Освіта для світла і світу. Унікальна програма Анатолія Вихруща

163 округ, м. Тернопіль.

Знову Україна стоїть на порозі історичного вибору шляху розвитку, або деградації. Другий напрям цілком можливий у випадку втрати незалежності, або за умови імітації реформаторської діяльності. Імітація проявлятиметься з допомогою косметичних змін, які не змінюватимуть суті системи. Ми не випадково поставили поруч два сценарії: втрату незалежності та відсутність реформ. Перший з них буде мобілізувати частину нації до боротьби. Другий – викличе черговий рівень зневіри, який обумовить виїзд професійної еліти в інші країни.

        Зрозуміло, що без чіткого визначення мети вся діяльність втрачає сенс. Всі розмови про гармонійну, всебічно розвинуту особистість залишаються радянським міфом, бодай з тої причини, що такої особистості ніхто не бачив Відповідь знаходимо в мудрого народу. Чому використовується це дивовижне слово ” Освіта “. Не будемо говорити про цікаве поєднання з латинським аналогом ” життя “. Якщо в центрі поняття бачимо слово ” світ “, то програма реформ стає очевидною. Від дошкільного закладу до університету третього віку, кожний урок, лекція, залік, екзамен повинні готувати людину до успішного, ефективного життя в світі. Світі де живуть країни, які за даними нобелівського лауреата Р. Фогеля, мають і шанують одну третю висококваліфікованих працівників. Світі де виживають ті країни в яких голодна еліта шукає порятунку в інших державах, а розжиріла на корупції бюрократія ніяк не може задовольнити свій хапальний інстинкт.

Коли наші високопосадовці начебто вивчають досвід США, або захоплюються успіхами середньої школи Фінляндії вони забувають про основне. В основі освітніх реформ знаходиться економічна оцінка праці професіонала. У розвинутих країнах економічно вигідно бути професіоналом, вигідно прикладати максимум зусиль у процесі навчання, вигідно вчитися і вчити. Освітня система в якій учитель одержує заробітну плату в декілька разів меншу як водій маршрутного автобуса ( при всій повазі до цієї роботи ) приречена на імітацію реформ.

У економіці відкритий геніальний закон, який дозволяє дати прогностичну оцінку розвитку країни. Це добре відомий економістам і не відомий чиновникам від освіти ” Ефект довгої хвилі “. Його суть проста. У 1900 році на одного учня в США виділяли 50 руб. 80 коп., у Швейцарії – понад 28 руб., а в Росії спромоглися на 1руб. 20 коп. Саме тут відповідь на одвічне запитання

І. Талькова ” Как ты могла себя отдать на растерзание вандалам, Россия “, саме тут відповідь на успішність путінського зомбування росіян, саме тут перспективи розвитку країн. Хочете бачити Україну за 50 років подивіться на фінансування одного вихованця в дошкільному закладі, одного учня в професійному училищі, одного учня середньої школи, одного студента. І не треба байок про відсоток ВВП. Ми знаємо що на одного студента в США виділяється понад 21 тисячу доларів. Знайдіть цю цифру в Україні. Такі порівняльні таблиці мають друкуватися щорічно і це буде оцінка уряду, оцінка економіки, оцінка перспективи.

На сьогоднішній день Україна бідна і багата. Вона бідна бо не може дочекатися на професіоналів, ефективних менеджерів в управлінні. Україна багата, бо її ніяк не можуть розікрасти політичні та економічні злодії. Україна багата людьми, які продовжують працювати для її блага.

Важливим в освіті є забезпечення стартових умов. У відомих рапортах про інтелектуальний розвиток країни на першому місці завжди стоїть політика щодо родини і дітей. До речі смертність дітей до одного року є найкращою оцінкою рівня медицини. Дванадцять дітей на тисячу помруть бо вони українці, у Польщі – 6, у багатших країнах – 3. Тому медичний супровід мами і дитини, педагогічна культура батьків, харчування дітей це той пріоритет, який має рівень національної безпеки.

У розвинутих країнах відсоток дітей охоплених дошкільними закладами досяг 100%. Багато країн наближається до цього рівня. Польща, поставивши це питання як пріоритет досягла вражаючи результатів. Україна при значно гіршій якості умов мандрує у районі 60%. Це до речі добрий математичний показник ефективності центральної влади і органів місцевого самоврядування.

Місцеві чиновники з допомогою київських колег мають дивовижні коефіцієнти, які дозволяють оплачувати роботу вихователя дошкільного закладу на 0.7, або 0.8 ставки. Інколи менше. Було б добре замкнути автора коефіцієнтів на один день з групою в дитячому садку. Шкода дітей.

Участь  у міжнародних програмах ( PISA та інших ) дозволить побачити об’єктивне місце нашої школи у світі, виокремивши три основні світові пріоритети: читання з розумінням, математична грамотність, природнича підготовка. До речі кожний з цих чинників будується на основі здатності мислити творчо і розуміти практичне призначення інформації.

Найбільшим досягненням вищої школи стало знищення вічного прокляття у вигляді вступних екзаменів. Щоправда вони пробують відродитися. То у вигляді додаткової співбесіди, то у вигляді екзамену для бакалаврів, які хочуть продовжити навчання в магістратурі.

Але насамперед варто було б знищити шкідливий міф про надмірну кількість вищих навчальних закладів. Вибачте за грубість, але багато років повторюємо думку: ” Забагато може бути лише дурнів на квадратний метр “.

Мама, яка має вищу освіту створить інші стартові умови для своїх дітей, навіть якщо не відшукає відразу роботу за фахом. Ринок сам відрегулює і потребу у фахівцях, і в рівні їх кваліфікації. Фірма, яка хоче вижити буде шукати професіоналів.

З нетерпінням наукова громадськість чекає практичної реалізації багатостраждального  закону про вищу школу. Його зміст щоправда має таке ж відношення до європейських традицій, як керівник сусідньої держави до демократії. Європейська вища освіта це 200 годин академічного навантаження для професора, включаючи години на якісні магістерські роботи, які пишуться упродовж двох років. Це рівень зарплати, який значно перевищує середній рівень у країні та дозволяє хоча б придбати належну фахову літературу і робить хабарництво економічно невигідним. Це розумна вимогливість і співпраця на заняттях при належному технічному супроводі. Це вибори керівника закладу кожні три роки і обов’язкова перерва після шести років управління. За таких умов керівник більше дбає про розвиток колективу, дбає про людей. Європейський стандарт це змагання за талановитих студентів і викладачів, справжня міжнародна співпраця, гнучка система оплати за освітні послуги, це врешті – решт студентські гуртожитки, які за рівне перевищують наші квартири. Це дипломи про науковий ступінь, які вручаються після захисту, але водночас це і відповідальність та неминуче покарання за плагіат.

Сучасна вища школа України потребує чітких кроків для модернізації, потребує допомоги, а не примітивного, прихованого скорочення, потребує відвертого діалогу з державними інституціями.

Держава, яка недостатньо фінансує виховання своєї молоді буде фінансувати виправні заклади, а за вищеназваним законом довгої хвилі втратить перспективу на найближчі десятиліття.

Важливим показником розвитку європейських освітніх систем є створення умов для навчання упродовж життя. Саме тому в європейському університеті можна побачити як провідний фахівець читає лекцію для учнів початкової школи, які завітали в гості, а пізніше кращі викладачі проводитимуть заняття для пенсіонерів, які в такий спосіб продовжують собі життя, діляться досвідом, а не чекають смерті забуті та нікому не потрібні.

Університет майбутнього це науковий, методичний центр. Це відкрита система, яка працює для потреб нації.

У програмі вибираємо як пріоритет освіту для світла і світу. Вибираємо тому, що це пріоритет вічний, гідний рівня національної ідеї.

12 вересня 2014 р.

Вихрущ А.В.