Віра Фещук без рук з Тернопільщини навчилась робити професійний макіяж та сама виховує двох дітей. Продовження історії
Народжена без рук 35-річна жінка з Тернопільської області, яка навчилася робити ногами все, в тому числі і професійний макіяж, розлучилася з чоловіком і тепер одна виховує двох дітей.
Вперше про незвичайну жінку, яка мешкає в селі Залісці на Тернопільщині, «ФАКТИ» розповіли сім років тому. При зростанні 147 сантиметрів, відсутності рук і каліцтві ніг (одна коротша за іншу на 20 сантиметрів) Віра справляється з важкою сільською роботою спритніше багатьох інших господинь. З дитинства навчилася робити все ногами: варити борщі, обробляти город площею один гектар, годувати худобу, мити підлогу, вишивати (!) картини … Але найдивніше, що Віра самостійно, буквально за натхненням, навчилася грамотно користуватися косметикою і стала місцевим візажистом. Без неї не обходилась жодне сільська весілля, а якщо в школі готувався випускний, то старшокласниці записувалися в чергу.
«Пише Віра ногами красиво, рівно. Інші так і рукою не вміють»
Ніколи не забуду, як в 2010 році вперше зустрілася з Вірою, і вона, інвалід, тут же взяла мене, приїжджих, під свою опіку. «Чекайте на автостанції, – скомандувала Віра по телефону. – Зараз вас підхоплю». Коли до перону підкотила бежева «Таврія», я відразу зрозуміла: біля водія сидить Віра. Не по відсутності рук – це приховувала накинута на плечі курточка. Незвичайну дівчину видавала посмішка – щира, широка, впевнена – і пустотливі вогники в очах. Перше, на що звернула увагу, – макіяж на її обличчі. Акуратно підведені очі, сміливе, але вдале поєднання тіней. Зазвичай сільські мешканки так не фарбуються.
– Знайомтеся: за кермом – чоловік моєї сестри, – відрекомендувала водія Віра. – Машина оформлена на мене, а водити я не можу. Оформити довіреність на зятя теж не можу – такі у нас закони. Тому всюди катаємося разом.
Дізнавшись, що мені потрібно поставити печатку в посвідченні про відрядження, а голови сільради немає на місці, Віра, підстрибуючи на одній нозі, витрусила з кишені свій мобільний телефон і кинулася вирішувати проблему. Притримуючи телефон лівою ногою, правою ступнею (в шкарпетці) моторно натискала кнопки. Включивши режим телефонної конференції, з’ясувала, де знаходиться голова сільради. Потім зробила ще пару дзвінків. Через п’ять хвилин друк вже стояла на документі. Після цього Віра наказала зятю їхати додому: «Мама стіл давно накрила, вже охололо все!»
Пригощаючи мене різносолами, мама Віри Антоніна Степанівна розповіла, як в пологовому будинку акушерки вмовляли її відмовитися від безрукого немовляти. Чому дитина народилася з каліцтвами, ні лікарі, ні батьки не знають досі. «Раз Бог дав, значить, будемо ростити», – відповіла жінка і забрала дитину додому. У Фещук п’ятеро дітей, Віра наймолодша, її опікали всією великою родиною. Але Віра рано почала проявляти незалежний характер.
– Я всіх дітей годувала грудьми до двох років, – розповідає Антоніна Степанівна. – А Віра, тільки їй виповнилося шість місяців, від грудей відмовилася. З п’ятьох дітей вона найактивніша. Коли була маленька, старші діти садили її прямо на обідній стіл і годували – їй подобалося бути на одному рівні з усіма.
У три рочки Віра почала стрибати (на попі!) По всьому будинку. У п’ять років навчилася ходити. Правда, їй було дуже незручно пересуватися, адже ліва нога коротша за праву на 20 сантиметрів. Потім нам підказали, що ліву ногу можна подовжити протезом. Ледве Вірі виповнилося чотирнадцять, ми купили їй цей протез. Вона його по сьогоднішній день носить. В школу донька не ходила: програму одинадцяти класів освоїла на дому з учителями. До слова, пише Віра ногами красиво, рівно. Інші так писати і рукою не вміють.
Ми з чоловіком все життя на фермі пропрацювали: я – дояркою (по триста корівок обходив), чоловік гній відкачував. Старші діти теж на ферму пішли – а куди ще? На фермі яка робота? Від зорі до зорі, додому тільки до ночі приходиш. У старших уже свої діти пішли – дев’ять онуків у нас. На кого їх залишиш? Вирішили, нехай Віра їх стереже. Їй на той час шість років виповнилося. Про всяк випадок ми її з малими дітьми в будинку замикали. Приходимо ввечері, а наша Віра вже і дітей нагодувала, і одяг їх випрала. У хаті чисто, на плиті вечерю гріється. Коли і як вона навчилася все це робити своїми ніжками, я не бачила. Її ніхто не навчав – часу на це просто не було.
Так і на городі. Візьме сапку, затисне держак плечем і щокою, стане на одну ніжку, інший сапку притримує – і давай слідом за мною картоплю підгортати. І цибуля садила, і бур’ян рвала – все робила. Так ви гляньте на наш город – чисто все, доглянуто. Це Вірина робота. Нам з чоловіком давно за шістдесят: сили, чи знаєте, вже не ті. Віра нам перша помічниця. Старші діти давно в свої будинки перебралися.
Поки розмовляли з Антоніною Степанівною, прийшла сусідка: попросила, щоб Віра її нафарбувала. Віра принесла свій чемоданчик з косметикою і почала підфарбовувати дівчину. Найбільше мене вразило, як Віра фарбувала дівчині вії. Кожна жінка знає, що нанести туш рівно, відокремлюючи кожну вію, не завжди виходить. А Віра зробила це однією ногою за якісь дві хвилини!
– Де ти цьому навчилася? Може, в жіночих журналах бачила або в телепрограмах підгледіла?
– Та ви що! Звідки у нас журнали? А телевізор я взагалі не дивлюся. Так, сама вечорами сиділа, пробувала, експериментувала. Навчилася відчувати, які кольори поєднуються, а які ні. Подружки задоволені: говорять, добре вмію фарбувати.
За своїми дітками-немовлятами Віра доглядала без сторонньої допомоги – нікому не довіряла
Так вийшло, що ледь перша публікація про Віру побачила світ, життя нашої героїні почала стрімко змінюватися. Її взяли під опіку косметична компанія «Оріфлейм Україна» і Академія лідерства. Дівчину запросили в Києві, де вона пройшла спеціальне навчання і отримала диплом єдиного в Україні візажиста, що виконує макіяж ногами. Потім відкрила власний невеликий бізнес з продажу косметики. Віра стала частим гостем різних телешоу. Своїм прикладом вона надихає абсолютно здорових людей.
Рівно через рік після нашого знайомства, в жовтні 2011 року, Віра приголомшила новиною: «Я заміж виходжу! Приїжджайте на весілля ». Треба сказати, женихів у дівчини було хоч відбавляй. Чоловіків вона підкорювала легким характером і веселою вдачею. У будь-якій компанії Віра – заводила. Вмить збере сільських дівчат і хлопців на пікнік, організовує день народження.
Однак з численних претендентів на руку і серце Віра вибрала місцевого красеня Петра. При цьому почуття суженого перевіряла п’ять років. Через рік після весілля в молодій сім’ї народилася здорова донька, батьки назвали її Евеліною. А ще через два роки з’явився син Арсеній. За немовлятами Віра доглядала без сторонньої допомоги – нікому не довіряла. Сама підкладала малюків до грудей, міняла їм памперси, купала, одягала, колихала.
Діток – п’ятирічну Евеліну і трирічного Арсенія – Віра називає своїми крилами. І буквально душі в них не чує. Так вже вийшло, що тепер Віра виховує дітей одна. Проблеми в стосунках з чоловіком почалися практично відразу після весілля (Петро любив заглядати в чарку), але Віра вірила, що за допомогою любові та турботи зможе відучити чоловіка від шкідливої звички. Кілька місяців тому терпіння жінки увірвався, подружжя офіційно розлучилося.
– Евеліна і Арсенчик – мої золоті помічники, – каже Віра. – Нещодавно похолодало, я почала грубку топити. Поки розводжу вогонь, діти біжать в сарай і дров у хату наносять. Прибирання робимо разом з донькою. Евеліна швидка, спритна – вся в мене. Пил всюди витирає, вазони сама поливає (Віра дуже любить кімнатні рослини, горщики по всьому будинку стоять. – Авт.). Знаючи, що я люблю випити чашечку кави, дочка питає: «Мама, може, тобі каву зробити?» «Зроби», – прошу. І дочка біжить на кухню, включає електрочайник, насипає в чашку кави і кличе мене. Тому що заливати каву окропом я їй поки не дозволяю.
Евеліна часто запитує: «Мама, а чому у тебе немає ручок?» «У дитинстві я вередувала, і Бозя так покарав», – віджартовуюсь. Щоразу після цих слів Евеліна обіймає мене і каже: «Мамо, ми тебе все одно любимо. Ти найкраща!» Дивлячись на сестру, маленький Арсенчик теж біжить маму обіймати.
Після розлучення колишній чоловік відмовився допомагати Вірі матеріально. А колишніх заробітків на косметиці вже немає. В країні криза, часом у Віриних односельчан немає грошей навіть на найнеобхідніше. Але дівчата і жінки як і раніше бігають у будинок Фещук «на макіяж» – Віра фарбує всіх безкоштовно. «Мені стільки косметики спонсори надарували, що вистачить, напевно, років на сто», – сміється вона.
А на що ж дітей годувати, запитаєте ви. Тепер ростити малюків Вірі допомагають … читачі «ФАКТІВ».
– З публікації в «ФАКТАХ» про мене дізналися тисячі, якщо не сотні тисяч людей, і багато хто став моїми друзями, – розповідає Віра. – Я навіть не знала, що газета така популярна за кордоном. Мені дзвонили дуже багато українців, які живуть в Італії, Канаді, США … Після того як я народила Евеліну, наші емігранти почали активно допомагати мені. Наприклад, Слава Білас і Ольга Смолій з Америки шлють посилки та грошові перекази по сьогоднішній день. Бачила б ти, яку гарну взуття, одяг, іграшки надсилають! А одна заробітчанка з Італії вже 23 посилки передала: солодощі, ляльки, іграшки… Мої діти забезпечені найкращим.
А ще газета полегшила мені життя – в самому прямому сенсі. Почалося з того, що на весілля «ФАКТИ» подарували мені кухонний комбайн, пам’ятаєш? Та ти сама його і привезла! Дуже хороший подарунок, до речі. Чесно кажучи, терти моркву на борщ однією ногою було зовсім незручно … Столичні тележурналісти подарували мені пральну машину. Через два дні після цього зі мною зв’язався продюсер Ірини Білик і передав пристойну суму грошей: «Іра хоче, щоб ви купили те, про що давно мріяли». Я тут же замовила величезний холодильник. Раніше у нас стояв старий, ще радянський холодильник, він гудів так, що спати було практично неможливо. А недавно журналісти зі Львова подарували мені плазмовий телевізор.
Коментарі вимкнені.