З Тернопільщини до серця ЗСУ: як Олександр Вовкотеча став оберегом для наших воїнів
12 жовтня в Україні відзначається День військового капелана, і в цей день особлива увага прикута до Олександра Вовкотечі, уродженця селища Підволочиськ, який 22 вересня 2025 року був призначений на посаду начальника Служби військового капеланства Збройних Сил України, повідомляє підволочиська селищна рада.
Відзначаючи цю важливу подію, варто звернути увагу на особистість Вовкотечі, чия історія служіння Україні є надихаючою.
Шлях до віри і служіння: дитинство та духовне становлення
Олександр Вовкотеча народився у родині військовослужбовця, де з самого дитинства був вихований у християнському дусі. Мама, яка завжди підтримувала і виховувала його, також мала великий вплив на його духовний розвиток. Важливу роль у його становленні відіграв місцевий священник, отець Михайло Валійон, парох парафії Успіння Пресвятої Богородиці у Підволочиську (Заднишівці). У ті часи, коли в школах ще не викладали християнську етику, саме при церкві Олександр почав свій катехизм.
Освіта і кар’єра: від Підволочиська до війни
Олександр закінчив Підволочиську школу №1 (тепер Підволочиський ліцей) із золотою медаллю, був відомий своєю добротою і порядністю. З дитинства він мав глибоку віру та бажання служити — не лише словом, а й ділом.
Із 2014 року Олександр активно долучився до захисту Батьківщини, коли пішов на фронт. Війна стала для нього не лише випробуванням, а й шляхом до глибшого пізнання Бога. Він переконався, що справжня сила воїна — це не тільки у зброї, а й у душі, яка не зламалась.
Служіння в ЗСУ та нове призначення
На сьогодні Олександр Вовкотеча — полковник, начальник Служби військового капеланства Збройних Сил України. За час служби він неодноразово показував свою відданість і мужність, ставши кавалером ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Його служіння є прикладом для інших, адже він не лише допомагає воїнам морально, а й бере на себе важливу духовну роль у Збройних Силах України.
У родині Олександра також є приклади героїзму: брат Сергій і дружина Наталія — учасники бойових дій, що безпосередньо брали участь у захисті України. Наталія, зокрема, воювала під Попасною у 2018 році.
Вірність Батьківщині та духовне коріння
Незважаючи на свою зайнятість, Олександр завжди повертається додому в Заднишівку, де разом із родиною відвідує свою рідну церкву — Успіння Пресвятої Богородиці. Це місце залишається його духовним корінням, що дає йому сили для подальшої роботи на благо України.
Місія військового капелана — це не просто служіння. Це поклик серця, це допомога воїнам у найважчі часи, коли здається, що сил уже не вистачає. Вони є оберегами душ кожного українського воїна, даючи сили вистояти у боротьбі.
