У Тернополі на 88–му році життя померла людина–легенда Галина Константинова

Під її голос вставали і засинали, народжувалися і жили, тішилися і сумували, будували плани дня насущного і майбуття. Саме від Галини Петрівни Константинової (дівоче прізвище Литвиненко) тернополяни упродовж півстоліття дізнавалися про всі головні (допущені і схвалені тодішньою цензурою) новини. Хто хоча раз почув її голос, неодмінно відзначав, наскільки жіночі інтонації вражали величністю і душевністю, тембр заворожував і причаровував з року в рік. Тернополю світло і ревно заздрили навіть Київ та інші обласні центри, що голос цей належав чомусь не їм. В юному віці далекого 1947 року вона — уродженка Охтирки, що на Сумщині — прийшла на тернопільське обласне радіо. З її голосу творилася їсторія: писалися сторінки як радянської, так і молодої незалежної держави, записувалися на магнітні плівки тисячі кілометрів тернистого українського шляху. Так, біля чорної тарілки, в маленькій студійній коробці зі звуконепроникними стінами пройшло все її життя — вродливої жінки, котра малим дитям пройшла пекло Сталінгадської та Курської битв, визволяла Варшаву і шістнадцятирічною залишила свій переможний автограф на берлінському Рейхстазі. Кияни упродовж піввіку постійно виокремлювали Галину Петрівну серед інших українських дикторів, завжди ставили в приклад. Щоразу зі столиці вона привозила в рідний Тернопіль найкращі відгуки про свою роботу, мала чудові характеристики.. Але це не заспокоювало. Перед кожним ефіром страшенно хвилювалася. Так було завжди. Вона ніколи не могла б залишити Тернопіль, зрадити своїх друзів. Після війни активно відроджувала культуру на Тернопіллі. Директор обласної філармонії Петро Петрович Петренко запропонував вести концерти художньої самодіяльності. Худенька, струнка, вродлива вона виходила на сцену. Мікрофонів не було, усе на живо. Згодом стала ведучою концертів маститих корифеїв вітчизняної естради та оперного мистецтва на сценах обласного драмтеатру і міському стадіоні. Хоч сучасний радіоефір заполонений переважно примітивними і випадковими молодими людьми на «ефемках», справній радіослухач справедливо засумував за високопрофесійним голосом в особі геніальної і неповторної Галини Петрівни Константинової. Тисячі закохувалися не лише в неї, але й в її магічний голос.

Михайло Маслій