Звязкову УПА Ольгу Горошко продали за 25 тисяч рублів

Стаття підготовлена на основі матеріалів архівних кримінальних справ, які зберігаються в Управлінні СБУ Тернопільської області.

“Троянда” розпочала з своєю дитиною проживати з невеликими перервами у Прозальчук Акуліни протягом двох років, з жовтня 1945 року по 1947 рік, оскільки чоловік цієї жінки теж загинув в УПА і вона щиро допомагала повстанцям. У цей час на Волині були постійні облави по навколишніх селах. За будинком постійно слідкували сексоти. І 25 грудня 1946 року в селі Майдан чергова облава. Енкаведисти провели і в будинку Прозальчук Акуліни, як писали оперативні працівники НКВС, було виявлено штаб «Міши». Всі повстанці встигли вирвалися живими, спаливши основну частину оунівських документів. Але не все згоріло, залишилась тільки частина. Серед захоплених паперів енкаведисти знайшли метричну виписку на сина Ігоря. Саму господиню хати теж не затримали і почали активні пошуки підозрювальних. За поданням місцевих агентів було Прозальчук виявлено і тільки 1 лютого 1949 року заарештовано, але в ніч з 1 на 2 лютого не витерпівши знущань та страшних допитів слідчих, Акуліна вчинила в камері самогубство. А “Троянда” з сином Ігорем під час сильних морозів, перебралася на Кременечину а потім У вербський район Рівенської області. Там перебуваючи у знайомих з дитиною проживала аж до середини січня 1948 року у Юрчук Марії. І знову агенти вислідили її і донесли в Кременецький РВ НКВС. Так 17 січня 1948 року вона була затримана в місті Кременці коло аптеки, де хотіла купити ліки для сина. Її відразу почали допитувати, де її чоловік “Міша”. Та вона сама не знала вже більше трьох тижнів де він може бути, бо ніякої звісточки про себе він не давав. Слідчий почав допитуватися все про Юрчак Марію та її чоловіка “Лукаша”. Він також перебував в цей час десь разом з “Мішою”. Але Оля слідчому не правду сказала про перебування свого сина. Вона повідомила що її трирічний син Ігор проживає у чоловікового брата Івана Кондрась, а насправді він був у Федора, іншого брата і в другому селі. Слідчому вона почала казати, що чоловік її покинув і вона вже з ним нічого спільного не має, тому і не знає про нього нічого. Слідчий не повірив, і сказав її щоб вона йшла, знайшла його і переконала, щоб він добровільно здався. Так її відпустили під строгим наглядом. Йдучи ще по Кременцю, вона пару раз оглянулась і побачила, що за нею йдуть два молодих бідно одягнених чоловіки, на відстані один від другого на 50-70 метрів. А в неї було на думці все про синочка. Як його здоров’ячко. Як він скучає за мамою. Чи відвідала його хрещена мама, Катерина Микулич з села Біла Криниця. Чи живий хрещений батько, повстанський командир Семен Котик – “Докс”.

“Я знаходилась на нелегальному становищі і 17 січня мене затримали працівники Кременецького РВ НКВС. У них я перебувала одну добу. Мені під час допиту було запропоновано знайти свого чоловіка і переконати його, щоб він прийшов з повинною. Це мене дуже обрадувало і я відразу погодилась. Основна моя мета була в тому, щоб звільнитись від арешту, а потім знову перейти на нелегальне становище. Я ще на період знала що мій чоловік на таке ніколи не піде і я йому б це ніколи не пропонувала, але треба було шукати любий вихід для звільнення і я ним скористалась.”

Так їй вдалося обманути енкаведистів і вона знову пішла в глибоке підпілля. За цей час вона навела контакт з своїм чоловіком і вони в лютому та березні часто зустрічалися. Але це ставало все трудніше і трудніше. Кільце все звужувалось і звужувалось. 11 квітня 1948 року поручник УПА «Великан» загинув поблизу хутора Загаї Козинського району. Є дві версії, як це сталося. За однією, він рухався з охороною у напрямку родинного села, щоб провідати матір Горпину Кондрась. Кулеметна черга з засідки скосила відважного командира. За іншою версією, оперативна група Кременецького райвідділу МГБ у лісі на стику двох районів виявила криївку і знищила повстанців, які переховувались у ній. Серед вбитих впізнали політичного референта Дубенського надрайонного проводу ОУН, колишнього курінного «Лукаша». Тіла побитих хлопців привезли у Козин до будинку районного відділення МГБ і посадили під стіною. Щоденно приходила на зустріч з мертвим братом сестра Ганна. Мусила вдавати з себе байдужу, хоча душа розривалась від болю та сльози наверталися на очі. Михайло – п’ятий, хто з родини Кондрасів загинув в УПА. Вже лежали у сирій землі його брати Іван, Яків, Василь, Олексій. Через декілька днів мертвого Михайла разом з іншими повстанцями викинули у криницю неподалік Козинського НКВС.

Оля переховувалась до осені 1949 року. Звістку про загибель Михайла принесли хлопці і вона, не стримуючи сліз, побігла до сина. «А я знаю чому ти плачеш, – залепетав хлопчик. – Бо немає татка.» Якось вона вирішила зайти у село Новомиколаївку до знайомих людей, щоб випросити харчів, та тут вже чекали. Як свідчить архівна довідка 15 вересня 1949 року, Ольга Горошко затримана співробітниками Вербського райвідділу МГБ, у той час, як вийшла з хати Ольги Циганюк. До Ольги вона прибула з села Курсики від свекрухи Агрипини Кондрась з метою забрати власне пальто та зустрітися вночі з підрайонним провідником ОУН «Соловієм».

“Я не раз стикалась у своєму житті з людською підлістю. Мене продали за 25 тисяч совєтських рублів. Двох, це зрадники, батько і донька, вони обоє згодом наклали на себе руки. Ці люди так і не скористалися тими грішми. Першою повісилася на горищі Катерина, яка мала прийти на очну ставку зі мною, а потім застрелився з мисливської рушниці її батько. Вони мені часто перед очима. Дуже вже запам’яталася Катерина — надзвичайної вроди була, навіть не уявляєте, яка гарна»

Схопили, зв’язали руки і загорнули в брезент, щоб ніхто не бачив. Вантажівка вирушила до Рівненської в’язниці. Під час допитів немилосердно били, кидали до бетонного мішка-карцеру, а вона все молилася «Отче наш». Від самогубства врятував син, який привидівся їй в напівмаренні, коли вже накидала петлю на шию. Він гірко заплакав і Оля зупинилася. Згодом «Троянду» завезли ще й у Львів, де місцеві емгебісти намагались від неї отримати інформацію про одного з керівників визвольного підпілля Василя Кука-«Леміша». Навіть підсадили у камеру в’язничну агентку, яка підмовила Олю написати записку до «Леміша» про допомогу. Пізніше ця записка фігурувала у її справі, як речовий доказ.

Протокол допиту заарештованої Горошко Ольги Юхимівни від 15 лютого 1950 року. Місто Львів. Допит розпочато о 12.00.

“Грипс для Леміша написаний мною у Львівській тюрмі і мав бути переданий Грабовській Євгенії. Вона дальше мала передати по призначенню. Керівник надрайонового проводу “Гроза” перекрив мені всі канали оунівського зв’язку і не давав мені можливості зв’язатися з ким не будь із вищого оунівського керівництва. А Грабовська повинна була направити грипс тілько по відомим їй каналам зв’язку до “Леміша”. Вона мала двох довірених молодих хлопців з села Сепенівчик Вербського району Рівенської області. Одного із зв’язкових звали Пилип а другого Олександр. Через них і хотіла Грабовська передати мій лист. Але передача так і не відбулася.”

Протокол допиту заарештованої Горошко Ольги Юхимівни від 22 лютого 1950 року. Місто Львів. Допит розпочато о 14.00.

“Я в Львівській тюрмі перебувала у камері №44 разом з Савчин Іванною та Старовецькою Катериною. З Іванною я перебувала разом протягом місяця, а з Катериною з 8 по 20 люте 1950 року. На сьогоднішній день я у камері утримуюсь з Левицькою та Боготюк. Перебуваючи в камері ми розмовляли про свої справи за які і нас затримали енкаведисти. Савчук про себе ніколи нічого не розповідала та вела себе замкнуто. Старовецька про себе багато розповідала. На її дворі був схрон де перебували бандерівці і там мали печатну машинку. Вона їм готувала їжу і носила в криївку. Вони часто заходили до хати. Я запам’ятала такі клички: “Федір”, “Йосип”, “Пилип”. По сусідству через хату перебувала дружина “Федора”. До них часто навідувалась родичка “Йосипа”, “Марія”, яка була старша за Катерину на шість років і приносила часто продукти. Як звати по справжньому “Марію” навіть Катерина не знає, і не знає звідки вона. Казала тільки що з Львова. А Львів велике місто і вулиць багато. У мене і в Катерини був один слідчий. Тому мені вона розказувала багато такого що і слідчому. Вона добре знала, що слідчий і мене про ню буде питати. Тому говорила щоб переконати потім слідчого у її правдивих показах. Вона мені ще розказувала що її перший раз затримали ще у 1948 році, але через тиждень випустили, бо зобов’язалась видати свою сестру Марію. Коли її відпустили, то вона передала своїй сестрі, щоб вона переховувалася в іншому місці. Так Катерина своєї сестри не видала і енкаведисти її не могли затримати”

“На основі маючих документів, обвинувачується Горошко Ольга Юхимівна 1917 року народження у тому що:

з 1940 року під псевдами “Софійка”, “Галя” і “Троянда” була учасницею оунівського підпілля. Як учасник ОУН, у 1941 року як учасник оунівської рейдової бригади разом з німецькими військами прибула на територію УРСР де проводила активну націоналістичну роботу. У 1943 році перейшла на нелегальне положення і спочатку була машиністкою Вишнівецького районного проводу ОУН а потім санітаркою групи ОУН. Крім того на протязі 1944 року доставляла оунівську почту члену центрального проводу ОУН “Лемішу”. Після вигнання німці дальше продовжувала підривну роботу проти радянської влади. До самого дня арешту мала зв’язок з керівним складом ОУН, тобто здійснила злочин, передбачений ст. ст. 54-І “а” і 54 — ІІ УК УРСР. Керуючись ст.204 УПК УРСР справу 7978 Горошко Ольги Юхимівної направити на розгляд в суд з проханням присудити обвинувачену на 25 років позбавлення волі без конфіскації майна, так як такого в обвинуваченої немає.

Обвинувачення складено 12 квітня 1950 року.

Старший о/уповноважений управління МДБ УРСР капітан ПТІЧКІН.

(Продовження буде)

МАТЕРІАЛИ ПІДГОТУВАВ ОЛЕГ КРИВОКУЛЬСЬКИЙ