Про Драгобрат, побратимство і не тільки

Невеличкий екскурс у пам`ять. В часи, коли Україна, формально, стала незалежною, ідеологія комунізму повільно переходила ліберальненьку демократію. Молодь, котра була національно-активною на початку 90-х, тепер долала бар`єр бальзаківського віку і вже не ламала стереотипи і шаблони, а поступово ліберазізувалась і освоювала або бізнессферу, або єврозаробітки. Народ масово біднів люди втрачали роботу, держава стратегічні підприємства. Та що там казати? Тотальні злидні породжували теперішню олігархічну модель владної вертикалі, а відсутність національної ідеології на державному рівні, надійно закріплювала в суспільстві ідею маргінальності України в системі підмосковського постсовка.
Вища освіта почала масово продукувати недоучок вищого ступеню, медіапростір рябів шароварщиною і нав`язуванням теорії меншовартості. Той же медіапростір продукував кумирів для українців. Звичайно, що російськомовних. Бандити,Смердючки і Кролики.
Це я до чого? В ті ж роки, для когось, як надія і ковток чистого повітря, для когось, як непорозуміння, бо – свідоміти і нєзалєжніки, та ще й радикально налаштовані, а це ж – капецьяксмішно і песецьякстрашно, виник “Тризуб” ім. С. Бандери. Той самий, котрий потім став основою для Правого Сектору.
Хлопці готувались до боротьби. Ще тоді, коли сама фраза про воєнний конфлікт з Росією, звучала, як надумана і абсурдна. Коли засиллям російської попси прикривали засилля російського бізнесу в економіку. Коли діалогами навколо Чорноморського флоту РФ, коси Тузла і Придністров`ям, прикривались заслані козачки-генерали в Генштабі і СБУ, котрі руйнували армію і систему оборони держави Україна. Коли одягти вишиванку вважалось рогульством, а дати по наглій пиці кацапу, котрий принижує твою гідність – страшним злочином. Бо що таке та Україна? А то ж – русский чєлавєк…
Так, сьогодні, тим же хлопцям і закидають : радикалізм, нетерпимість, злочинну діяльність і кримінал. Бо хлопці саме те і робили : били пики за приниження українства, образу гідності і честі, наругу над державними символами і національними героями.
Хлопці вчили історію. Бо лише уроки минулого дають надійний грунт для побудови майбутнього.
Не хочу нікого засуджувати. Але…
Хлопці, ви – двієчники. Бо, таке враження, що історичні сторінки про поділ в часі боротьби, ви пустили на самокрутки. Або потяг до інерції історичних граблів переміг здоровий глузд.
Я не пробую критикувати , бо не маю на це морального права. Я не воюю. Не роблю жодних закидів, бо обидва уламки Правого Сектору мають частину рації в своїх вчинках. Просто… Два уламки однієї рації не здатні відтворити послати єдиний національно-визвольний месидж. Доля уламків, як свідчить сумний досвід поколінь, самі знаєте де. Добре, якщо в екзилі.
Повторюю : двієчники. Усі. І, щонайгірше : в “Тризубі” ви називались побратимами. А побратимство – це не красивий креатив, це – відповідальність.
За два роки війни можна було забезпечити добровольцям і їхнім родинам, хоч якийсь соціальний захист, подбати про вирішення питання зі статусом УБД, організувати психологічну реабілітацію, правову допомогу?
Але, я не про це. Хоча, і про це також.
Те, що сталось на Драгобраті, таке ж каламутне і з провокативним душком, як події в Мукачевому і їхня післяісторія. Підозрюю, що докопатись до істини буде практично неможливо, а для суспільства зліплять якусь легкостравну версію.
Бо, саме Закарпаття – надто специфічний регіон. Сепаратистськи настроєний, русофільний, московськоправославний і вибухонебезпечний. Власники і персонал закладу “Хата магната” – іще ті собі чесні бізнесмени. З донецьким корінням і, судячи з розмов з автентичними місцевими, з відверто неукраїнськими переконаннями. Мовчимо вже про етнічний склад , незаангажовагість, чесність і некорумпованість закарпатських правоохоронців( в народі – йовбаків) .
Отже, за діючою версією : бійці ПС зчинили бійку зі стріляниною. Але кульові поранення, чомусь, лише в самих бійців.Ну, але то ж таке. Слідство розбереться. Та і чого чекати, наприклад, від “Бєса”, чи “Хорвата”? В них же мізки знесені контузіями фронтовими, що ні?
Але, якщо уявити, що могли почути на свою адресу закарпатські бійці ПС в закладі, котрий належить “донецьким” і де працюють і масово відпочивають ті ж донецькі…
Прикро. Бо в Україні ті, хто пішов на її захист за покликом серця, а не був виловлений дільничим йовбаком з військоматівською повісткою, не мають ні статусу, ні забезпечення прав. Єдині два права, котрі їм гарантуються байдужою державою та інертним суспільством – право на суму і тюрму. Для незгідних є ще право на смерть. Але, не героїчну. Так – на кращий випадок, в аварії. Або й з фінальною кримінальною плямою в біографії. Систему підмосковського постсовка ніхто не відмінив і не знищив. І вона вміє красиво захищатись, адже всі ресурси в руках цієї системи.
Прикро. Бо система перемелює, як жорна. Перемелює кращих, гідних, чесних і відданих справі, ідеї і готових на чин. о завдання системи забезпечити життєвий простір для свого паразитування.
З системою можна домовитись. Але така домовленість – той самий підпис кров`ю. На договорі з Дияволом.
” На Диявола – хрест. На ворога – меч!” Таким було гасло “Тризуба” ім. С. Бандери.
Вороги мають схильність до тої ж тенденції, що й роса на сонці, зброя може проіржавіти, або виконати свою місію і стати зброєю Перемоги. Диявол обов`язково відступить перед вірою і молитвою. Але… Отой підпис він збереже. Для історії.
З котрої в українців знову двійка.
Бо побратимство – то не плач над могилами і не передачі в СІЗО.

Дзвінка Торохтушко