“Містифікар” з Тернополя. Такого ви ще не пробували

Стімпанк і пригоди, містика і горор, сарказм та іронія – роман про зовсім навіть не супер але точно героя Хімавая Ронду, за своїм особистим оригінальним рецептом презентував тернополянин Костянтин Борщ. «Містифікар» – такого ви ще не пробували.

Костянтине, розкажи, будь ласка, кілька слів про себе підписникам Тернопільського читального клубу.

Все свідоме життя прожив у Тернополі, закінчив юридичний факультет ТДЕУ, пропрацював 8 років в суді, після чого займався адвокатською діяльністю.  Є інтровертом, тому товариству людей завжди надавав перевагу товариство книг. Читав багато ще з дитинства, з 14-ти років –  переважно фантастику, в основному американських авторів 50-80-х років. Більше того, Бог мене нагородив чи покарав, не знаю, хорошою пам’яттю (сміється), а тому я добре все запам’ятовую. І оця маса засвоєної з книг інформації в якийсь момент набрала критичної маси і вилилась в спробу власної художньої творчості. Раніше ж я писав лише юридичні документи і пости в соцмережах, не більше. Почав з оповідань, для розгону, так би мовити. Написав одне, думаю: кому б показати? Показую перше з них мамі (у нас з нею на рідкість довірливі відносини). Вона мені каже: «Ти де це скачав?», я кажу: «Написав щойно», мама: «Бути не може, дай ще раз прочитаю»))) Почитала, їй сподобалося. Дав почитати друзям, їм також «зайшло». З цього зробив висновок, що здатен на більше.

Ти з тих авторів, кому карантин допоміг написати книгу. Коли він остаточно закінчиться, чи не вплине це на 2 наступні частини? На якій стадії 2-га і 3-тя частини трилогії?

Абсолютно не вплине, адже 2-га і 3-тя частина вже давно перебувають в моїй пам’яті, їх просто потрібно перенести на папір))))

А як з часом? Вистачає?

Я мало сплю. До того ж я – сова. Не спати до 2-3 ночі для мене нормально. Коли писав «Містифікар», прокидався зранку, на годинник навіть не дивився, сідав писати. Відривався лише «на перекусити». В кінці дня думаю: «щось спати захотілось», –  дивлюсь у вікно, а там вже світанок))). Писав багато, іноді навіть до 40 000 знаків на день – що називається «зловив хвилю». В процесі збагнув, що краще всього робота йде, коли в навушниках гримить музика – тоді вдається повністю відірватись від навколишньої дійсності і зануритись в описувані події.

Які умови потрібні тобі для творчості, для писання? Окрім навушників? До речі, яка музика зазвичай в навушниках?

Потрібна внутрішня рівновага. Коли якісь проблеми чи якась «заруба» – важко зосередитися. Адже для написання потрібне повне занурення, коли я подумки вже не в цьому світі, я вже в тому, який сам придумав. Я як кіно дивлюся, тобто, якщо за сюжетом в якомусь генделику відбувається бійка, то я ніби там сиджу в кутку, попиваю пиво і за цим спостерігаю, а потім переношу побачене на папір. Стосовно музики, то це переважно саундтреки до кінофільмів та комп’ютерних ігор. В наші дні – це найкраща музика. Важливо, щоб не було тексту на мові, яку я розумію, бо відволікаюся. «Містифікар» я писав під саундтреки від Mass Effect (Mass Effect — серія науково-фантастичних відеоігор жанру Action RPG від BioWare – Вікіпедія). Має бути свого роду «білий шум» у вигляді музики, тоді мені вдається впадати в своєрідний транс і фактично подумки бачити те,  що я описую.

Для тих, хто ще не в курсі: хто такий містифікар і чи має він відношення до містифікацій?

Саме слово «містифікар» я вигадав сам, дещо видозмінивши слово «містифікатор». До поняття «містифікації» як виду шахрайства слово «містифікар» відношення не має абсолютно. Стосовно того, що ж воно означає, то передусім потрібно розповісти про світ, в якому живуть ці самі «містифікари». Це повністю вигаданий світ, який відмінний від нашого – планета зі своїми континентами і океанами. У цьому світі немає електрики, як фізичного явища, тобто грози без блискавок, а вовняний светрик можна одягнути без іскор. Тож наше 19-те століття – це майже пік тамтешньої техніки: паротяги, пневмопошта, геліографи, револьвери, кулемети, дирижаблі, планери, які працюють на твердопаливних реактивних прискорювачах. І через відсутність електрики можливо ментально проникнути в паралельні світи. Є люди, які володіють специфічним даром, містики, які можуть пробивати свого роду проколи в інші світи, щоб там запозичити субстанцію, яку називають «планарною енергією», за допомогою якої можна змінювати характеристики матеріалів: збагатити нею вугілля для паротягів, після чого їх запас ходу зросте втричі; обробити залізну руду – і отримати високоякісну сталь тощо. Відповідно вся промисловість базується на використанні цієї енергії. Але біда в тому, що чим більше містики її викачують, тим більше невідомих і агресивних жителів інших світів проникає у цей світ через прориви, що стаються час від часу. Здолати їх і виправити ситуацію можуть тільки містифікари, які здатні опиратись ментальним та гіпнотичним атакам прибульців, тому видобуток енергії квотований наявною кількістю містифікарів. Моя книга про одного з них, це такий собі Хімавай Ронда, людина аристократичного походження, надзвичайно неприємного характеру, мерзотник, хам, але при цьому хам рішучий, героїчний і харизматичний. З примхи долі в дитинстві втратив батьків і був направлений в сиротинець для дітей бідняків і повій. Потім його чекала Патріотична Академія, а фактично – військове училище, війна з сусідньою державою, виявлення у нього здібностей містифікара і зачислення у відповідну столичну службу. Роман «Містифікар» – це пригоди з елементами містики, місцями це бойовик, драма, місцями детектив, легкий горор… Книга містить флешбеки та сни, які розкривають особистість головного героя, який під кінець трилогії виявиться не таким простим, як здається спочатку.

У твоїй книзі є багато паралелей з сучасним світом, з нашим світом минулих століть. Ти свідомо їх використав, чи все сталося само собою?

Потрібно врахувати, що в свій час я читав багато історичної літератури, відповідно отримав деякі знання та зробив з них певні висновки, і описана в світі книги «Містифікар» держава і її політика – це уособлення імперії як такої. Це може бути будь-яка з імперій минулих століть в земній історії – Російська, кайзерівська Німеччина, Австро-Угорська, Римська… Люди не змінюються і завжди будують більш-менш ідентичні владні структури, звідси і схожість.

З кого писався Хімавай Ронда? І що означає його ім’я? Загалом назви локацій та імена у твоїй книзі досить закручені) Була саме така задумка зробити щось незвичне до вимови, чи ті назви самі тобі приходять?

Імена і назви мені видав генератор випадкових слів, з яких я вибрав найоригінальніші. Зрештою, не потрібно забувати, що описане в моїй книзі місце – це не Земля, це зовсім інший світ. Там взагалі все повинно звучати не по-нашому, не по-земному. Деякі читачі вже звертали мені увагу, що спершу імена і назви приносять певний дискомфорт у читанні, але після 40-ї сторінки читач, зазвичай, перестає ламати і язик, і мозок))  Сам Хімавай Ронда – це збірний образ десятка людей, яких я знаю чи знав особисто. Вони всі специфічні, всі різні і разом з тим невловимо схожі. Вони різкі та непередбачувані, але їх рішучість і готовність до якогось вольового вчинку вимагає в них певної «безбашеності», що робить їх дещо неприємними в спілкуванні. З ними некомфортно знаходитися в одному приміщенні, але якщо в це приміщення навідається щось зле й агресивне, вони будуть першими, за кого почнуть ховатися інші.

Що порадиш молодим авторам? Як їм пробитися до видавця?

В Біблії написано: «стукайте і відкриють». Якби не склалось з «Пірамідою» (мається на увазі видавництво «Піраміда», де вийшла друком перша частина трилогії «Містифікар», – авт.), я б відправився в тур по видавництвах, тим більше, що їх зараз в Україні відкрилось доволі велика кількість. Можна використати можливості, які дає Інтернет, до прикладу, я наштовхнувся на сайт «Букнет», там можна публікувати свої твори.  Можливо на своїй сторінці у «фейсбуці» пробувати публікувати розділ за розділом, хтось також може зацікавитися. Основне, щоб контент був якісний, і щоб йому була дана позитивна стороння оцінка, тому що я особисто сумнівався в якості своїх творів до останнього. Для себе зрозумів, що вивчитись на письменника неможливо. Аби стати письменником, на мою думку, потрібно три речі: базис прочитаних книг (чим більше, тим краще); потрібно все навколо себе відчувати і запам’ятовувати; жити цікавим життям, деякі епізоди якого потім не захочеться згадувати.

Що для тебе є якісний контент?

З точки зору читача контент оцінюю за одним параметром: цікаво/нецікаво. «Заходить»/«не заходить».  А далі вже йдуть особисті критерії кожного. Наприклад для мене сцени насильства чи нецензурна лексика не є табу, а для когось це може бути неприйнятним.

Ти є людина досить пряма, зазвичай чітко висловлюєшся і не боїшся вживати перчені слова. В книзі вживав міцні вислови?

Ну, залежить, які слова вважати перченими. )) Персонажі «Містифікара» проявляють деяку вульгарність, але відвертим похабством у творчості я не покористовуюсь, мені це не цікаво. Мій головний герой, в принципі, ще дуже стримується у висловлюваннях, оскільки потрапляє в такі ситуації, що матюки мали б літати снопами, але не літають. )) Хоча я в реальному житті на власні очі бачив, як поводять себе інтеліґентні люди в різних гострих ситуаціях – там Подерв’янський в кубі. Але знову ж таки, повертаючись до літератури, там особливо мерзотних слів я не допускаю, їх і так вистачає навколо. І знову ж таки, якщо брати інші книги інших авторів, то якщо в тексті матюкається сам автор – мені це не дуже подобається, але коли це роблять його персонажі, то це природньо: все залежить від окремого конкретного персонажа, так як персонаж – людина, а люди бувають різні, в тому числі з низькою культурою спілкування.

Зараз на твоїй сторінці є багато відгуків і рецензій на твій роман, і майже щодня додаються нові. Переважно це твої друзі. А от чий відгук ти мріяв би отримати? Це може бути і людина з минулого, сучасності чи майбутнього.

Так, я запостив інформацію про вихід книги на своїй сторінці і був просто шокований кількістю відгуків. Виявляється, незважаючи на мою інтровертність, у мене шалена кількість друзів.  Ну а найголовніший відгук я вже отримав – від матері. Якби я написав якусь дурницю, вона б мені обов’язково про це сказала, в цьому у нас конфлікту інтересів немає. Тож цей відгук став поштовхом до наступних моїх кроків. Насправді мене цікавлять не лише позитивні відгуки, я чекаю хейтерів. Адже якщо тебе хейтять, це означає, що тебе читають не лише друзі і знайомі, це означає, що хтось, хто тебе не знає, не з поваги до тебе а з цікавості придбав твою книгу і прочитав її. А негативні відгуки все одно так чи інакше будуть, зрештою, як може якийсь «моралфаг» оцінити мистифікара, який хамить, пиячить, є заядлим курцем, який заходить до ресторану, і якщо там немає місця, він може з-під одного з відвідувачів висмикнути стільця, а потім сказати йому ж лежачому: «Що ти тут валяєшся? Напився – будь людиною, йди провітрись!».

Чому саме стиль стімпанк вікторіанської епохи ти використав у своєму романі?

Це був дуже великий технологічний ривок, ми (люди) фактично від епохи відродження перестрибнули в ту епоху, яку вже знаємо. Купа ентузіастів-вчених у підвалах робили глобальні, неможливі в наш час, відкриття. Взагалі мені імпонує цей антураж, арки, мости, архітектура, все таке масивне, потужне, розраховане на сотні років. Скажімо, якщо зараз взяти тогочасний паротяг, залити у нього воду і засипати вугілля, він поїде. І люди такі ж тоді жили – суворі, потужні, монументальні… справжні.

Чи є у тебе речі в стилі стімпанк?

Так. Масо-габаритний макет револьвера. «Сміт і Вессон», третя модель, американська версія. Він повністю уособлює той час і передає дух тієї епохи: великий, важкий, масивний, з такого можна було вистрілити аж цілих шість разів. Зараз це звучить смішно, а той час це був майже кулемет, плазмаган, бластер. І цих півтора кілограма заліза постійно потрібно з собою носити, його тяжко втримати у витягнутій руці, не те, щоб влучно з нього стріляти. Можна уявити, якою силою і витривалістю мав володіти його власник. Втім, нічого дивного – висока смертність, особливо дитяча, породжувала природній відбір, де виживали лише найсильніші. Дідусь Дарвін потирає руки…

Як ти вважаєш, якість і довговічність тогочасних виробів є наслідком відсутності пластику чи тодішньої культури виробництва?

Думаю, це сукупність усіх факторів. Адже чим простіша механіка, чим примітивніша техніка, тим вона більш ремонтопридатна і живуча. Спробуй зламати молоток))

Ти дуже обізнаний в механіці, техніці, хімії… маєш здібності до того і є в темі. Чому обрав юридичний?

Просто саме тоді я бачив себе юристом. Вже пізніше, попрацювавши в юриспруденції, зрозумів, що з мати справу людьми мені важко. Надто багато чужих агресивних емоцій. Щоб зрозуміти, що юриспруденція не моє духовне призвання, мені знадобилося 10 років, однак я ні про що не жалкую, бо вона дала мені змогу розуміти людей і що ними рухає. А без цього описати людські відносини в художній книжці неможливо.

Де можна придбати твою книгу «Містифікар»?

Замовити наразі  можна на сайті видавця – це львівська «Літературна агенція «Піраміда». Згодом «Містифікар» має зявитись на «Yakaboo» та в книгарні «Є», але остаточне рішення щодо цього приймає видавець.

Коли плануєш презентацію роману?

Попередньо – 22 червня в креативному кластері «На пошті». Слідкуйте за оновленнями сторінки кластеру та моєї сторінки на фейсбуці.

Кому б ти порадив прочитати книгу «Містифікар» обов’язково?

Я б радив всім, окрім тих, хто погано спить уночі, оскільки там є кілька важких моментів в плані хорору та проблеми вибору меншого зла, а також людям, які не терплять насильства, оскільки воно там закономірно присутнє. Не концентроване, звичайно, але присутнє.

А кохання?

Є. Коротка любовна лінія. Під кінець. Я не любитель такого жанру літературної творчості. ))

Про машини тобі легше говорити…

Так. Механізми – вони простіші. Передбачуваніші. (сміється).

Що б ти сказав нашим підписникам?

Що книга завжди краща за фільм (окрім дуже рідкісних винятків).

Розмову провела Анюта Лазорко

Коментарі вимкнені.