Тернопільський журналіст написав книгу, сповнену любові

Зізнаюся одразу: на моїй полиці з написом «Книги для рецензії» є кілька десятків видань, до яких, як кажуть,  руки не доходять. Більшість з них я так і не прорецензую і після року-двох пересуну в загальні фонди. Та коли 7 січня пошта доправила мені посилку з книжкою тернопільського журналіста Миколи Шота «На пагорбі долі», я три дні не випускав її з рук і одразу  написав відгук на неї.

Отож, це перша українська книжка з 2013 роком видання, яка надійшла до Пряшева. Її автор – Микола Шот – український журналіст, з 2004 року – власний кореспондент всеукраїнської газети «Урядовий кур’єр» у Тернопільській області. Основу книжки становлять статті, опубліковані на сторінках цієї газети від 2004 до 2012 року. Їх понад двісті. Майже кожна ілюстрована власними фотографіями автора. Всі газетні матеріали пов’язані з Тернопіллям або людьми, що побували в цьому краї. Статті автор розподілив на шість тематичних розділів.

У першому – описано сучасне відродження традиційних народних звичаїв у селах і містах, які в радянський період влада вважала «пережитками минулого» та їх виконання не рекомендувала, а то й переслідувала. Стосується це переважно Різдва та Великодня, Зелених свят (Святої Трійці) і навіть відзначення празника св. апостола Петра.

Другий розділ присвячено туристичним пам’яткам Тернопільщини. Йдеться, зокрема, про Збаразький та Вишнівецький замки-палаци, природний заповідник «Медобори», Червоногород, гору Лисоню, Дністровський каньйон, Бережанський та Кудринецький замки, замок-корабель у Сидорові, «Чортів камінь» у Бережанах, козацьку могилу в Зборові, скельний монастир у Рукомиші, Марійський духовний центр у Зарваниці, скульптури Пінзеля та багато інших. Ці пам’ятні місця описані так яскраво, з глибоким знанням справи, що так і хочеться одразу відвідати їх.

Щоправда, автор не заплющує очі ні на прояви вандалізму не лише в радянський час, коли ці пам’ятки (зокрема, сакральні) свідомо руйнували, а й у сучасності, коли на їх збереження та утримування немає коштів, а інколи й доброї волі. Туристичною приманкою автор вважає фестивалі та інші мистецькі заходи, з яких одним з найпопулярніших  є «Лемківська ватра» в урочищі «Бичова» неподалік Монастириськ.

У третьому розділі подано статті про славетних людей Тернопілля: Уласа Самчука, Климентину Попович-Боярську, Володимира Гнатюка, Юліуша Словацького, Леся Курбаса, Ольгу Басараб, Осипа Маковея, Івана Горбачевського, Йосифа Сліпого, Івана Марчука, Мирослава Скалу-Старицького  та інших. І тут автор зосередив увагу на мало знаних деталях їх біографії.

Четверту частину пан Микола назвав «Нашого цвіту», де подав нариси про тих, хто волею долі опинився за кордоном, але своїм талантом, добрими справами творить там добре ім’я Україні, лине до неї, як гідний син чи донька. Читач знайде тут, серед іншого, розповіді про скрипаля Василя Попадюка з Торонто (Канада), голову Товариства української культури „Славутич” в Москві, доктора медичних наук Василя Антоніва (уродженця Лемківщини), письменника та журналіста Євгена Кулебу із сербського міста Кула,  голову Союзу українських організацій в Австралії Стефана Романіва, Ярославу Татарнюк з канадського Ванкувера, якій 4 лютого виповниться 90 літ, а все її життя, за твердженням автора книги, «рясне українським духом і милосердям». До цієї плеяди якось потрапив і  я. Мабуть, за праці, присвячені вихідцям з Тернопільщини: Володимирові Гнатюку, Степану Рудницькому, Станіславові та Софії Дністрянським, Яцькові Остапчуку тощо.

П’ятий розділ книги М.Шота має заголовок «Людина та її справа». Тут подано 75 нарисів про людей сучасності: письменників, педагогів, лікарів, художників, артистів, співаків, музикантів, спортсменів, військових, архівістів, реставраторів,  гончарів, ковалів, вишивальниць, кухарів, риболовів, пасічників.

Стільки же статей опубліковано і в останньому розділі «Суспільство». Це – калейдоскоп матеріалів про нинішню Тернопільщину та її людей. Є тут, наприклад, нарис про село Гутисько Бережанського району, яке майже цілковито заселене лемками, депортованими з Польщі у 1945 році. У 50 хатах з 56 нині мешкають лемки. Щоб хоч частково уникнути колгоспних злиднів, значна частина лемків у Гутиську після переселення й надалі займалася традиційним ремеслом – різьбою по дереві. До речі, в Гутиську відбулися перші два фестивалі «Лемківська ватра». Тут, між іншим, народилася нинішній Генеральний консул України в Пряшеві Ольга Бенч.

Книжка Миколи Шота «На пагорбі долі» сповнена великої любові до рідного краю та України. Вона зацікавить не лише тернополян, яким адресована насамперед, а й читачів інших областей, українців, які нині мешкають у різних країнах світу.

Щиро вітаємо її появу.

Микола Мушинка, академік НАН України, професор, доктор філологічних наук. м.Пряшів, Словаччина