За що боролися освітяни Тернопільщини

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

Покази обвинуваченого Слюсарівського Григорія Даниловича. 16 грудня 1944 року.

“Зв’язок з українсько-німецькими націоналістами я розпочав згідно вказівки органів НКДБ, а саме Вишнівецького РВ НКДБ на початку липня 1944 року. До 20 жовтня 1944 року я працював тільки по вказівках, які мені давали місцеві органи НКДБ, і всі відомості отримані мною від учасників місцевого УПА і від осіб зв’язаних з ними, повністю і своєчасно та правдиво передавав у РВ НКДБ. Але починаючи з 20 жовтня 1944 року, я розпочав від органів Вишнівецького НКДБ укривати окремі важливі факти своєї протизаконної діяльності. Так 20 жовтня 1944 року я отримав запрошення від станичного командира села Чайчинці Лановецького району Будніка Ф.Є. прибути до нього на квартиру по дуже важливій справі. Це запрошення мені було передано в усній формі через жителя села Чайчинці, якого я знав, як Слюсар Олександр. В цей же день я разом з Слюсаром Олександром поїхав до будинку, де проживав Буднік Ф. Його ми застали в дома. Він мене запитав, чи достатньо я знаю статут та програму ОУНівської організації. На що я відповів, що добре знаю програму ОУН. Потім Буднік Ф. Запитав, чи я згідний з програмою ОУН. Я відповів, що згідний. Тоді Буднік запитав мене чи раніше я перебував в оунівській організації, на що я відповів, що ні. Тоді він мене запитав, чи не згідний я вступити в ОУН. Моя відповідь була позитивна. Після цього Буднік Ф. сказав мені, що у вечері до нього прибудуть люди районного відділу ОУН і зі мною поговорять про мій вступ в ОУН. До того часу про Вишнівецьку організацію ОУН я нічого не знав. Мені було відомо тільки від Ванькевича, що “Кобець” є районним комендантом Вишнівецького ОУН, а Буднік станичним. У вечірній час цього дня 24 жовтня 1944 року до будинку, де проживав Буднік Ф. прибули такі люди: чоловік віком 30-35 років з автоматом в руках, одягнений в костюм, мав також шкіряну сумку, з ним прибув також чоловік у гарній чорній шинелі, озброєний автоматом та пістолетом і гранатами. З ними було ще двох чоловік озброєні гвинтівками та гранатами. Одягнені в шинелі. Біднік відрекомендував мені їх. Він вказав мені на військового в шинелі і назвав його “Соколем”, а того в костюмі “Кобцем”. А тих двох назвали охоронцями. “Кобець” сказав мені, що бути членом ОУН, це значить всією душею любити свій український народ і ненавидіти всіх ворогів українського народу – москалів та поляків. Всі свої сили потрібно віддати і навіть життям своїм пожертвувати заради здійснення оунівської програми. Мене попередили, що членом ОУН я можу бути лише тоді, коли поклянусь іменем великих предків українського народу, іменем Шевченка, Мазепи, Петлюри, Коновальця, що треба бути до останньої хвилини свого життя ворогом тих, хто воює проти України. Я тоді відповів, що приймаю цю клятву. Після цього Буднік Ф.С. вийшов із кімнати і приніс тризуб вирізаний з дерева. “Кобець” пояснив мені, що тризуб є гербом України. Тому кожен, хто вступає в членство ОУН, повинен зробити присягу на програмі ОУН. Після присяги “Кобець” прочитав “Декларацію”, тоді я став перед тризубом і повторив за ним клятву. Таким чином мене прийняли в члени ОУН. Мене запитали чи я знаю, хто такий “Беркут”. Я знав, що це псевдо надрайонованого інспектора ОУН “Беркут”, який загинув в бою з більшовиками в квітні місяці 1944 року. Я взяв цю кличку. Після цього ми домовилися що будемо постійно зустрічатися. У “Кобця” було два охоронці. Я ще в нього запитав чи можу я знати рядових членів, на що отримав відповідь, що рядові члени других рядових не знають, а провідники знають всіх свої. Мені пояснили що за період нападу більшовиків, багато організацій ОУН розбиті, тут на Вишнівеччині працює велика сітка “сексотів”, які доносять енкаведистам, тому знати всіх членів оунівської організації заборонено. Буднік Ф.С. сказав мені, що псевдо Ванькевича “ – “286”, а раніше мав кличку “Липа”.

В селі Колодно є вчителька Гарус. Її кличка “282”. А псевдо Будніка – “Марко”. Переночувавши в хату Будніка, на другий день я повернувся до Вишнівця. На цей раз я не повідомив в РВ НКДБ про свій вступ в ОУН і не сказав про своє псевдо.

Десь приблизно 28 жовтня 1944 року органими НКДБ Вишнівецького району була виселена вчителька Старого Вишнівця Кукурик Лариса Іванівна. Вона була мені близьким товаришем по шкільній діяльності. Я просив РВ НКДБ, щоб її не виселяли, але це нічого не допомогло. Це мене переконало ще більше, щоб я перейшов у підпілля.

Через декілька днів до мене приїхав Ванькевич і сказав мені прийти в Чайчинці. Я в себе на квартирі залишив записку в якій повідомив, що йду до бандерівців мститись за Кукурик Ларису, взяв з собою гвинтівку і поїхав до Чайчинець. Я тоді думав що більше повертатись до Вишнівця не буду. У селі “Чайчинці я провів зустріч з “Соколом” і там залишив свою гвинтівку. І від нього отримав завдання, взнати про конкретну кількість військових у Вишнівці, їх місце базування, де розташовані квартири офіцерського складу, та озброєння. Коли я повернувся до себе, то взнав що моя записка стала доступною для багатьох людей і тому місцеві органи НКДБ можуть в любий час мене заарештувати. В перші дні листопада до мене мав прибути пропагандист з обласного проводу ОУН. Він мав зі мною поговорити і запропонувати мені пропагандистську роботу в одному із районів Волині.

Для цього 30 жовтня 1944 року я повернувся до Вишнівця не дивлячись на те, що можу бути заарештований Вишнівецьким НКДБ. Одним із завдань було передати також важливі документи людям, які описав мені “Кобець”. У Вишнівці я був затриманий органами НКДБ. Але ще до затримання я документи всі вже передав і в мене нічого підозрілого не було. Мене заарештували, допитали, але нічого не знайшли і відпустили, але сказали щоб з квартири я не виходив, тобто наложили домашній арешт. Просидівши на квартирі два дні, 3 листопада я перебрався в Чайчинці і отримав вказівку прийти на квартиру до Будніка. Ф.С. На цій квартирі я зустрівся з “Кобцем”, який мені сказав, що я призначаюсь обласним проводом ОУН пропагандистом в Лановецький район. 9 листопада я мав разом з “Соколом” та його боївкою, відправитись у Лановецький район. Я також отримав вказівки, щодо своєї пропагандистської роботи. 8 листопада сотня “Сокола” стояла коло села Оришквці за пару кілометрів від Чайчинець. “Кобець” сам розробив мені план, за яким я мав перейти в глибоке підпілля. За цим планом, коли я мав перебувати в Чайчинцях, на хату де я мав ночувати, повинні були напасти бандерівці і вчинити перестрілку. У цій перестрілці мене повинні були всі вважати, що мене вбили бандерівці. А я мав так перейти на нелегальне перебування.
За планом, розробленим “Кобцем”, 9 листопада мав прийти до “Сокола”, але план не здійснився. Бо на сотню “Сокола” напали Вишнівецькі енкаведисти та відігнали з села Оришківці. Я залишився з Ванькевичем на хуторі коло села Чайчинці і на наступний день мене заарештували. Мене через день відправили у Чортківське НКДБ де я зустрів “Богуна” якого заарештували в Почаївському районі, на шляху до Вишнівця. Він розповів мені що раніше не раз зустрічався з “Беркутом” у Вишнівці і добре його знав.”

Допитував старший слідчий відділу НКДБ лейтенант Данілов 16 грудня 1944 року.

22 листопада 1944 року був виданий ордер на арешт Слюсарівського Григорія Даниловича.

“Ордер №117. 22 листопада 1944 року. Лейтенанту Ф. Д. Балюта про проведення арешту і обшуку громадянина Слюсарівського Григорія Даниловича”.

Автобіографія Слюсарівського Григорія Даниловича, яка зберігалася у відділі кадрів Вишнівецького районного відділу освіти у 1944 року.

“Я. Слюсарівський Григорій Данилович, народився 8 лютого 1921 року в селі Глинка. Мій батько, Данило Михайлович в 1904 році був мобілізований до царської армії, служив у флоті на броненосці “Потьомкін”. Приймав участь у повстанні на “Потьомкіну”, потім емігрував до Австрії. У 1917 році повернувся в Росію і брав участь при штурмі царського палацу. Після революції повернувся на Україну. Я поступив до Київського державного університету на філологічний факультет. У 1941 року під час евакуації з Києва переїхав у місто Сухумі до свого дяді Скитського Івана Філімоновича. Через деякий час я перебрався у Майкоп. 13 вересня 1942 року Майкоп захопили німці і я змушений був повернутися на Україну в своє рідне село. Тут я зв’язався з підпільною комуністично-комсомольською групою, яку очолював другий секретар райкому КП(б)У Савченком Семен, а політруком був Юрченко Федір. Ця група працювала на створення партизанського загону. У березні 1943 року вже розпочав діяти партизанський загін, де я і перебував. Нас вже тоді було більше сотні. В партизанах я був начальником розвідки. 15 вересня 1943 року до нас прийшла радянська армія. 17 вересня я пішов в “істребки” у своєму селі Глинка. 25 вересня 1943 року я став працювати вчителем російської мови у середній школі свого села. 20 квітня 1944 року мене направили у Вишнівецький район Тернопільської області. 10 травня мене призначили директором в селі Колодно. 20 червня 1944 року призначили політ-інспектором у Вишнівецькому районному відділі освіти. 21 червня призначили заввідуючим Вишннівецького районного відділу освіти. Автобіографія написана 30 червня 1944 року”.

«Заключение в отношении Слюсаревского Григория Даниловича 1921 года рождения в селе Глинск, Глинского района Сумской области. Заведующий отделом народного образования Вишневецкого района Тернопольской области.

Осужден 12 июля 1945 года по ст. 54-1аУК УССР с применением ст. 2 Указа ПВС УССР от 19 04 44 года к каторжным работам сроком на 20 лет с последующим поражением в правах по ст. 29 п.п.а,б,в,г,е, на 5 лет с конфискации имущества. Признан виновным в том, что на оккупированной территории в 1942 году в Краснодарском крае организовал националистическую группу «Думка». Вступил в ОУН, был членом окружного провода ОУН. Имел кличку «Кондор». После направления на работу в Тернопольскую область, установил связь с ОУН. Воспитывал детей в националистическом духе. Обеспечивал националистов разными документами. Из материалов дел не просматривается, что осужденный принимал участие в насильственных акциях против мирного населения. Решение по делу не изменялось».

Ким насправді був Слюсарівський Григорій Данилович. Читайте в наступному випуску.

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ