У Тернополі мамі і її дитині з інвалідністю відмовляють у путівці в санаторій

Тернополянці Олені Прохирі та її дитині з інвалідністю другий рік поспіль відмовляють у путівці в санаторій бодай у межах Тернопільської області. Про це жінка написала у соцмережах:

“Не можу більше мовчати! Вже допекло! І хоча розумію, що це не є питання життя і смерті, та все ж цинізм, наглість і пофігізм наших медичних чиновників просто вражає, — пише Олена Прохира. — Мова йде про те, як у нашій державі (зокрема у файному місті Тернопіль) піклуються про дітей, а особливо про дітей з інвалідністю. Сьогодні черговий раз була у поліклініці і черговий раз мене пофутболили і поганяли по колу.

Моя дитина, яка має інвалідність вже 2 роки чекає своєї “першочергової” черги на путівку в санаторій і не десь біля моря (про це без хабаря можна навіть не мріяти), а тут в межах області. А в цьому “крутому” місцевому санаторії незважаючи на наявність путівки “матері та дитини” і всупереч законодавству чомусь ще вимагають додаткову оплату за перебування мами. Батьки особливих діток добре знають про що йдеться і вже згідні на любі умови, але і тут не так все легко і просто. Тож на мої численні звернення з проханням видати моїм дітям (решта моїх дітей теж мають право на першочергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням, як діти з багатодітної сім`ї) належні їм путівки як у дитячій поліклініці так і в управлінні охорони здоров`я просто сміються мені в обличчя, розказуючи про велику чергу і про те, що навіть приблизно не уявляють скільки ще треба чекати. Пропонують скаржитись куди завгодно – їм по барабану. Розповідають, що мої діти вже були в санаторії в 2013, 2014рр… і тд і тп, тобто чи мовляв не забагато їм, чи попки не злипнуться. У той час як їхні (медичних чиновників) діти їздять щороку і в місцеві санаторії і в Одесу І безкоштовно і літом, а не в січні-лютому, як пропонують пільговикам. А ще ці чиновники дозволяють собі тупо ігнорувати мої письмові заяви та розпорядження МОЗу . Тобто відчувають свою повну всемогутність і безкарність. Мені, наприклад, у дитячій поліклініці головний педіатр і по сумісництву голова санаторно-курортної відбіркової комісії Федорова О. О. чітко дала зрозуміти, що ніякої справедливої черги насправді не існує, на право дітей з інвалідністю на першочерговість їм начхати, видають путівки, як хочуть і кому хочуть. На моє питання, скільки дітей у черзі перед моїм сином відповіді мені не дали, посилаючись на лікарську таємницю!!! (Клоьово! Не докопаєшся до правди – бо таємниця!)

Крім того діти з інвалідністю (як і діти з багатодітних сімей) згідно законодавства повинні безкоштовно забезпечуватися ліками. Моїм дітям жодного разу за 10 років не вдалося скористатися цим своїм правом, хоча ми намагалися не раз. Я переконалася, що на практиці це просто не реально. Лікарі переважно дивляться на тебе круглими очима і роблять вигляд, що взагалі не розуміють, що ти від них хочеш. Заступник головного лікаря по поліклінічній роботі Кучма В. Б. заявив, що я сама повинна перевіряти на спеціальному сайті чи є виписані моїм дітям ліки у нац переліку і тоді повторно звертатись до лікаря за рецептом. Якщо буде фінансування, то може і випишуть. Як на мене то це просто якесь знущання над хворими дітьми і їхніми батьками.

Я вже не говорю ще про купу всього, що передбачено законами для людей і зокрема дітей з інвалідністю (і патронажний супровід, і підгузки, і навіть окуляри і ще багато різних послуг і технічних засобів). На практиці цього всього як правило немає. І відповідь одна і стандартна – НЕМА ФІНАНСУВАННЯ! І все! Вся відповідальність знята і коло замкнулося. Ідіть гуляйте разом зі своїми потребами! Усім начхати як та мама з тою дитиною буде давати собі раду!!! Коли я запитала голову ЛКК Шніцар В. М. як мені на практиці отримати окуляри для сина (які до речі вписані в ІПР , 2 рази в рік), вона послала мене вибивати фінансування до Надала. Дякую! Я і так вже з роки до нього на прийом записалася. Досі черга не дійшла.

Тобто закони є, а фінансування нема (до речі з місцевого бюджету). На різну, вибачте, дурню є, а на інвалідів нема. І навіть не збираються закладати в бюджеті! А нашо? Класно придумали!!! І головне не підкопаєшся і практично нічого не добєшся. Нема грошей і крапка!!!

Але найбільше мене у цій ситуації дивує позиція батьків які “з розумінням” ставляться до відсутності фінансування, та інших “відмазок” і навіть не намагаються хоч якось відстояти права свої дітей. “А ну ще не дай Бог подумають, шо я якась скандалістка”. Або ще гірше це коли тупо дають хабарі, щоб “порішати” хоча би і ті самі путівки в санаторій. Невже не ясно, що цим ми ще більше погіршуємо ситуацію, підтримуємо безкарність і вседозволеність чиновників від медицини. Навіщо їм щось міняти, виділяти фінансування, якщо і так всіх все влаштовує. Розраховувати на те, що у мед. чиновників раптом прокинеться совість думаю теж не варто. Як бачимо їм не погано живеться.

Наша сім`я не є вже дуже бідною і ще може дозволити собі якось оздоровити дітей за власні кошти і придбати їм все необхідне. Але суть зовсім не в цьому! Це справа принципу. Ми не клянчимо, не просимо, а вимагаємо те що належиться дітям по праву! Чому я маю дарувати це якимось зажравшимся чиновникам? Чому я маю тихенько мовчати, терпіти хамство, зневагу і спокійно спостерігати як абсолютно безкарно і гонорово ігноруються закони. Досить! Крім нас самих ніхто про нас і про наших дітей не подбає, а особливо в Україні, і особливо в Тернополі!”.

 

Comments are closed.