Віктор Ющенко може повернутись з глибокого політичного небуття у велику політику через Тернопільщину або Львівщину

В Україні мало хто повертався з глибокого політичного небуття у велику політику самостійно, без допомоги провладної сили, наприклад, за рахунок посади у виконавчій владі чи фінансування виборчої кампанії.

Переманювання найчастіше відбувалося як подразник для табору, з якого вийшов той чи інший політик, також з метою новомодного використання в якості парламентської “тушки” чи публічної альтернативи певним популярним фігурам, з якими пов’язують роки спільної діяльності.

Сьогодні Ющенко має практично нульовий загальнонаціональний рейтинг, до того ж він не потрібен Банковій навіть в ролі провладної маріонетки.

Під час судового процесу Тимошенко він не раз з’являвся в ефірах центральних телеканалів, коментував, спілкувався з іноземними журналістами. Цілком можливо, що у владних колах розглядали варіант використання Ющенка для стабілізації відносин з ЄС в світлі процесів над представниками опозиції та з врахуванням перспективи швидкого підписання угоди про асоціацію.

Виконуючи функцію своєрідного підтримувача зовнішньополітичної легітимності влади, Ющенко паралельно міг нещадно критикувати Тимошенко у вечірніх ефірах. Однак відколи Юлія Володимирівна за гратами, навіть роль політичного блазня при дворі Януковича йому вже не світить.

Можна, звичайно, розглядати варіант повернення Ющенка як певної софт-версії Тягнибока. Проте навіть в західних областях такий формат вже ніхто всерйоз не сприймає.

Дещо несподіваним виглядало рішення знехтувати політичною пенсією і самостійно вийти з тіні, пройшовши в Раду по одному з мажоритарних округів Терпопільщини…

Але кілька днів тому Ющенко зробив чергову заяву у власному інтерв’ю Weekly.ua, яка перекреслила попередньо анонсовані наміри та вже нікого не здивувала – попросився в неіснуючий опозиційний список.

На думку Віктора Андрійовича, йти по округу – це “слабка позиція”, яка б показала, що він подбав про себе, знайшовши зручний округ, та знехтував партійними інтересами. При цьому він готовий долучитися до спільного опозиційного списку, до якого, на думку третього президента, увійде і “Наша Україна”.

Сьогодні висловлювання про консолідований опозиційний список нагадують голос волаючого в пустелі і це вже навіть не піар, оскільки давно втрачено відповідний політичний сенс.

Ключові фігури обговорюють узгодження опозиційних кандидатур на мажоритарних округах. Монологи про тісніший формат співпраці – це грубий передвиборчий популізм, на який вже мало хто ведеться, навіть серед пересічних виборців.

Сенс такої багатоскладової комбінації полягає у тому, що у Віктора Андрійовича з’являється можливість говорити про те, що його неучасть у парламентських виборах зумовлена проблемами в таборі опозиції, відсутністю консолідованої позиції, яка не дозволила домовилась про єдиний список.

Це свідчить про те, що Ющенко, можливо, не братиме участі в парламентських перегонах взагалі, навіть по списку “Нашої України”.

Адже ходять чутки, що ведеться серйозна дискусія щодо його місця у першій п’ятірці.

Всі пам’ятають відносно свіжий конфлікт Ющенка з Наливайченком щодо обмежень повноважень голови партії на користь політради, який остаточно розколов “Нашу Україну” на новаторський табір, що прагне максимальних змін у партійному менеджменті, та стару партійну еліту, яка боїться втратити колишній вплив та підтримує Ющенка.

Останнім часом посилення авторитету Наливайченка, насамперед збільшення його впливу на ситуацію в регіональних партосередках, призвело до деякої втрати Ющенком контролю в партії та поступового витіснення навіть з лона рідного проекту.

Досі чинне рішення політради “Нашої України”, відповідно до якого особи, що займали високі посади в 2005-2010 роках, не будуть включені в партійний список. Втім останнє, за наявності відповідної внутрішньоорганізаційної підтримки, можна було б і переступити в якості винятку для багаторічного лідера партії.

Однак навіть участь в парламентській кампанії в якості мажоритарника на тихому окрузі зовсім не гарантує Віктору Андрійовичу перемоги. Чи не тому, що сьогодні у всій країні не існує жодного округу, який третій президент міг би впевнено назвати “своїм”?

А поразка на мажоритарних виборах поставила б остаточний хрест на політичній кар’єрі Ющенка. Це своєрідний останній рубіж неповернення. Водночас це шанс, якого вже може не бути.

Тож Віктору Ющенку є резон вчинити сміливо. Піти по мажоритарці десь на Тернопільщині чи Львівщині. Якщо до того дійде, то хоча б в якості самовисуванця, і здивувати усіх здобутим результатом.

Довести, що всі погані слова безпідставні, що люди ще можуть стати за його плечима. Звісно, в тому разі, якщо справді жевріє мрія про повернення.

Василь Кедик, політолог, Івано-Франківськ, УП