Як тернопільська майстриня Ірина Галущак перетворила своє рукоділля у бізнес для всього світу

Ірина Галущак – молода майстриня з Тернополя, яка займається реконструкцією старовинних українських народних прикрас із бісеру та вже має чималий досвід у рукодільній справі. Ми попросили пані Ірину поділитися секретами успіху та розповісти, як їй вдалося перетворити хобі у власну справу.

Хобі переросло в маленький бізнес

– Ірино, чому Ви вирішили займатися виготовленням прикрас, що підштовхнуло Вас до цього? І чому саме бісероплетіння?

– Творчістю і рукоділлям я почала займатися ще з дитинства. Спочатку була дитяча художня школа, потім – центр творчості дітей та юнацтва в Тернополі. Вдома мама і бабця займалися вишиванням, саме бабця навчила мене вишивати. Вже не пригадаю, скільки мені тоді було років, але вишивання захопило мене не так сильно, як бісероплетіння. Мала тоді декілька книжок і з цього все почалося.

Такий вид рукоділля подобається мені тим, що це яскраво, цікаво та швидко. Щоб отримати результат і готовий виріб, не потрібно стільки зусиль та часу, як, наприклад, у вишиванні, коли виріб можна робити декілька місяців. У бісероплетінні це займає кілька днів, інколи й годин.

– Це для Вас більше хобі чи робота?

– Звісно, все починалося як хобі. Мені було страшенно цікаво. Спочатку освоювала різні техніки плетіння. Мама, яка брала участь у виставках вишивки, заодно виставляла і мої роботи, людям вони подобались, декілька продалося. Це ще більше пожвавило мій інтерес до роботи. Тепер це хобі переросло в маленький бізнес.

Найважливіше для мене, щоби сам процес і результат подобався мені. Я роблю це з любов’ю і задоволенням. Люди це відчувають і їм також подобається.

– У якій техніці працюєте? З яких етапів складається виготовлення прикрас, скільки часу йде в середньому на один виріб?

– Технік у бісероплетінні є десятки. Найчастіше я працюю в техніці плетіння сіточкою. Вона є найпоширенішою для виробів в українському стилі. Робота над виробом починається зі складання схеми, розміщення елементів і підбору кольорів. Далі йде безпосередньо процес плетіння. Коли виріб уже готовий, до нього пришиваю застібку або зав’язки. Відповідно до складності візерунку, кількості кольорів та розміру самого виробу, час на виготовлення затрачається різний. В основному це від кількох годин до тижня.

– Вас можна назвати популяризатором надбань української культури. Ви часто відтворюєте українські традиції у власних творах ужиткового мистецтва?

– Першою книжкою, з якою я серйозно почала працювати, була «Українські народні прикраси з бісеру» авторства Олени Федорчук. В ній описано основні техніки плетіння та подано фото прикрас-експонатів із музейних колекцій. Такі українські прикраси тут я побачила вперше. Мене це зацікавило й задало вектор моїй роботі і донині.

– Пам’ятаєте свою першу прикрасу? Якою вона була?

– Першою моєю прикрасою з бісеру був тонесенький браслет із квіточками. На жаль, він не зберігся…

– Існує думка, що хенд-мейд – це більше робота для душі, ніж хороший та постійний заробіток. У чому ж ключ до успіху? Чому в одних виходить зробити з цього бізнес, що приносить постійний дохід, а в інших – ні?

– Я вважаю, що кожна робота повинна бути людині до душі. Інакше в цьому немає сенсу. Не важливо, приносить це постійний заробіток чи ні. Так склалося, і я вважаю, що мені пощастило, що хобі переросло в роботу, а потім – у заробіток. Як і в будь-якій роботі, не обходиться без спілкування з клієнтами, постійного обміну думками з колегами. Все потребує розвитку – як майстерність у технічному плані, так і менеджмент та маркетинг. Я завжди в пошуках нових цікавих матеріалів, візерунків і майданчиків для реалізації готових виробів. Якщо не рухатися вперед, то буде застій. А він нікому не цікавий. Весь світ рухається вперед і потрібно за ним встигати.

«Мої прикраси носять жінки майже у всьому світі»

– Наскільки було важко і страшно починати свою справу? З якими труднощами довелося зіткнутися?

– Починати власну справу було не страшно. Все відбувалося плавно і поступово. Звичайно, не без труднощів. Перша перешкода, з якою зіткнулася, – це відсутність вибору матеріалів та фурнітури. Але з часом усе змінювалось і на допомогу прийшов інтернет з великою кількістю сайтів, які пропонують широкий вибір товарів для рукоділля та творчості. Другою перешкодою було копіювання моїх робіт. Мене це страшенно засмучувало. І тоді я розробила іменний логотип. Вважаю, що це було дуже хорошим рішенням. Фото розлітаються по всій мережі інтернет із логотипом, і це робить мої роботи легкими до впізнання. Тепер же мені приємна велика цікавість майстринь-початківців до моєї творчості. Все ж таки це мистецтво потрібно відроджувати і поширювати.

– Як Ви знайшли перших клієнтів?

– Як майстер народної творчості я брала участь у великій кількості виставок-ярмарків по всій Україні. Саме там знайшла перших клієнтів. Часто люди запитували, де можна побачити мої роботи в мережі інтернет, і для цього я створила блог, який використовую як каталог із роботами. Потім був Facebook та інші соціальні мережі, з них почалися перші замовлення за кордон. Два роки тому я почала продавати на іноземному майданчику для реалізації хенд-мейду Etsy. Все вийшло успішно і це дало мені великий стимул рухатися далі.

– В які країни вирушили Ваші прикраси?

– Мої прикраси носять жінки майже у всьому світі: європейські країни, США, Канада, Гренландія, Австралія, Нова Зеландія та багато інших. Ще для мене незайманими залишаються Африка та Південна Америка (посміхається, – авт.).

– Чи потрапляли до рук VIP-персон Ваші вироби і до кого саме?

– Кожен клієнт для мене – VIP-клієнт. Не роблю ніякого виокремлення. Всі замовники є для мене цінними і до всіх відношуся з особливим підходом та турботою.

«Батьки стали меценатами моєї справи»

– Творчість, як правило, по-особливому впливає на людину. Як вона вплинула на Ваше життя?

– Наразі творчість і робота захопили все моє життя. Це позитивно вплинуло на мій особистісний ріст і значно розширило коло мого спілкування.

– Що є джерелом Вашого натхнення? Можливо, у процесі втілення нових ідей є якісь «стимулятори», що допомагають налаштуватися на творчий лад і втілити в реальність усе, що прийшло в голову?

– Оскільки я працюю в народному стилі, джерелом мого натхнення стає все з цієї області: виставки старовинних українських прикрас із музейних фондів та колекцій, виставки приватних колекцій, фото виробів, які колекціонери виставляють на продаж у мережі інтернет. І, звичайно, хорошим стимулом для росту є успіх колег по творчості, від яких не хочеться відставати.

– Ваші роботи дуже професійні. Чи навчаєте інших людей майстерності, чи ділитесь своїми знаннями і досвідом, проводите майстер-класи?

– Повноцінних майстер-класів я ще не проводила. Поки що не готова до цього, хоча, звичайно, охочі є. Але вважаю, що до цього потрібно підходити професійно і зі всією відповідальністю.

– Ви перебуваєте у творчому середовищі вже багато часу. Щось змінилося за останні роки: самі люди, їхнє ставлення, можливості?

– Багато чого змінилося. Поменшало безкоштовних виставок, зросла ціна на платні виставки, змінилися покупці, їхні очікування до ціни та якості роботи. Та є багато позитивних моментів: з’явилося більше людей, які повірили, що хенд-мейдом можна заробити, велика кількість безкоштовних майстер-класів на YouTube, де можна освоїти будь-яку техніку, стають доступними майданчики для продажу за кордоном.

– Які цікаві пропозиції Ви останнім часом отримували?

– Запрошували взяти участь у виставках в Україні та за кордоном. Саме таким чином я і ще декілька моїх колег-рукодільниць відвідали фестиваль «Балтійські зорі» та кілька європейських країн у 2016 році. Приймаю пропозиції на участь у благодійних аукціонах, але дуже ретельно досліджую та фільтрую цю інформацію.

– Чи беруть участь рідні та близькі у процесі Вашої творчості?

– Коли я тільки починала свій творчий шлях, саме батьки стали меценатами моєї справи (посміхається, – авт.). За що їм велике спасибі. Тепер це, звичайно, моральна підтримка та конструктивна критика.

– На завершення – кілька слів про плани на майбутнє.

– Зараз я працюю над продажем своїх прикрас на Ebay. Маю ще мільйон цікавих планів та ідей, але це поки що секрет…

Вікторія Ушакова

Джерело: Тижневик “Номер один”