Обличчя Тернополя: Інна Дричик у ТНЕУ вчиться поєднати вишуканість мистецтва із чіткістю та лаконізмом економічних теорій!

Інна Дричик

Інна Дричик: «Доля спрямувала мене у ТНЕУ, щоби я змогла поєднати вишуканість мистецтва із чіткістю та лаконізмом економічних теорій!»

Знайомтеся: тернополянка Інна Дричик – бакалавр факультету економіки та управління за спеціальністю «Менеджмент підприємницької діяльності», закінчила Тернопільcьку загальноосвітню школу I-III ступенів № 19, у житті покеровується гаслом: “Перед тим, як пізнати світ – пізнай самого себе!” 
– Інно, Ви так прекрасно володієте словом… У якій школі навчають вишуканої майстерності декламації? 
– Моя школа декламації почалась з раннього дитинства, коли дідусь організовував Шевченківські вечори у домашній атмосфері. Коли я читала вірші для рідних, – це не тільки приносило усім задоволення, а й призи мені у вигляді зошитів, книг, солодощів… Згодом, у шкільні роки, я також намагалася брати участь в усіх мистецьких заходах. І саме у школі мені вдалося отримати певний досвід. А повністю показати свою любов до слова через декламацію віршів змогла, як не дивно, у Тернопільському національному економічному університеті. Відшліфувати майстерність допоміг Борис Богданович Салабчук у театральній студії “Весна”. Я дуже рада, що у нашому університеті велику увагу приділяють розвитку творчості студентства, зокрема створено цілий відділ, який займається організацією масштабних, патріотичних, ліричних і духовних свят та культурним вихованням молодих людей.
– Ви обрали економічний вищий навчальний заклад… А не було бажання стати філологом чи літературознавцем? 
– Мрій було багато. Спочатку бачила себе журналісткою, потім актрисою, а у випускному класі захопилася економікою. Видно, доля спрямувала мене у ТНЕУ, щоб я змогла поєднати вишуканість мистецтва із чіткістю та лаконізмом економічних теорій.
– Інно, уже з першого курсу Ви берете активну участь і в науковому, і в культурному житті університету… Пам’ятаю Вашу блискучу перемогу в конкурсі “Поетична Шевченкіана”, чудовий виступ у “Лесиних читаннях”, приурочених Лесі Українці… Зрештою, мені видається, що жоден культурно-мистецький захід, на якому довелося побувати за останніх чотири роки, не обходився без талановитої Інни Дричик… А коли ж Ви вчилися?
– Не буду приховувати, що вивчити якийсь новий твір, чи придумати образ до нового виступу для мене було простіше, ніж роздумувати над різноманітними задачками та графіками. Але ця наукова глибина також по- своєму цікава і їй було приділено чотири незабутніх та продуктивних роки. А взагалі, чим більше у людини захоплень, тим більше вона встигає. Відкрию вам секрет – мені вистачає часу ще й на роботу.
– На кого із викладачів хотіли би бути схожими? 
– Я швидше взяла б найкращі риси з викладачів, кожен з яких має свою родзинку. Але тут головне не перестаратися і не загубити себе…
– Що цікавого зберегло Ваше серце із життя групи, курсу, факультету, університету? 
– Було безліч веселих та незабутніх моментів як у моїй улюбленій групі МПД-41, так і в університеті загалом. Але найбільше задоволення я отримувала, коли виступала на такій вже рідній сцені актової зали. Це незабутнє відчуття, коли ти доносиш певний вірш до слухачів і бачиш їхні зацікавлені і схвильовані погляди. Я намагаюсь вкладати часточку своєї душі у те, що роблю. І коли бачу, що кожен почерпнув щось для себе, що ці слова були комусь потрібні, – моє серце невимовно радіє.
– У концертній програмі до Дня Незалежності України Ви так душевно читали мій вірш “Величальна Україні”, що я не стримувала сліз радості від того, що наша багатостраждальна держава має таке прекрасне молоде покоління, відтак має надію на свій розквіт і славу! Як підбираєте репертуар своїх виступів? 
– Дякую за такі відгуки! Люблю декламувати як серйозні вірші, патріотичні, так і ліричні. Такі, які б знайшли відгук у серці кожного. Дуже часто була першою виконавицею віршів моєї мами, за що не раз отримувала дванадцятки у школі та дипломи на конкурсах.
– Нещодавно у Тернопільському обласному літературному об’єднанні організації Національної спілки письменників України Ваша мама Галина Музика-Дричик презентувала магнітоальбом «Молитвою освячені вуста» – духовні вірші та пісні, які майстерно виконали Ви… Будь ласка, розкажіть про те, як творилася книга, як вона шукала дорогу виходу у світ і стежини до сердець читачів?
– Моя мама вже давно пише вірші та пісні, але до недавнього часу вони були відомі лише у вузькому сімейному колі. Настав момент, коли захотілося поділитись своїми думками з людьми. Спочатку планували видати книжку, але так як нам не вдавалося б донести музичні твори до читачів, виникла ідея створення поетично-пісенної композиції. Філософія життя, любов та надія, дорога до Творця, сила молитви, спокуса та вибір життєвого шляху, віра у Боже милосердя – це теми, які наш творчий дует намагався донести через вірші та музику. Спостерігаючи за людьми, які слухають наші духовні твори, бачу, як відбувається очищення та наповнення світлом віри. Бажаю усій студентській родині жити з надією та любов’ю і знайти свою дорогу вдосконалення душі.
– Інно, ще рік Ви будете навчатися в магістратурі факультету економіки та управління, відтак постане питання працевлаштування… Мрієте працювати за обраною спеціальністю, чи, можливо, Вас більше цікавить творчість, сцена, глядацькі симпатії….
– Сподіваюся, що мені вдасться поєднати роботу в сфері економіки з мистецтвом, яке стало частиною моєї душі. Наперед не загадую, але думаю, що доля мені усміхнеться.
– Вас такі теплі стосунки з матір’ю, аж душа радіє…. А якщо доведеться жити із свекрухою, чи зможете так само лагідно ставитися до матері свого чоловіка?
– Моя мама – моя опора. Звичайно, у шкільні роки, коли я думала, що знаю все, що вже доросла і не потребую нічиїх порад, – у нас були непорозуміння, які були викликані здебільшого дитячою самовпевненістю. Але зараз це все в минулому і настав такий період, коли кращого порадника, ніж мамуся, не знайти. Адже матері мають унікальну властивість любити і дбати про своїх дітей, незважаючи ні на відстань, ні на обставини. Я щиро бажаю нашій молоді – за студентськими клопотами – не забувати своїх рідних. А щодо свекрухи, – надіюся, що вона мені стане другою мамою.
– Яким же повинен бути обранець Інни Дричик?
– Власне, у мене вже є обранець… Можу хіба що охарактеризувати ті риси, які мають бути притаманні справжнім хлопцям. Дівчина зверне увагу на доброзичливого, щирого, чесного, розумного та красивого хлопця з хорошим почуттям гумору.
– Яку із родинних традицій постараєтеся передати своїм дітям? 
– Вірю в те, що через багато років моя сім’я так само буде збиратися на Свят Вечір, за великим родинним столом, з дванадцятьма пісними стравами та веселою колядою…
– Улюблене Ваше свято…
– Таки Різдво, яке гріє мою душу навіть попри зимову пору року. Це настільки світле і радісне свято, під час якого хочеться вірити в чудеса і без вагань поринати в зимову казку.
– Найцікавіший вірш, який дуже швидко вчився і заполонив душу і серце… 
– Я помітила, що якщо вірш дуже подобається, то мені не важко закарбувати його в пам’яті. Найбільш значимим для мене є вірш Тараса Шевченка “Розрита могила”.
– Актуальний вислів великих – для Вашого стилю життя…
– ”Віддай людині крихітку себе, за це душа наповнюється світлом”.
– Інно, щойно Ви повернулися з Карпат і привезли з собою оберемок вражень…
– Ви маєте рацію: мені вдалося пірнути в атмосферу кришталево-чистої природи та гуцульських звичаїв. Незабутніх вражень додало сходження на Говерлу, ми навіть були в хмарі в буквальному розумінні. Краєвиди неймовірні! Вкотре переконуюся: наскільки багата і мальовнича наша країна…
– Чи маєте у Тернополі улюблене місце відпочинку?
– Не буду оригінальною, якщо скажу, що люблю гуляти біля озера, але так воно і є! Відпочиваю в наших парках, які допомагають заховатися серед зелені від шуму міста.
– Чи буває Вам сумно в самотині?
– Люди не роботи. Іноді виснажуєшся і від спілкування, і від клопотів, і від людей, що тебе оточують… Хочеться тиші і спокою. Сумно не буває, просто намагаюся відновити свій емоційний та енергетичний запас.
– Інно, уявімо, як відлетіли у вирій десятки літ Вашого життя, що із студентського життя не забудете ніколи? 
– Ніколи не забуду перемогу у регіональному етапі Всеукраїнської конкурсної програми “Кращий студент України”. Коли оголосили результати і я усвідомила, що стала кращим студентом Тернопільського регіону, – довго не могла отямитися… Мене переповнювали надзвичайні емоції.
– У Вас завжди такі вишукані вишиванки… Зізнайтеся, будь ласка, хто справляє Вам чудові сценічні костюми? 
– Виступаю у власних вишиванках, або в бабусиних. Вважаю, що це дівочі обереги і що кожна українка повинна мати таку вишивану красу.
– Ви займаєтеся рукоділлям? 
– Рукоділлям не займаюся. Більше люблю плести мереживо із вишуканих слів багатої та щедрої української мови.
– Про що мрієте?
– Мрію про те, щоб молоді люди мали можливість повноцінно розвиватися, працювати і бути щасливими у власній країні.
– Чудова мрія…Дай, Господи, щоби вона якнайшвидше здійснилася… А тепер, будь ласка, напишіть словесний портрет сучасної молоді.
– Активні, цікаві, комунікабельні, сміливі, романтичні.
– Літо любите за….
– За яскраві барви, можливість мандрувати та запастися позитивом на весь рік.
– Улюблений письменник Інни Дричик… 
– Я захоплююсь творчістю Ліни Костенко. Найбільше запам’яталась книга “Записки українського сАмашедшого”
– Знаю, що Ви також віршуєте… Будь ласка, подаруйте читачам “Університетської думки” щось душевно-сокровенне…
– Я тут була колись…Я знаю…
Ця ніч, повітря, шепіт гаю
Бере в полон без вороття.
Не хочеться вже майбуття,
А лиш заглибитись у тишу,
Де вітер пелюстки колише,
Де зорі світять без упину,
Де чути пісню солов’їну.
Не відпускай мене із казки,
Де світ прекрасний, повний ласки!
– Гарний Ваш поетичний світ… Молодчинка… А що побажаєте юнакам і юнкам, які шукають себе у житті?
– Щиро бажаю ніколи не опускати руки, а з вірою в Бога і в світле майбутнє йти вперед! Нехай ваші вуста завжди будуть освячені молитвою, а розум – чистими помислами.

У прекрасному світі Інни Дричик побувала Марія Баліцька, член Національної спілки журналістів України

Comments are closed.