Інший погляд на війну

22 червня. В цей день – День скорботи і пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни, нас завжди переслідує безліч інформації про поминальні відправлення на Пагорбах Слави, про вечори пам’яті, про спогади ветеранів, на телеканалах крутиться безліч фільмів на цю тематику. Щось нове віднайти в цьому потоці інформації важко, хіба що спогади ветеранів стали більш відвертими.

Тому сьогодні «Погляд» хоче звернути увагу на ще одних героїв, тих які досі воюють з наслідками тієї війни – на піротехніків Управління МНС України в Тернопільській області. Саме вони залишилися наодинці зі смертоносним спадком війни, що майже кожного дня на протязі вже 70-ти років (а якщо врахувати, що досить часто трапляються боєприпаси часів І-ої Світової війни, то й цілих 100 років набереться) нагадує про себе. Люди цієї професії часто заглядають смерті у вічі, і той, хто обирає її, є людиною мужньою, холоднокровною, яка вміє орієнтуватися в надзвичайно складних ситуаціях і приймає єдине правильне рішення – адже сапер помиляється один раз в житті.

Група піротехнічних робіт створена в листопаді 2004 року у складі аварійно-рятувального загону спеціального призначення УМНС України в Тернопільській області.

З того часу тернопільські піротехніки, а їх у нас 9 чоловік, здійснили 1210 виїздів по території області, в ході яких виявили та знищили 10245 іржавих свідків війни. В ході цих виїздів «пірати», як хлопців називають товариші по службі, вміло застосовували на практиці здобуті навички, а також на цій же практиці вивчали боєприпаси, що вперше попадалися в руки.

Не забувають хлопці і про свою майбутню зміну, тому й змогли, всього лиш за 5 років, створити з тих експонатів, які були безпечними та не несли загрози для життя, власний музей. Ці предмети постійно використовуються на заняттях, особливо стають вони в пригоді для навчання новачків, адже книжка то одне, а ось тримати в руках реальний предмет і всі, потрібні для знешкодження дії, робити практично – зовсім інше. Експонати музею доволі часто використовуються для проведення роз’яснювальної роботи серед школярів. Перебуваючи в музеї ми бачили, як піротехніки дбайливо пильнують за кожною річчю і пам’ятають всі дрібниці, що пов’язані з тою чи іншою знахідкою. Відразу видно – ентузіазму та наснаги їм не бракує, а до своєї роботи відносяться з любов’ю.

Редакція «Погляду» бажає всім піротехнікам, щоб кількість їх виїздів на розмінування дорівнювала кількості повертань додому!

Comments are closed.