«Людям потрібні не лише книги, а й місце, де їх вислухають»: як Тернопільська обласна бібліотека стала простором підтримки

Повномасштабна війна докорінно змінила роль бібліотек. Сьогодні це вже не лише місце, де можна взяти книгу, а й простір, де люди знаходять підтримку, спілкування, нові знання та сили жити далі.

У Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці працює простір психосоціальної підтримки «В гармонії з собою», де проводять зустрічі з психологами, творчі майстер-класи, тренінги та терапевтичні заняття. Саме тут народилися дві особливі спільноти. «Промінь надії» об’єднала дружин, матерів і рідних безвісти зниклих та полонених захисників, які підтримують одна одну, разом проходять шлях очікування й вчаться жити з невизначеністю. Інша спільнота — «Світло надії» — створена для жінок, які подолали онкологічне захворювання або переживають його у своїх родинах. Її учасниці власним прикладом допомагають іншим повірити, що навіть після найважчих випробувань можна повернутися до повноцінного життя.

Про те, як війна змінила бібліотеку, чому людям сьогодні потрібні не лише книги, а й можливість бути почутими, та як народжуються простори взаємної підтримки, розповіла «Погляду» завідувачка відділу медичної літератури Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки Оксана Іконяк.

«Люди приходили до бібліотеки навіть тоді, коли вона була зачинена»

— Скільки років ви працюєте в бібліотеці?

— Загалом у бібліотечній справі я вже близько з 17 років. З дитинства мріяла стати бібліотекаркою, але з першого разу не вступила до бібліотечного вишу. Тоді вирішила, що наступного року вступатиму на заочне навчання, а поки потрібно було здобути стаж.

Мене взяли на роботу до обласної медичної бібліотеки. Спочатку працювала на пів ставки бібліотекаря, хоча певний час була оформлена як господарський працівник. Згодом отримала повну ставку.

Паралельно вступила на заочне відділення Харківського державного інституту культури й поєднувала навчання з роботою. Дуже вдячна Богові за цю можливість і вдячна тодішній директорці бібліотеки, яка повірила в мене та взяла на роботу.

До 2021 року працювала в Тернопільській обласній науковій медичній бібліотеці, де була завідувачкою відділу обслуговування. Після реорганізації нашу бібліотеку приєднали до Тернопільської обласної універсальної наукової бібліотеки. З грудня 2021 року працюю тут завідувачкою відділу медичної літератури.

— Як повномасштабна війна змінила ваше бачення професії бібліотекаря?

— На початку повномасштабної війни бібліотека була закрита для відвідувачів. Ми працювали дистанційно: готували матеріали, вводили книги до електронного каталогу, виконували іншу роботу.

Але люди все одно приходили до бібліотеки. Вони стояли під дверима, бо їм бракувало не лише книжок, а й спілкування. Саме тоді ми зрозуміли, що бібліотека має працювати по-іншому.

Колись усе зводилося до того, щоб видати книгу, прийняти її назад, допомогти знайти потрібне видання. Сьогодні бібліотека стала набагато більшим простором.

У нас працюють різноманітні клуби за інтересами, мовні клуби, проходять мистецькі та літературні зустрічі, книжкові виставки, майстер-класи, лекції про здоров’я. Наприклад, відділ медичної літератури реалізує проєкт «Територія здоров’я», де ми проводимо зустрічі з лікарями, говоримо про профілактику захворювань та організовуємо просвітницькі заходи.

Кожен відділ бібліотеки має свої проєкти, клуби та партнерів. Хтось працює з митцями, хтось із краєзнавцями, пасічниками чи письменниками. Кожен створює власний простір для людей.

«Ми хотіли, щоб бібліотека стала безпечним місцем»

— Як виник простір психосоціальної підтримки «В гармонії з собою»?

— Разом із колегою Оксаною Содоморою ми стали учасницями навчальної програми «Бібліотека як простір психосоціальної підтримки», яка реалізовувалася в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». Це був пілотний проєкт, і протягом тижня ми навчалися у Львові.

Після завершення навчання кожна бібліотека мала створити власний простір психосоціальної підтримки та наповнити його різними активностями — тренінгами, майстер-класами, психологічними зустрічами.

Ми хотіли, щоб бібліотека стала безпечним місцем, куди люди приходять не лише за книжками, а й за підтримкою.

У нас є невеликий окремий кабінет, де можна проводити індивідуальні консультації. Ми співпрацюємо з психологами Червоного Хреста, «Карітасу», «Рокади» та інших організацій. Якщо людина через внутрішні бар’єри не готова звернутися до психолога в медичному закладі, вона може зробити це тут, у бібліотеці, у звичному й безпечному середовищі.

Для нас дуже важливо, щоб людина знала: бібліотека — це місце, де її вислухають, підтримають і допоможуть знайти внутрішній ресурс.

— Які майстер-класи, тренінги чи інші заходи найбільше відгукуються вашим відвідувачам?

— Найбільше людям подобаються творчі майстер-класи. Психологічні тренінги теж відвідують, але не всі ще готові до такого формату. Через творчість люди відкриваються значно легше.

Ми розмальовували тубуси для благодійних ярмарків, малювали картини, створювали символічні амулети до Дня безвісти зниклих, плели браслети, розписували пряники й писанки, малювали кавою, валяли з вовни намистини для прикрас, готували натуральні солодощі з фініків. За цей час провели стільки різних зустрічей, що вже всіх і не пригадаю.

«Ми вже стали одне для одного родиною»

— Хто найчастіше приходить на ці зустрічі?

— Найбільше приходять родини безвісти зниклих захисників і родини полеглих Героїв. Саме для них діє спільнота «Промінь надії».

Паралельно працює ще одна спільнота — «Світло надії», яку організовує моя колега Оксана Содомора. Вона об’єднує жінок, які подолали онкологічні захворювання або переживають цей досвід у своїх родинах.

Оксана сама пройшла цей шлях, тому добре знає, наскільки важливо мати поруч людей, які тебе розуміють. Разом із громадською організацією «Амазонки» вони відвідують онкодиспансер і підтримують жінок, які лише розпочинають боротьбу з хворобою. Вони своїм прикладом показують: «Ми впоралися — і ви впораєтеся».

— Як народилася ідея створити спільноту «Промінь надії»?

— Після того, як мій чоловік зник безвісти, я поїхала на ретрит, організований «Карітасом». Саме там зрозуміла, наскільки людям потрібне спілкування.

Кожен, хто переживає таке горе, думає, що він один. А коли бачиш поруч людей із такими самими переживаннями, розумієш: тебе справді можуть зрозуміти тільки ті, хто проходить цей шлях.

Повернувшись із ретриту, я вирішила створити таку спільноту в бібліотеці. Спочатку дуже хвилювалася: чи прийдуть люди, чи буде це комусь потрібно.

6 лютого 2025 року ми провели першу зустріч. Відтоді збираємося щомісяця.

Спочатку запрошували священників, психологів, проводили духовні вечори, майстер-класи. Зараз до нас приходять уже не лише учасниці «Променя надії», а й на всі інші заходи бібліотеки.

Ми дуже згуртувалися. Уже стали одне для одного справжньою родиною.

Я також їжджу до спільнот родин безвісти зниклих при церквах. Ми підтримуємо одна одну, ділимося досвідом, допомагаємо новим жінкам, які тільки пережили страшну звістку.

Три роки тому такої підтримки не було. Кожен залишався сам на сам зі своїм горем. Сьогодні ми можемо сказати іншій людині: «Ми тебе розуміємо. Ми поруч».

Саме це і є найцінніше.

Учасниці спільнот «Промінь надії» та «Світло надії» наголошують: двері бібліотеки відкриті для всіх, хто потребує підтримки, спілкування чи просто безпечного простору, де можна побути серед людей, які зрозуміють без зайвих запитань.

Тут регулярно проводять творчі майстер-класи, психологічні тренінги, зустрічі з фахівцями, духовні бесіди та заходи, що допомагають знайти внутрішню рівновагу, відчути підтримку й повернути віру в себе.

У бібліотеці переконані: інколи людині потрібна не лише книга, а й місце, де її вислухають, зрозуміють і не залишать наодинці зі своїм болем.

Долучитися до спільнот «Промінь надії» та «Світло надії», а також відвідати заходи простору психосоціальної підтримки «В гармонії з собою» можна в Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці за адресою: бульвар Тараса Шевченка, 15, м. Тернопіль.