Наталка Михно вміє домовлятись із собою та цілим світом (фото)

Відома тернопільська письменниця та громадсько-політична діячка Наталка Михно побувала на свій день народження в особливому місці – в садибі літературного генія з світовим ім”ям.
– Пані Наталю, в одному з інтерв’ю ви якось зізналися, що традиція застільних гулянь під час святкування днів народжень вас не приваблює. В день свого народження ви надаєте перевагу відвідуванню музеїв-садиб відомих письменників. Чому саме такий вибір?
– Коли мені виповнювалося 20 років, моя покійна бабуня побажала мені натхнення до навчання і можливості мандрувати, щоб побачити світ до того часу, коли в моєму житті настане «вік майстра». Я тоді запитала її, що то за такий вік і коли він приходить. «Це коли після навчання і мандрів людина повертається додому і зі здобутим досвідом гармонійно та гідно входить в людське суспільство. А настає він в 40 років», – відповіла бабуся, і я запам’ятала ті слова назавжди. Сьогодні мені 40. І тільки тепер я збагнула усю повноту того повернення «додому», тобто до свого справжнього «я». В цьому віці ти нарешті можеш «домовитися» із самим собою та зі світом, що тебе оточує.
Так от, я дослухалася до бабусиного побажання і в міру можливостей намагалася мандрувати історичними місцями України та пізнавати свою батьківщину через її видатних людей. А відомо ж, що якщо хочеш збагнути людину, то прийди до її дому. Раніше я відвідала зо два десятки музеїв-садиб відомих культурних та громадсько-політичних діячів України. А цього разу вперше поїхала за кордон, в гості до письменника з світовим іменем Льва Толстого. Його родинне гніздо, садиба Ясна Поляна, знаходиться в Росії, у Тульській губернії, за 1184 кілометри від мого дому.
– Ви теж письменниця, і також проживаєте у садибі. Чи є якісь паралелі або цікаві збіги?
– Граф Толстой – непересічна особистість і неординарний письменник, один із моїх улюблених авторів, котрих я відношу до категорії «справжній талант». Тому я поїхала до творця « Війни і миру» за справжністю. Читала всі його твори і щоденники. Пригадую і один із останніх щоденникових записів:«Без своей Ясной Поляны я трудно могу себе представить Россию и мое отношение к ней…». Моє Знесіння не таке велике, як садиба графа Толстого, проте я не менше люблю її , як і свою Україну. Класик світової літератури був батьком чотирнадцяти дітей і добрим господарем. Сьогодні директором його садиби-музею є один із нащадків графського роду Толстих, а тому садиба донині зберігається в такому вигляді, як за життя господаря. Там є конюшня і двадцять коней, пасіка із шістдесятьма вуликами, теплиця і оранжерея, великі яблуневі сади, липовий гай, господарські прибудови. Чудовий дім Толстих збудований у стилі аристократичного класицизму, на його стінах – цілі картини з творів письменника.
А щодо паралелей і цікавих збігів, то ми з чоловіком Володимиром справді їх знайшли. Сміялися, приміром, коли екскурсовод розповідав, що у Толстого не вийшло виростити його найперший яблуневий сад, бо саджанці знищили гризуни. Адже два роки саджанці нашого яблуневого саду також погризли зайці, але родинна мрія про нього живе і таки буде реалізована.
– Що викликало у Ясній Поляні неоднозначні емоції та відчуття?
– Могила Льва Толстого. Переповісти почуття словами не можливо, бо ця «зона тиші» вражає… Просто горбочок землі у вигляді труни, котрий поріс травою, проте дбайливо доглянутий. Ніяких помпезних надгробків і написів… Зона тиші і світлої пам’яті… І будинок… Таке складається враження, що господарі вийшли на прогулянку в парк і зараз повернуться… Ясна Поляна – живий пам’ятник великому письменнику, який писав так, як і жив. В геніальній простоті і гармонії.
– Чи змінилось якось після поїздки сприйняття прочитаних творів Толстого?
– Ні, сприйняття не змінилося, але я нарешті зрозуміла таїну його справжності в житті. А прийдуть довгі зимові вечори – неодмінно почну перечитувати Толстого заново, аби збагнути і таємницю його справжності в творчості.
– А чи відбулись якісь переоцінки в думках про Росію?
– Саме ця подорож утвердила мене в думці про те, що росіяни – це народ, котрий не любить свою землю і не шанує її. Молиться на царя, імператора, вождя, президента, а свою землю засипає сміттям і заливає алкоголем. Я раділа , коли порівнювала Україну та сьогоднішню Росію, бо ставила більше плюсів своїй країні, котра прагне йти цивілізованим шляхом розвитку. Тепер я остаточно переконана, що імперське майбутнє – це не наше майбутнє.

Розмовляла Ірина Процюк-Зелененька, Прес-клуб
На фото – Наталка Михно у Ясній Поляні
Фото з домашнього архіву Наталки Михно