Залишив наукову діяльність у Польщі та добровільно став на захист України. Історія Героя Віталія (Історика)

Це інтерв’ю з істориком, який, залишивши наукову діяльність, добровільно став на захист України у складі Збройних сил після початку повномасштабного російського вторгнення. Будучи кандидатом історичних наук і докторантом Варшавського університету, він покинув лекції та наукову працю, щоб виконати свій громадянський і професійний обов’язок. У розмові йдеться про мотивацію, складність викликів, важливість історичного досвіду у війні, а також про погляд на майбутнє України після перемоги.

Його приклад показує, як люди, захоплені ідеями й професією, можуть ставати справжніми героями сучасності, залишаючись відданими своїй справі навіть у найважчі часи.

Коли почалось повномасштабне російське вторгнення в Україну, я був докторантом Варшавського університету, займався написанням докторської дисертації. На вихідні я приїхав до дому і в той час почалася війна. Оскільки я історик по фаху, кандидат історичних наук, пишу докторську по військовій історії пізнього середньовіччя ранньомодерного часу, то у мене виходу іншого не було. Я б себе не поважав якби не пішов захищати свою Батьківщину, адже читаю лекції про Ганібала, про римлян, розповідаю про битву під Канами, а в моїй країні війна і я не долучився до її захисту. Для мене раніше було зрозуміло, що росіяни готуються до повномасштабного нападу. Коли їхні війська увійшли в Україну я зі своїм товаришем Антоном одразу пішли у військкомат і вже 25 лютого, були зачислені військовослужбовцями 85 батальйону бригади сил ТрО. Я не усвідомлював куди я потраплю і де буду взагалі. Все відбувалось миттєво. Але мені пощастило, що я потрапив в підрозділ де мої земляки, тут усі як моноліт, підтримують один одного та поважають.

Як рідні відреагували на ваше рішення піти на війну?

У мене вдома тільки мама і тато. Я неодружений, дітей немає Мама спочатку трохи сварилася, ну як кожна мама переживала, але в принципі всі сприйняли мій вибір і потім було все нормально.

На вашу думку що необхідно для перемоги у цій війні?

Я вважаю, що Україна має всі шанси на перемогу і на досягнення справедливого миру на наших умовах. Проблема в, тому що ми воюємо з державою з величезним людським та фінансовим ресурсом і абсолютно з нетрадиційною для нас та Європи стратегії ведення війни. Ще з 15 століття московія започаткувала можна сказати військову стратегію «парового катка» як пишуть в наукових джерелах. Ви бачите вона може своїми людьми закидати не одну країну світу, вона їх не рахує, не цінує, вважає що це розхідний матеріал. За будь-яку ціну вони хочуть досягти своєї мети, а це відновити імперію.
Збігнєв Бжезінський говорив, що без України Росія ніколи не стане світовою імперією, з Україною вона стає нею автоматично. Тому виходу іншого в нас немає як боротися, програш України у цій війні — це тотальний крах української державності, знищення українського народу, захоплення українських земель. Путін це декларує абсолютно відкрито і не соромиться такої нацистської, агресивної риторики. московська риторика підтверджується діями російської армії на території України, діями російської дипломатії, всією політикою російської держави, тому тільки боротися до перемоги.

Ваш командир розповідав, що знаходите час, щоб прочитати лекції з історії для своїх побратимів ?

О, так я залюбки роблю це. Нещодавно я розповідав нашим розвідникам про битву під Канами, а це 218 рік до нашої ери коли карфагенський полководець Ганібал повністю розгромив 8 консульських армій Риму. За один день було втрачено близько 80 000 людей, це навіть в сучасних масштабах велика катастрофа, а в третьому столітті до нашої ери це взагалі небачена поразка. Що тоді зробили римляни ? Вони призвали до свого війська 17-літніх юнаків, створили понад 30 легіонів через 15 років вони виграли як тоді вважалося в самого геніального полководця своєї епохи. Тому я вважаю коли приходить крайній час то потрібно використовувати для збереження державності усе що є та всіх хто є, бо якщо росіяни переможуть нашу армію на полі бою, наступним для знищення буде мирне населення, а далі ми знаємо, в нас були вже репресії, заслання, тюрми, як це було колись, наприклад 17-му році коли українська революція зазнала невдачі. Буквально через 10 років розпочався голодомор 32-33 року, колосальна кількість втрат. Піднявся повстанський рух на території України знову голодомор 46-47 року, знову колосальна кількість втрат. Це ми не говоримо про політичні репресії, про політичні процеси проти інтелігенції й проти еліт, до речі ми й зараз бачимо коли Росія зайшла в Україну війною вони мали списки інтелігенції, які мали бути розстріляними, учасників АТО які мали бути знищені, тому я вважаю якщо люди не будуть долучатися, не будуть йти в Лави збройних сил України не будуть долучатися до підтримки Збройних Сил України то буде дуже важко. Нам треба брати приклади з історії та з успішних прикладів. Скажімо так для боротьби за виживання боротьби за своє історичне майбутнє. Тому нам потрібно міняти в деяких питаннях свою стратегію. Відомий китайський основоположник військової теорії Сунь-цзи — це китайський воєнний теоретик п’ятого століття, в його праці дуже чітко прослідковується що стратегія завжди б’є тактику, українська армія тактично є бездоганна, вона громить росіян і навіть невеличкими силами зупиняє цю орду. Але нам потрібно удосконалювати власну стратегію, глобальне бачення конфлікту, глобальне бачення ведення війни і нарешті глобальне бачення завершення конфлікту, тобто перемоги. Населенню України потрібно постійно нагадувати, пояснювати в якій ситуації знаходиться країна, говорити про наслідки якщо Україна зазнає невдачі. Вінстон Черчель у 40 році своєму народу сказав: «Я можу запропонувати вам тільки кров, піт і смерть. Але якщо ми будемо йти цим шляхом, то здобудемо перемогу.
Минуло 5 років і антигітлерівська коаліція перемогла Німеччину. Так само і нам треба дивитися реально на речі та розуміти що нас чекає в майбутньому.

Рано чи пізно всі війни завершується, маємо впевненість, що Україна здобуде перемогу та повернеться до мирного життя. Де бачите себе після завершення війни в Україні, чим будете займатися?

Повернуся назад в академію, хочу займатися наукою, викладати історію в університеті, для мене це своєрідна продуховина, цим я живу. Незабаром буде 3 роки відколи я в армії, в мене дуже сильно змінилися погляди на історичні процеси в тому числі на розвиток військової справи. Планую повернутися на своє місце роботи у Кременецьку гуманітарно-педагогічну академію імені Тараса Шевченка на кафедру історії де розповідатиму з власних уст про історію та війну, яку ми пережили.

Інтерв’ю підготував майор Юрій КУЛЬПА, відділення комунікацій