Андрій Крисоватий: «Закривати Чортківський інститут не будемо!»

Якщо у нинішніх дуже непростих реаліях колись потужні підприємства ледве дають собі раду, то що вже говорити про бюджетні заклади освіти та культури… Скажімо, якщо ще п’ять років тому такий величезний холдинг як Тернопільський національний економічний університет налічував 30 тисяч студентів, то тепер тут навчається 13,5 тисячі студентів. «Кількість студентів зменшилася у два з половиною раза, тому, однозначно, хочемо цього чи не хочемо, якщо не робити таких непопулярних кроків, то вже у листопаді нас накриє хвиля кризи», — зізнається ректор ТНЕУ Андій Крисоватий.
— Непопулярні кроки полягають у тому, що коли контингент студентів зменшується, повинен зменшуватися і професорсько-викладацький колектив, і обслуговуючий персонал, — пояснює Андрій Ігорович. — Є певні нормативи: для гуманітарних ВНЗ розрахункова кількість студентів на одну ставку викладача — 13 осіб. Зрозуміло: якщо немає студентів — немає навантаження. Проте ми робимо все для того, аби не звільняти людей, а скоротити ставки, щоб кожен мав можливість працювати у цей нелегкий, віримо, перехідний, період. Тобто ми переходимо на 0,6, та 0,5 ставки для викладачів і 0,9 чи 0,6 ставки для лаборантів й інженерів для того, щоб зберегти колектив і не звільняти людей. Звісно, люди будуть отримувати менше, але принаймні матимуть гарантію мінімальної заробітної плати.
— А чому студентів стало менше?
— Дуже багато нині виїжджають на навчання за кордон. Нині у Польщі навчаються майже 10 тисяч студентів з України, переважно із Західної. У Німеччині — понад 9 тисяч, в Угорщині — 2,5 тисячі. І їдуть за кордон, як правило, здобувати фах не вчителя чи лікаря, а менеджера, економіста, тобто всі наші спеціальності. Втім, чисельність студентів денної форми навчання у нас не дуже падає, а от заочно-дистанційна… Нині немає вже того великого пласту абітурієнтів, які закінчили технікум, працюють і хочуть здобувати заочну вищу освіту. До того ж нині міністерство скорочує ліцензований обсяг на заочну форму навчання. А основна кількість студентів, що колись була, — саме на заочній формі навчання. Завдяки заочникам ми формували в основному кошти спеціального фонду. Колись заочників у нас було 17 тисяч, нині — п’ять тисяч… А корпуси, за які треба платити комунальні послуги, та працівники, яким потрібна зарплата, є.
— Найбільші проблеми, мабуть, з фінансуванням ваших відокремлених структурних підрозділів? Подейкують, що ніби має закриватися Чортківський інститут…
— Представництва нашого ВНЗ є в Івано-Франківську, Калуші та Чорткові, кожне з яких має своє власне приміщення. У Чорткові, скажімо, загальна площа приміщення — понад 6 тисяч кв. м, а ми торік там на перший курс денної форми навчання взяли тільки… 10 студентів! Хіба можна таким чином зберегти приміщення і штат понад ста осіб? Проте закривати Чортківський інститут не будемо! Наразі довелося прийняти рішення, що на даний момент І-ий та ІІ-ий курси денної форми навчання переводимо до Тернополя. Ну, не може бути потік з 10 осіб! А працівникам відверто кажемо: «Маєте можливість працевлаштуватися — працевлаштуйтеся, або ж переходьте до нас у Тернопіль на півставки». Що поробиш, нині така ситуація в державі. Але якщо в межах держави можна взяти міжнародний кредит, то університет не має такого права, кошти у нас акумулюються тільки із загального фонду, тобто держзамовлення, та спеціального, це платне навчання. Жодних інших можливостей фінансування у нас немає. Тому нині потрібно робити саме такі кроки, пов’язані з оптимізацією структури і з оптимізацією чисельності.
— Мабуть, деякі ваші працівники, особливо в Чорткові, не задоволені такими діями?
— Без сумніву. Коли робиш непопулярні кроки, є багато людей, яким це не подобається і які хочуть підігрівати пристрасті, тож починають поширювати різні плітки, мовляв, колись при попередніх ректорах такого не було. Так, але на той час були одні умови, нині — інші. Наприклад, порівняйте: у 2004 році комунальні платежі за весь Чортківський інститут складали 100 тисяч гривень, тепер ми платимо… мільйон! Як прагматик завжди стараюся все прораховувати наперед. Коли розклав наші місячні видатки і співставив їх з місячними доходами, зрозумів, що доведеться робити такі непопулярні кроки. Але це зовсім не означає, що ми викидаємо людей на вулицю. От днями зустрівся з колективом Чортківського інституту, попросив: якщо хочете зберегти оплату для всіх колег, перейдіть на півставки, і тоді всі будуть мати і роботу, і бодай якусь суму доходів. Інакше неможливо. Нині я прошу кожного з нашої університетської родини пройнятися цією проблемою і зрозуміти ситуацію. Щоб її виправити, треба нам усім міркувати, яким чином збільшити контингент студентів.
Мар’яна Юхно-Лучка, НОВА Тернопільська газета