Обличчя Тернополя: Майю Юркевич назвали не на честь 1 травня, хоча й народилася вона під “Ура!” трудящих

На сайті інтернет-видання «Погляд» триває проект «Обличчя Тернополя». В його рамках, щодня, о 9.00 ранку, наші читачі знайомляться з тими людьми, котрі мешкають у файному місті Тернополі.

Також, в цьому проекті ми відкриватимемо обличчя і тих яскравих та сонячних людей, котрі живуть в межах нашої області. Бажаємо читачам приємного знайомства з життям, мріями та настроями тернополян, і не тільки…

Якщо ви маєте бажання взяти участь в цьому проекті – просто напишіть нам: info@poglyad.te.ua

Обличчя Тернополя 5 лютого – Майя Юркевич

 

Назвали мене Майєю зовсім не тому, що я народилась 1 травня (а російською – 1 мая). Завдячую своїм іменем  татові. Коли ще мама носила мене під серцем, тато хотів доньку Майю, оскільки йому дуже подобалось це ім’я. Що ж, мрія незабаром здійснилась. Хтозна, можливо, у батька була домовленість з небесами))) Сталося це кільканадцять років тому, як любить жартувати моя мама, під вигуки трудящих «Ура»!

Друзі-ровесники полюбляють називати мене бджілкою Майєю, з добревідомого мультфільму нашого дитинства.

Свою професійну реалізацію розпочала з журналістики та викладацької діяльності. Працювала  близько двох років у Тернопільському інституті МАУП. Це була моя перша робота, після закінчення вузу. Досі пригадую свою першу пару, яка була своєрідним іспитом перед студентами, від чого залежав подальший успіх моєї викладацької діяльності. Та зі студентами, які були молодшими від мене на три роки, ми швидко знайшли спільну мову, спілкувались «на рівних», щоправда, з дотриманням дистанції. З декотрими досі спілкуюся. Бували випадки, коли мене неодноразово приймали за студентку (зізнаюсь, було приємно). Загалом, студенти – це дуже цікаві, кмітливі і розумні людиська (у хорошому розумінні), від яких не знаєш, чого очікувати наступного разу))). Досвід викладача для мене – незабутній!

Паралельно з викладацькою діяльністю пробувала себе у ролі журналіста. Так би мовити, «школу молодого бійця» свого часу проходила у редакції «20 хвилин». Згодом працювала й в інших виданнях. Хоча ця професія не легка, але не менш захоплююча . Графік журналіста – шалений, але коли звикаєш, – важко випасти з його метушливого ритму. Наразі у мене «пауза» у журналістиці. Як буде далі, – не хочу загадувати наперед. Час покаже…

У житті беруся за все, що мене «пре», в залежності від натхнення. І кожного дня це може бути різне: від іграшки із використаних лампочок чи сумки зі старих джинсів – до вишивки. Задумів у моїй голові – чимало. Скажімо, хочу створити колекцію вишитих картин із балеринами.

А от три найзаповітніші мрії – це стрибнути з парашутом, здійснити навколосвітню подорож (зокрема, побувати в Австрії, Африці і Антарктиді) і щоб діти в Україні не хворіли.

За що я люблю файне місто Тернопіль? Та хоча б за те, що тут пройшла більша частина мого життя. Особливо обожнюю момент, коли повертаюся з поїздки чи подорожі, а на пероні залізничного вокзалу оголошують зупинку рідного Тернополя. Це моє місто, що пахне по-особливому, а саме – дитинством, каштанами і липою!