Старий, це Збараж!

Медобори-Товтри – великий  бар’єрний риф,  нагромадження-на-вервичку пагорбів скамянілих решток мешканців прадавнього моря. Цей горбистий кряж генерує левову частку «маленьких Швейцарій»  Тернопілля туристичного.

 Як і Дністровський каньйон, Медобори-Товтри у південно-східній розгортці: від  Підкаменю на Львівщині (у своїй північній крапці), крізь Тернопілля, довгою зіньківською ковбасою тягнеться наперекоси  Хмельниччини, і навіть є кілька товтр на  чернівецькому березі Дністра (т.зв. «Шишкові пагорби»):

Одна із знаменитих медоборських локацій на мапі Тернопілля – поруч  міста Тернопіль, і ще більше поруч міста Збараж. Якщо ви приїжджаєте до Збаража рейсовим автобусом – найпершіща в переліку пам’ятка буде монументальною – танк. Поруч зімпровізована автостанція. Оскільки саме місто гріє 39-у сходинку в переліку найзаповненіших історичними пам’ятками, замість застрягнути тут назавжди, пройдімося лиш вершічками міста. Під час підйому на замковий пагорб об’єкту №1 – Збаразького замку, найбільше шкодуєш залишати напризволяще костел св. Антонія Падуянського та монастир  бернардинців (XVIII ст). Споруда – найкращий герой другого пляну:

Збаразький замок (1626–1631 рр.) збудований за проектом замку бастіонного типу італійського маестро. Вважався прогресивним для свого часу – на тлі інших  замків та інших маестро. Відомий французький заробітчанин, військовий інженер та картограф Гійом Левассер де Боплан, в текстовому додатку до картографічних матеріалів України середини XVII ст. постійно шпетить традиційну концепцію замкобудування ( Тут і далі укріплення українських замків оцінюються як «поганенькі», «злиденні», бо вони не відповідали тій французькій фортифікаційній доктрині, згідно з якою будував замки в Україні сам Боплан).

На мапі Боплана бачимо «niedobur»

Вікіпедія «експертно» прорікає, що «назва місцевості походить від іллірійського «medubaris», що означає «між долинами», і не має нічого спільного з медоносними рослинами», google translate «niedobur» (на мапі Боплана) перекладає, як «дефіцит»

Попри рекламний трюк про замки Тернопілля (а ля “область” містить 33% від всіх збережених замків України (а саме 34 шт.), диявол зазирає крізь дюрки від сиру – “збережених” варто розуміти як «вцілілих» (актуально для 90 % екземплярів «замків»). На тлі де-факто «поганенького» та «злиденного» стану замків Тернопілля хіба влітку сердельки смажити та з бутафорних гармат дядькам в шароварах стріляти,  Збаразький замок (а ще палац у Вишнівці + десь пробує рипатися замок Бережанський) – якраз тих залишкових 10 %.

Фасад Збаразького замку не вражений монументальністю, але в його  нутрощі нашпіґовано ціла купа дивних речей, яких я не розумію – музейні експонати столів, крісел, креденців, б’юрків; картини, ікони, чудернацько вирізані рами дзеркал; багато експозицій скульптур, вирізьблених з дерева (переважно, на тему національно-визвольних змагань), а ще мініатюри дерев’яних церков, археологічні артефакти –  беріть стільки, скільки зможете проковтнути:

 

За останніх 10 років начинка Збаразького замку повважніла і зараз нагадує шведський стіл – вхід в музей вартує 80 UAH, але на цю суму можна наїстися культурою та мистецтвом років на 10 років вперід.

Найбільше сподобався прийом укладачів музейних експозицій: йдучи по колу з однієї залі, з зосередженими в ній старовинними меблями, заходиш в іншу, завішену давніми іконами. І ось, незвіданий манівець виводить просто в зал, стіни якого прикрашені малюнками в стилі «модернового» мистецтва 1991-2021 рр. На тлі барокових хитропідвивертів (мій) мозок сприймає зал, як стоп-кадр гуманітарної кризи, що “пора валити” (і краще по навігатору) 3 км  до церкви Преображення Господнього (рівно) 1600 року побудови в приЗбаразькому селі Залужжя.

Монументальна споруда храму, ретельно реставрована: ось незащикатурені давні хрести, нашкрябана давньою мовою табличка і головна атракція – сонячний годинник-гномон. Небесні світила, мабуть, за 400 років змістилися, бо його показники не встигають за реальним часом. Поруч церкви кілька пам’ятників, зокрема святому Онуфрію. 

(прочитали цей текст – «дзвіночки» і «вподобайки» ніде класти не треба, але продовжуйте читати

 Коректори міфів: культ святого Онуфрія).

а також “Швейцарський синдром. 100 500 «маленьких Швейцарій»

Маємо  всього 350 метрів від церкви до місця, де в  XIII–XVI ст. стояла Старозбаразька фортеця. Терени села Залужжя десь тут плавно перетікають в СтароЗбаразькі. Замість руїн фортеці – пам’ятна каменюка. Від неї відкривається панорама на долину річки Гнізна, з акцентом на «гору Довбуша». 

Старозбаразький пейзаж компенсує відсутність панорам біля ново-Збаразького замку!: 

На «горі Довбуша» (на протилежному березі Гнізни) є печера (мені стало лячно, тому я туди не влізав). Кажуть, що:

• до неї колись висів шкіряний міст;
• там ховалися від татар селяни і їм ніхто не сказав, що Османська імперія розвалилася в 1922 році;
• в печері живе дракон Barbastella.
• підземний хід веде до Тернополя (можна зекономити 25 грн на маршрутку).

Оптимальна формула витрат на описаний тут маршрут (з ліжечка в Тернополі і назад домів) –  6 годин часу, на все про все 6 км, 150 грн (дорога 50 грн, квиток в музей 80 грн, 20 грн два екз. ведмедика Барні).

Андрій Мельничук