, навіть проявів щось організувати не було виявлено. А тут – націоналістичні листівки до повалення влади. Невже прояви ворожої Америки? Все піднято на ноги. Нічого не виявляється, а листівки продовжують появлятися. Де ті бандерівці, де ті націоналісти, які так хочуть Вільної незалежної України? Що ж було насправді? 

«8 липня 1965 року. Місто Тернопіль.

Слідчий слідчого відділення УКДБ Тернопільської області капітан Дехтяренко розглянувши матеріали про поширення антирадянських листівок у місті Збаражі Тернопільської області

Постановив 

6 липня 1965 року громадянином МАРЦЕНЮК у місті Збараж коло містка на телеграфній опорі була виявлена  та знята прикріплена кнопками антирадянського змісту листівка, яка розпочиналася словами: «Громадяни! Ви як ще не втратили…» і закінчувалася словами: « вище голови громадяни!» Вказана листівка і три металевих кнопки потім були передані у Збаразький районний апарат КДБ.

8 липня 1965 року працівниками Збаразького районного відділу міліції у місті Збаражі на території місцевого ринку було знято з дерева і двох телеграфних опор прикріплені металевими кнопками три листівки антирадянського змісту. Одна з цих листівок   починалася словами: «Громадяни! Вже майже 50 років..» і закінчувалася: «За сокиру беріться люди!»

Друга листівка розпочиналася словами: «Громадяни! Сплюндрована і збезчещена стогне..» і закінчувалася словами: «Будьте громадянами люди!»

Третя листівка розпочиналася словами: «Громадяни! До Вас звертаються..» і закінчувалася такими словами: « Вище голови громадяни!»

Всі вказані листівки з кнопками були передані у Збаразький районний апарат КДБ. Враховуючи, що дія злочинців, що вчинили виготовлюючи та поширюючи листівки антирадянського змісту, вказують на вчинення злочину передбаченого ст.. 62  КК УРСР, що на основі ст… 111КПК УСРС проведення попереднього розслідування по справі цього злочину.» 

Листівка дальша  поширювалися у місті Збаражі до початку місяця вересня 1965 року. Правоохоронні органи та працівники районного відділу КДБ вже падали з ніг і нікого не могли затримати. Зрадницька машина «сексоцтва» також нічого не могла добитися.

Як саме були затримані молоді націоналісти? Аж у літку наступного року. А дізнаємось з офіційних документів, які зберігаються в обласному управлінні СБУ Тернопільської області.

Протокол допиту підозрюваного.

Місто Тернопіль. 2 липня 1966 року.

Слідчий слідчого відділу УКДБ Тернопільської області капітан Дехтяренко Приміщення управління КДБ. Початок допиту 16 год. 45 хвилин. Кінець допиту 19 год. 50 хвилин.

ФРОЛОВ КОНСТЯНТИН ГРИГОРОВИЧ народився 29 травня 1948 року в селі Мельниця Борщівського району Тернопільської області. Українець, громадянин СРСР, не одружений, раніше не судимий, безпартійний, член ВЛКСМ, середня освіта, працює лаборантом в школі інтернаті міста Збараж.

« Я, ФРОЛОВ КОНСТЯНТИН ГРИГОРОВИЧ був особисто ініціатором  виготовлення і розповсюдження у липні – серпні 1964 року в місті Збаражі антирадянських листівок. Причиною поширення антирадянських листівок було те, що я будучи молодим, мав неправильну думку про Радянський Союз та Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Я тоді рахував що Україна повинна бути самостійною державою і не повинна входити в склад Союзу Радянських Республік. Я вже тоді знав, що у роки боротьби з українським націоналізмом в Західній Україні, а саме на Тернопільщині багато бандерівців та їх родичів було вбито або вивезено в Сибір. Ті що залишились проживати, зазнали великих репресій. У мене склалася думка і що тепер їх радянська влада  постійно переслідує. Це і наштовхнуло мене на виготовлення і поширення антирадянських листівок. Ще причиною стало те що у 1963-1964 роках була дуже низька урожайність і людям було тяжко жити.

Але основною причиною стало моє знайомство з жителем міста Збараж Некифоровим Констянтином. При зустрічі з ним у травні 1965 року коло кінотеатру, він розмовляючи зі мною, розказав про свої антирадянські настрої. Він говорив, що кожний грамотний і чесний українець повинен вести боротьбу проти радянської влади. Тоді він казав про те, що радянський Союз довго не протримається і розвалиться і радянська система загине. Це і створило у мене антирадянські настрої і я вже тоді вирішив виготовляти листівки і їх поширювати у місті Збаражі.

Першу листівку я написав сам, але якого числа місяця липня 1965 року не пам’ятаю. Тоді у вечорі в себе в дома, я взяв чистий листок паперу з альбому для малювання і  кісточкою в мокаючи у чорну фарбу написав: «Громадяни!» Текст я написав. У цьому тексті були написані заклики до боротьби проти радянської влади. Загальний зміст листівки я не пам’ятаю . Цього вечора, а саме після одинадцятої години  я пішов по Червоноармійській вулиці Збаража і не доходячи до містка, прикріпив на дерев’яній опорі кнопками листівку. Спочатку я дивився чи за мною ніхто не йде і при відсутності по сторонніх я розмістив антирадянську листівку. Потім пішов до дому.

Через декілька днів я зустрівся з Остапенком Віталієм. Тоді я працював у радіомайстерні. Вже тоді я знав що він розділяє погляди Некифорова Констянтина. А мені треба було помічника по виготовленню антирадянських листівок і їх поширенню і місті Збаражі. Коли я почав з ним говорити про це то він швидко дав мені згоду на співпрацю. Вже у вечорі цього дня я з Остапенком Віталієм прийшли на квартиру до Березовського Романа Яковича, який жив з нами в одному будинку. Але його в дома не було, так як він в цей час був на роботі у місті Тернополі. Тоді ми двоє в його кімнаті почали писати антирадянські листівки і написали чотири. Написавши чорною фарбою, ми вирішили їх розповсюдити і пішли на ринок. Ми були дуже обережні, щоб нас часом хтось не побачив. Йшли темними, не освітленими проходами. Добравшись до ринку ми при вході на територію ринку прикріпили одну листівку кнопками. Другу вчепили серед ринку та телеграфній опорі також кнопками. Третю на телеграфній опорі коло магазину господарські товари. Потім підійшли до дошки об’яв і там посередині на видному місці причепили четверту. Нашу роботу ніхто не замітив. Бо коли прикріплювали листівку, то один з нас завжди спостерігав чи часом  хтось не йде. Після цього ми розійшлися до домам. Через деякий час ми зустрілися випадково з Некифоровим Констянтином, якому і розказали про те, що ми розмістили у місті Збаражі антирадянські листівки. Нікифоров наші дії одобрив і порекомендував нам в нашу групу запросити Фік Богдана, бо він дуже гарно, каліграфічно пише і поможе нам поширювати антирадянські листівки.

Вже на другий день ми зустрілись в центрі міста Збараж з Богданом. Але він був не сам, а з Камінським Любомиром. При Любомирові ми не хотіли нічого говорити і відкликали на декілька хвилин в сторону. При розмові з Богданом, ми почали його агітувати в нашу групу. Розповіли про виготовлення антирадянських листівок. Та як ми не агітували його, Фік згоди нам не дав і сказав нам що займатися цією справою не буде, бо у нас нічого не буде. Коли він відказався від нашої пропозиції то ми почали просити його щоб він нікому не говорив про нашу розмову. Богдан сказав нам щоб ми були спокійні, бо він нікому нічого не скаже. Потім цього дня ми зустрілись  З Некифоровим коло школи в центрі Збаража і пішли з ним на єврейське кладовище, що розміщалося коло автобусної зупинки. Ми розповіли йому про нашу розмову з Богданом. Там на кладовищі ми посідали так щоб нас не було видно і ніхто нас не міг почути. Некифоров нам продиктував тексти для двох листівок. Перший текст розпочинався з слова «Україна» а друга «Гімн України».

На другий день ми з Остапенком пішли з баню, а там було заросле кущами і травою велика площа і сівши почали писати листівки. Листівки писали авторучками, чорнило фіолетового кольору. Папір взяли з учнівського зошита в клітинку. Коли писали, то часто прислухалися чи часом ніхто не йде. Але було тихо і спокійно. Десь дальше малі діти грались. Так ми пробули там коло двох годин і написали вісім листівок. Кожен з нас по чотири. Там ми вирішили що сьогодні у ночі ці написані листівки розвісимо у місті. Домовились у 24 годині ночі зустрітись. Так коли ми зустрілись то пішли знову темними проходами по місту розвішувати антирадянські листівки. Тепер ми вирішили, що листівки будемо клеїти, а не прикріплювати кнопками. Я з дому взяв клей. Спочатку ми підійшли до автобусної зупинки на вулиці Кірова. Листівку добре обмастили клеєм і приліпили до дерев’яної  дошки для об’яв. Другу на опорі коло дитячого садочка. Ще одну на огорожі в напрямку цукрового заводу.. Потім пішли до залізнодорожної станції і там розмістили коло вивіски розкладу поїздів. Потім вернулись до автостанції і розмістили недалеко приміщення міжколгоспбуду. Пішли в напрямку цегельного заводу і там на телеграфній опорі. Після цього вирішили наклеїти на дверях автостанції. Коли ми почали клеїти, то я побачив що нас побачила якась жінка, яка напевне там була за прибиральницю і сторожа. Вона була ще далеко і почала до нас бігти. Ми відразу кинулися бігти. Вона нас бачила що ми стояли коло автобусної зупинки, але не бачила що ми робили. Вона трохи пробігла за нами і відстала. Ми вирішили знову піти на автостанцію та зірвати листівку.»

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ НА ОСНАВІ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ, ЩО ЗБЕРІГАЮТЬСЯ В УПРАВЛІННІ СБУ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ, ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ