Тернополянка Зоряна Биндас ходить на роботу з котом (фото)

 Головний редактор “Ух-радіо”, керівник інтернет-газети “Доба” Зоряна Биндас на роботу бере свого рудого кота Грубодупенка. З ним  часом їздить до батьків у село і ходить до магазину. Каже, що домашній улюбленець  поводиться  адекватно і мудро.  На роботу почала його брати через випадок.  

– Якось  нам треба було знімати рекламний ролик «Доби». Основну сцену запланували в дружній ресторації «Мамонт», один з головних героїв – кіт. Я дуже переживала. Не знала, як туди його відвезти. Хвилювалася, щоб він не напав на когось. Сіли в таксі, кіт почав дертись до водія. Водій кричить: «Нє, кіт, ти не сядеш за руль».  Вже на місці він  почав нервувати, нявкати. Я просила його трохи потерпіти. Кіт знайшов собі якось кулька і попісяв туди. Подивився на мене так, мовляв: «Дякуй, вар’ятка, що я весь ресторан не обісцяв». Всі були шоковані котом, який так зметикував з туалетом і виявився мудрішим за мене.  Потім я була передбачливіша.  Ну а згодом Грубодуп почав їздити зі мною і в місто, і на роботу, і в село до батьків. Переважно беру, коли нема де його лишити. Або як треба відвідати ветеринара і я не встигаю його завезти додому і спішу на ефір.

 – Як він себе поводить, коли ведеш ефіри? Може має якесь улюблене місце? 

– Сидить і спостерігає. Або спить. На щастя – кіт на диво адекватний і мудрий. На радіо живуть папужки. То я переживала, щоб він не пробував їх зловити. Ні. Подивився на пташок і пішов геть.  Найбільше на радіо котові сподобалось крісло офіс-менеджера. Всівся на нього  і зустрічав гостей.

– Як реагує на твоїх колег?

– Байдуже. Правда, не любить натовпу і галасу, шукає якусь тиху місцину. Колеги ж від кота в повному захваті.  На радіо він викликав ледь не переполох: «Дивіться, це ж сам кіт Грубодупенко!».

– Якщо хоче в туалет, як вирішуєш цю проблему?

– Це не проблема. Переважно я пам’ятаю графік його покликів до природи і при можливості виводжу на вулицю. Він дуже не любить котячого туалету і наповнювача. Але якщо нема інших варіантів – йде в пісок.

– Якщо їдеш у відрядження, де залишаєш кота?

– Як є можливість – залишаю з нареченим. Вони добре подружились. То я не хвилююсь ні за кота, ні за коханого. В них там справжня чоловіча тусовка.  Буває, балакаємо троє по скайпу. Якщо їдемо обоє – лишаємо із сусідом.

– Як він поводить себе в транспорті?

– В транспорті кіт спокійний. Інколи, правда, рветься на місце водія. Але переважно дивиться у віконечко, спостерігає за транспортом на вулицях, милується краєвидами. Байдужий до чужих людей, ніби не помічає їх. А от перехожі постійно звертають увагу, роздивляються, пробують погладити.

– А по магазинах чому з котом ходиш? Підказує, що купити?

– Інколи вертаємось звідкись, мені треба зайти в магазин, або зоокрамничку, то заходимо, звісно, разом.

 – Як продавці на те реагують?

– Інколи кіт в сумці і його не бачать. Інколи – на руках, то усміхаються

– Кажуть, що коти лікують людей. Це правда?

– Кажуть, кіт лягає на хворе місце і від того зникає біль. Грубодуп важить зараз 6 кілограмів. Коли лягає на мене, мені дихалку забиває. Задушити би міг, якби хотів.  Не знаю чи кіт лікує, чи я, мабуть, не хворію. Часом, навпаки,  не лікує. Коли хоче їсти кілька разів за ніч, то доводить до істерики

– Чому він для тебе такий дорогий?

– Кіт Грубодупенко зараз мій найкращий друг. То звучить дивно, але ми стільки всього пережили.  Кіт рятував мене, я рятувала кота.  В нас було багато цікавого, про це можна тижнями розказувати. Якось він зник. То був січень, мороз, я хвилювалась, а котяри не було вже два дні. Я шукала, кликала – даремно. Потім пізно ввечері пішла до шпарки в теплотрасі, туди часто лазили коти, щоб загрітись. В мене була старенька Нокіа з ліхтариком. Я зняла куртку, взяла телефон в зуби і полізла в ту шпарку, щоб пошукати кота в теплотрасі. На щастя, влізла в шпару, не застрягла, пролізла в тунель. Не знаю, чим я думала, бо могла ж не вибратись. Але почула приглушений м’явкіт. А потім знайшла Грубодупа. В нього був розірваний м’яз на лапці, вибратись сам він не міг. На щастя, я вилізла і з котом на плечах.

Коли в мене був складний період, бо хлопця, який забороняв колись взяти того кота, трафило геть, кіт був поруч. Навіть перестав ходити на нічні гульки, сидів на руках і вічно муркав. Це як в тому жарті «Чоловік сказав, що або він, або кіт. Тепер шукаю для нього новий дім. Чорнявий, нормально заробляє, багато не їсть, ріст 1.75, важить 70 кг».  Якщо хтось ставить перед вибором – або тварина, або він, треба обирати тварину.

– Як загалом як сам кіт на тебе впливає?

– Хм… ніколи про це не думала. Кіт, як і тварини загалом, це мегакрутий настрій. Звісно, проблеми також є. Грубодуп звик гуляти на вулиці. Кілька років він був безхатьком і зараз він не може всидіти в квартирі, пробує вибити двері.  Тому доводиться його випускати. Кожного разу дуже переживаю, чи з ним все гаразд. Але, загалом вплив, звісно, позитивний. Завжди є з ким поговорити.

 – Чи домашні і рідні не ревнують до кота?

– Ні, ніхто до кота не ревнує. Я надіюсь.

– А тебе до оточуючих кіт не ревнує?

– Кіт не дуже любить гостей. Якщо його гладять, а він проти – може вкусити. Дуже ревнує до інших котів і собак. Я часто знаходжу на вулиці кинутих кошенят. Буває, підкидають мені в під’їзд.  Я ж не можу лишити кошенят чи собачат помирати на вулиці, забираю і шукаю постійну домівку. Кіт ображається і втікає з дому. Доводиться його шукати, перепрошувати.

– У соціальних мережах створила сторінки від імені кота. Чому? Вирішила продемонструвати людям котяче мислення і світосприйняття?

– Я? Створила? Нічого не знаю, кіт веде її сам.  Кіт – це суцільний прикол, гріх таким не ділитись з людьми. В кота досить друзів і підписників. Я жартую, що часом наступає «цей незручний момент, коли пости твого кота лайкають більше, ніж твої». Побільшало в кота прихильників після виходу книжки Кідрука.

– Яких рис характеру бракує людям, які мають коти? Якщо є такі…

– Коти цікаві і складні істоти.  Собаки – прямолінійніші. Тільки в котів таке буває: «відкрий мені двері, я вже забув чому», або «дай мені їсти, ой я перехотів, ой знову захотів». У собак все конкретно, в людей – десь посерединці. А щодо рис…  Якогось здорового котячого пофігізму бракує людям. Мені принаймні точно.

– Що робиш з котом у березні?

– Березень в нього нічим не вдрізняється від квітня, жовтня чи серпня.  Він кожного дня обходить свою територію, відганяє ворогів, пильнує «дівчат». Раз в нього з’явилась подруга, через кілька місяців привів її додому. Вона народила кошенят, всі разом їх бавили.  Кошенята виросли, прилашували їх в нові сім’ї. Киця втекла і більше не поверталась. Ну а в кота, я так розумію, дітей більше не було. Він, думаю, знову привів би їх додому. Правильно би було його каструвати, але зараз ризиковано. Він точно старший 10 років. Кажуть – пізно.

Історія кота Грубодупенка.  Звідки він взявся і коли

Колись його зустріла на смітнику. Він був брудний, худий, трохи в ранах від бліх і кліщів. Видно було, що кіт пережив якийсь удар в мордочку, через що вона нормально не складалась і зуби були надщерблені. Ми йшли тоді з колишнім хлопцем, я зупинилась і сказала: «Подивись, який кіт, давай заберемо». Хлопець сказав щось типу: «Та нашо він тобі, подивись на нього, ще й зуба в нього нема».  Кіт тоді завмер, витріщився на мене і почав голосно м’явкати. Я дуже хотіла його взяти, але хлопець був дуже категоричний і не хотів навіть про це говорити. Потім я кілька разів зустрічала цього кота, запрошувала на трохи додому, виймала кліщів, годувала…

Згодом кіт зник, десь тижнів зо два я його не бачила біля будинку і дуже переживала. Подзвонила тепер вже колишньому десь пізно ввечері, сказала, що кіт пропав, я місця собі не знаходжу, що коли станеться чудо  івін з’явиться знову, то я його залишу без обговорень.  Поклала трубку, втупилась в стіну. Через кілька хвилин в двері постукали. Я тоді здивувалась, ну хто так пізно ввечері ходить. Подивилась у вічко, нікого не було.  Подумала, що здалося. Але в цю мить ще раз постукали. Знову дивлюсь у вічко – на коридорі нікого. Я обережно відкрила двері і в квартиру, голосно м’явкаючи, забіг кіт.  Мого шоку не передати словами. Звісно, я вже нікуди його не відпустила попри всі складнощі, які були згодом.

Виявилось, що кіт агресивний. Першої ж ночі, думала, він загризе мене. Я лягла спати а кіт почав кидатись мені на шию. Думала, що в штани накладу з переляку. Звідки прийшов цей кіт і що було в його житті я дізналась аж через два роки. Тоді і зрозуміла, що кіт таки легко міг мене загризти, я просто недооцінила його.

 Він кілька разів нападав на мене, бували приступи неконтрольованої люті. Якось прийшла в травмпункт з синьою, покусаною і подряпаною рукою. Там мене запитали, що за собака мене так покусав. Здивувалися, що це зробив кіт. Я, правда, розуміла, що така поведінка – наслідок пережитого, тому тримала себе в руках і сприймала кота таким, як він є. Інколи це бувало складно, він нападав на друзів і гостей, які приходили до мене.  З твариною треба було поводитись вкрай обережно. Але з часом все змінювалось.

Якось, коли психіка тварини стабілізувалась, ми з котом повертались з магазину. То вже був вечір. Назустріч нам йшло троє хлопців. Я спочатку подумала, що це якісь гопники.  Коли вони наблизились, один став просто перед нами з котом, глянув на мене, потім на кота. Каже: «То мій кіт». Я заперечила, бо Грубодуп вже кілька років жив у мене. Хлопець наполягав, що це його тварина. А потім розповів, що кілька років тому кота попросили з дому, бо той нападав на домашніх. Власне,  на батька того хлопця Грубодуп напав, пошматував ногу і розірвав вену на нозі. Хлопаку кіт, виходить, ледь не відправив на той світ – чоловік місяць лежав у лікарні.

Втім, я добре розуміла, що люди перші почали бити кота. Сам по собі він би не став таким агресивним. Я бачила його розтрощену мордочку і спостерігала за поведінкою.  Власне,  у мене він вже близько 5 років. За цей час я жодного разу не вдарила кота, звісно, навіть обороняючись.  Вже кілька років він не проявляє до мене жодної агресії. Може лише посваритись. Грубодуп став іншим.

Кіт Грубодупенко – один з головних героїв книжки «Жорстоке небо» Макса Кідрука. Макс – мій товариш, я часто розповідала йому про Грубодупа. Коли Макс приїхав у гості – познайомила з котярою. Не знаю, мабуть, кіт здався йому цікавим, якщо він вирішив зробти його персонажем книжки. Книжка дуже популярна, кіт має прихильників.

Наталка Петрів